2. Суб’єкти, об’єкти та підстави для реалізації юридичних норм

Суб’єкти – це учасники правових відносин, які мають суб’єктивні права та здатні виконувати юридичні обов’язки. Суб'єкти використання, виконання і дотримання - державні та громадські об'єднання, їхні органи, посадові особи та громадяни (також іноземні громадяни, особи без громадянства, особи з подвійним громадянством). Ці форми ще називають формами безпосередньої реалізації, тому що суб'єкти права реалізують приписи правових норм безпосередньо самостійно в процесі своєї діяльності з метою досягнення тих чи тих матеріальних або ідеологічних результатів.

Застосування норм права є особливою формою його реалізації. Цей вид діяльності здійснюється компетентними органами, що наділені державно-владними повноваженнями.

Об’єкти правових відносин – це певні матеріальні та нематеріальні цінності, з приводу яких між суб’єктами виникають, змінюються або припиняються правові відносини.

Види об’єктів правовідносин: 1) матеріальні (речі, засоби виробництва, продукти харчування, цінності, гроші тощо); 2) послуги (перевезення людей, ремонт техніки тощо); 3) особисті немайнові блага (життя, здоров’я, честь, гідність тощо); 4) інші блага.

У правозастосувальній практиці можна виділити цілий ряд ситуацій, коли необхідно застосовувати норми права, вирішувати конкретні справи і приймати рішення. В практичному житті можна виділити сім таких основних ситуацій або підстав, коли необхідно застосовувати правові норми. До них можна віднести наступні підстави.

1) Першою підставою є такі обставини, коли певні правовідносини повинні пройти контроль зі сторони правоохоронних органів, які приймають по них свої рішення.

2) Другою підставою є такі обставини, коли виникає спір про суб"єктивні права і обов"язки і певні сторони не можуть прийти до узгодженого рішення.

3) Третьою підставою для застосування правових норм є такі ситуації, коли неналежним чином виконуються права і обов"язки членами суспільства.

4) Четвертою підставою застосування правових норм є такі обставини, коли потрібно офіційно встановити наявність чи відсутність конкретних фактів і визнати їх юридично значимими.

5) В-п"ятих, коли необхідно у випадку правопорушення встановити його склад, вину особи і встановити міру юридичної відповідальності та інші засоби державного примусу.

6) По-шосте, коли передбачені нормою суб"єктивні права і обов"язки за своїм характером такі, що не можуть виникати у конкретних суб"єктів і з їх односторонніх заяв, угод або договорів, а вимагають відповідного індивідуального акта державних органів чи інших юридичних осіб.

7) По-сьоме, коли існують прогалини в праві і потрібно застосувати аналогію права чи закону, або міжнародно-правові акти, які офіційно ратифіковані державною владою.

3. Роль та місце держави (її органів) у процесі забезпеченні різних форм правореалізації.

В І-неті нічого нормального з цього питання немає!!! Вікипедія вибиває наступне:

Державна дисципліна — це дотримання всіма організаціями і громадянами встановленого порядку діяльності механізму держави по виконанню покладених на них повноважень. Державна дисципліна передбачає свідоме позитивне ставлення громадян та інших суб'єктів до встановленого правопорядку, що виражає інтереси всього населення. Дисципліна сприяє розвитку соціально-політичної активності громадян, являє собою невід'ємну рису демократії. Державна дисципліна є важливою формою вияву соціальної відповідальності особи. В дотриманні державної дисципліни виявляється політична, правова і моральна культура громадян. Дисципліна пов'язана з діяльністю (поведінкою) особи. В ній відбиваються:

вимоги суспільства до індивідів і колективів;

соціальна оцінка поведінки людини з погляду її відповідності інтересам суспільства, законності, правовій культурі.

Види дисципліни: — державна — виконання державними службовцями вимог, що ставляться державою; — трудова — обов'язкове додержання учасниками трудового процесу встановленого розпорядку; — військова — додержання військовослужбовцями правил, встановлених законами, військовими статутами, наказами; — договірна — додержання суб'єктами права договірних зобов'язань; — фінансова — додержання суб'єктами права бюджетних, податкових та інших фінансових розпоряджень; — технологічна — додержання технологічних розпоряджень у процесі виробничої діяльності та ін. — фінансову — полягає у дотриманні бюджетних, податкових та інших фінансових приписів; — технологічну — полягає у дотриманні встановлених способів і порядку виробничої діяльності; — навчальну — полягає у виконанні педагогами та учнями встановлених правил організації і здійснення навчального процесу тощо. Державна дисципліна — це режим панування закону у взаємовідносинах органів держави, посадових осіб, інших уповноважених суб'єктів, який ґрунтується на вимогах до кожного суб'єкта виконувати свої обов'язки, не перевищувати своїх повноважень, не посягати на права, не зачіпати інтересів інших суб'єктів, проявляти ініціативу і відповідальність у дорученій справі. Отже, основна вимога будь-якого виду дисципліни — це найсуворіше виконання законів й інших нормативних та індивідуальних актів, заснованих на законах.