16. Поняття, види і причини правозастосовчих помилок і шляхи їх усунення.

Помилки в процесі застосування правових норм часто виникають в результаті неправильної владної діяльності правоохоронних органів, органів влади і управління. Вони виникають від невміння здійснювати свої службові повноваження (функції). Невміння реалізувати владну діяльність відрізняється від помилок, які допускаються суб'єктами, що вміють застосовувати норми права. Факти помилок створюють розрив між нормативно-правовим і індивідуальним регулюванням правовідносин в процесі правозастосування.

Помилка в процесі застосування правових норм носить, як правило, випадковий характер і не типічна для правового регулювання.

Таким чином, правозастосувальна помилка — це протиправний юридичний факт, скоєний суб'єктом правозастосування в результаті неуважності чи необережності, має, як правило, випадковий і неусвідомлений характер в період прийняття рішень.

Незважаючи на факт помилки, винний суб'єкт несе соціальну відповідальність в різних формах. Форми реагування держави і суспільства можуть бути різними: моральні, політичні, правові (в тому числі дисциплінарна відповідальність) Від помилок в процесі застосування правових норм ніхто не застрахований. Як в народі кажуть: «не помиляється той. хто нічого не робить».

Виходячи із теорії і практики застосування правових норм, можна виділити такі помилки: 1) в процесі пізнання (пізнавальні); 2) в оцінці фактичних обставин справи (оціночні або кваліфікаційні); 3) в юридично-значимій діяльності.

Пізнавальні помилки можуть бути логічними і фактичними. Логічні помилки характеризуються тим, що відносяться не до думок чи мислення, як таких, а до того, як пов'язується одна думка з іншою, до відношень між різними думками Фактичні ж помилки виражаються в порушенні процесу відображення зв'язків між предметами і явищами правової дійсності. Між цими видами помилок існує тісний взаємо­зв'язок. Логічна помилка може вести до фактичної і навпаки. Логічні помилки свідчать про порушення форм мислення, а фактичні помилки характеризують недоліки змісту процесів пізнання, кваліфікації і діяльності.

Помилка в кваліфікації означає неправильну правову оцінку життєвих обставин і надання їм не того значення, яке вони мають в сфері права. Кваліфікація — це юридична оцінка фактичних обставин справи. Питома вага кваліфікаційних помилок досить висока. По оцінці В.Н.Кудрявце-ва, 10-12% вироків по кримінальних справах відмінялись в зв'язку із неправильною кваліфікацією.

Особливість помилок в діяльності полягає в тому, що неправильна діяльність неправильно відображає мету правозастосування, не дозволяє реалізувати закладені в праві можливості конкретизації правового регулювання. Це може проявлятися в ході невмілої або незаконної діяльності суб'єкта при збиранні і закріпленні доказів і їх документального оформлення. Помилки в діяльності можуть впливати на стадії застосування правових норм і виражатися в порушенні норм права.

В залежності від ступеня пізнання і їх усунення помилки можуть бути встановленими і невстановленими (латентними). Помилки, які встановлені, можуть бути виправлені самим суб'єктом правозастосування, вищестоящими органами або в судовому порядку. Ці помилки ведуть до зміни або відміни актів застосування правових норм Латентні або скриті помилки можуть тривалий час бути невиявленими

Після їх виявлення вони можуть бути виправлені. Таких помилок нараховується до 30% від зареєстрованих в офіційній статистиці.

Крім того, можуть бути спірні і безспірні помилки. Далеко не всі,помилки мають безспірний характер. їх характер обумовлений складністю процесу пізнання, оцінки і правильності прийняття рішення по справі. Спірні помилки усуваються в процесі змагальності сторін, мотивування, обгрунтування і доказування.

Помилки також можуть бути повні і часткові. Повні — це суттєві помилки, які ведуть до відміни рішення, а часткові — до формальних порушень (наприклад, зміни міри державного примусу чи санкції). По юридичних наслідках помилки можуть бути в заохоченні, в покаранні, в констатації юридичних фактів. Вони також можуть бути типові, одиничні і комплексні.

Всі помилки мають свої причини і умови. Досліджуючи причини помилок, І.П.Петрухін прийшов до висновку, що можна виділити 3 групи таких причин: 1) причини помилок, пов'язаних з порушеннями вимог матеріального і процесуального права на рівні принципів і конкретних норм права; 2) причини помилок, які виражаються в загальних умовах здійснення правосуддя і рівня підготовки суддів, особливо їх правосвідомості і моральних якостей, умов їх життя і трудової діяльності, організації судової системи, ефективності діяльності учасників процесу, впливу юридичної науки на практику, в ступені інформаційного обслуговування судової системи; 3) причини, які кореняться в загальних гарантіях законності: економічних, ідеологічних, політичних і юридичних.1

Разом із тим потрібно розрізняти причини і умови, що обумовлюють помилки. Причини — це безпосередні юридичні явища, які визначають характер і місце помилок в загальній системі порушень законності. Такими причинами можуть бути: невстановлення істини, неправильний вибір і тлумачення норм права, невідповідність рішення фактичній чи правовій основам справи тощо.

Під умовами слід розуміти обставини, які опосередковано зв'язані з помилками і стимулюють їх виникнення. Вони створюють обстановку, фон, при яких збільшуються можливості неправильного застосування права. До таких умов (факторів) можна віднести: рівень професійної підготовки, правосвідомості і правової культури суб'єктів правозастосування, морально-політичні якості, умови життя і трудової діяльності суб'єктів. Причини і умови дуже тісно взаємопов'язані і можуть переходити одне в інше.

В останні десятиліття більш глибоко причини правозасто-сувальних помилок вивчав Н.Н.Вопленко, який прийшов до висновку, що існує 10 найважливіших факторів, які впливають на допущення помилок в процесі правозастосування.1 До них відносяться: 1) велика навантаженість, що негативно впливає на якість роботи; 2) відсутність стабільної юридичної практики; 3) односторонність і неповнота в зборі доказів; 4) фактор неясності і протиріччя в законодавстві; 5) складність процесуальних вимог до виконання окремих слідчих дій (51% помилок, зроблених слідчими в процесі припинення кримінальних справ, виявилось в порушенні процесульних норм); 6) недостатність юридичних знань, що в свою чергу пов'язано з іншими факторами (неясність і протиріччя в законодавстві, відсутність стабільної практики); 7) несприятливі умови діяльності (організаційні, жит­лово-побутові, незабезпеченість нормативними актами тощо); 8) протидія зацікавлених осіб: телефонні дзвінки, прохання родичів, знайомих тощо; 9) відсутність спеціалізації в роботі, але треба підкреслити, що і вузька спеціалізація веде до штампів, деформації творчої діяльності юриста; 10) недоліки в підборі кадрів. Крім того, в різних сферах правозастосування можуть бути й інші причини і умови допущення помилок.

Прогалини у праві повинні усуватися в процесі правотворчості шляхом внесення змін і доповнень до законів, видання нових, досконаліших законодавчих актів. Прогалина в праві існує і тоді, коли певна поведінка може і повинна бути врегульована юридичними засобами, але законодавство не передбачає правила щодо такої поведінки. Основним засобом усунення прогалини у праві є видання компетентним нормотворчим органом відсутньої норми права, необхідність якої зумовлена життям.

У правоохоронній сфері, яка передбачає заборону певної поведінки, встановлення санкцій, дія, яка заборонена, мають бути чітко закріплені у відповідному нормативно-правовому акті. Правозастосовувач повинен діяти за принципом, який існує ще з часів римського права: немає злочину, проступку — немає покарання і стягнення без закону. Правозастосувач в такому випадку повинен відмовити у здійсненні провадження у справі, винести виправдальне рішення.

У відносинах, які не пов’язані з визнанням діяння правопорушенням (кримінальним або адміністративним), діє інше правило. Так, у цивільному праві діє принцип, за яким забороняється відмовляти в правосудді на підставі неврегульованості суспільних відносин законом. Якщо випадок, який розглядається, знаходиться в сфері правового регулювання та є пряма вказівка про те, іцо він повинен бути вирішений юридичними засобами, відсутність його регламентації не дає підстав правоза- стосовному органу відмовити у вирішенні справи.

Засобами подолання прогалину сфері цивільних правовідносин,а також у справах, які виникають з адміністративно-правових відносин, є аналогія закону і аналогія права.

Аналогія закону означає вирішення справи (за наявності прогалини у законодавстві) на підставі закону, який регулює схожі з неурегульованими правом суспільні відносини. Отож насамперед треба знайти нормативний припис, який регулює аналогічне, найбільш близьке правове відношення. Схожість фактів, які аналізуються, і фактів, що закріплені в нормі, яка застосовується за аналогією, має бути відображена у суттєвих, аналогічних у правовому сенсі ознаках. Аналогія за законом передбачає пошук норми, в першу чергу, за предметом правового регулювання, тобто розглядаються: правовий інститут, галузь законодавства, а надалі можливе звернення до іншої галузі чи до законодавства в цілому (субсидіарне застосування). Знайшовши найбільш близьку за змістом норму, треба вирішувати конкретний випадок на її підставі з урахуванням інших аналогічних норм, принципів інституту і галузі, до яких належить норма.

Аналогія права означає вирішення справи (за наявності прогалини у законодавстві і відсутності аналогічної правової норми) на підставі принципів інституту права, галузі або загальних принципів права.

Навіть при застосуванні аналогії права повинен діяти режим законності. Орган, який застосовує аналогію права, повинен обґрунтувати своє рішення загальними положеннями нормативних актів, що визначають цілі і призначення всього комплексу норм, принципами правового регулювання, які закріплені у законодавстві.

Режим законності вимагає від процесу застосування за аналогією дотримання таких правил: 1) рішення за аналогією не припустимо, якщо воно заборонено законом; 2)використання аналогії можливе лише у разі дійсної відсутності правового припису, дійсної прогалини у праві; 3) обставини випадку, що підлягає вирішенню, і обставини, які закріплені в юридичній нормі, повинні мати суттєву правову схожість; 4) вироблене у процесі використання аналогії правове рішення має бути мотивованим; 5) рішення за аналогією не повинно суперечити чинному законодавству; б) пошук аналогічної норми повинен починатися з аналізу предмета правового інституту, галузі законодавства, і лише потім поширюватись на інші галузі і систему законодавства; 7) суспільні відносини, до яких застосовується аналогія, повинні знаходитись в сфері правового регулювання і хоча б у принципі бути врегульовані правом.