40. Практичне і теоретичне значення порушення питання про співвідношення держави і права.

Все багатоманіття підходів до вирішення питання про співвідношення держави і права полягає в тому, який з двох зазначених суспільних феноменів:

• Виник раніше

• Має більший суспільний пріорітет

• Яким чином відбувається вплив одного інституту на інший

Виділяють чотири групи підходів до розуміння проблеми співвідношення держави і права, які існують у державно-правовій думці. А саме:

1. етатиський відповідно до якого:

• держава з’являється раніше права;

• право – це продукт життєдіяльності держави та виражає державну волю;

• держава має пріоритет над правом та не залежить від нього;

• будь-який вплив права на державу є певною умовніс.

2. правовий, відповідно до якого:

   • право з’являється раніше за державу

   • держава обмежена правом і не може його порушити

   • держава виникає в ході реалізації соціальними суб’єктами своїх прав

   • у системі взаємодії „право – держава” перше має визначальний та домінуючий статус, тобто вплив права на державу є визначальним.

3. дуалістичний, відповідно до якого:

• держава і право виникає одночасно

• існування держави і права взаємнообумовлене;

• держава потребує прав, а останнє державу в рівній мірі

• держава і право здійснюють взаємовплив одне на одного не через конкуренцію між собою, а швидше, як взаємо доповнення одне одного.

4. інтегративний відповідно до якого

• держава і право – є результатом розвитку та ускладнення соціального середовища яке й спричинило появу цих явищ;

• процес формування та становлення держави і права як соціальних феноменів відбувається поступово та паралельно;

• суспільство на певних стадія свого розвитку потребує як держави, так і права;

• не держава і право впливають одне на одного, а держава і право є об’єктом впливу певних соціальних інституцій, які й породжують їх.

У теорії той чи інший погляд на проблему співвідношення держави і права, як мінімум, вплине на розуміння генезису розвитку державно-правових інституцій, їх взаємодію між собою та визначення самого характеру цих взаємин.

Відповідно на практиці це буде визначатися формуванням конкретних пропозицій щодо встановлення меж та форм діяльності держави в цілому, її окремих інститутів, будуть визначатись межі та напрями їх трансформації.

41. Проблеми співвідношення держави і права.

Правовий підхід до проблеми співвідношення держави і права найбільш наочно знаходить своє відображення в конструкціях представників природно-правової школи. Відповідно, прихильники цього підходу наполягають, що держава обмежена правом і що вона не може змінювати його на власний розсуд. Це обумовлено тим, що право є незалежним від держави явищем. Більше того, саме праву держава є підпорядкованою.

На це вказував, зокрема, Дж. Локк. Він вважав, що „спочатку існував природний стан людей. Природний стан характеризувався Локком як сукупність відносин свободи, рівності і взаємної незалежності людей. Першим і основним природнім законом, якому повинна підкорятись сама законодавча влад, є збереження суспільства і кожного члена суспільства. Верховним сувереном у суспільстві є не уряд, а нація. Ж.-Ж. Руссо вважає, що люди до укладання договору перебували в стані рівності. А вступаючи в суспільний договір з іншими співгромадянами, тобто, стаючи членом громадянського суспільства, кожен має право поступитися своїми особистими, приватними інтересами на користь спільних інтересів, повинен піти на обмеження своєї свободи. Спільна воля, воля, воля народу, не може бути обмежена ніякими законами, ніякою іншою владою.”

Сучасні прихильники правового розуміння співвідношення держави і права з цього приводу вказують, що „право виникає раніше держави, й існування його можливе без держави. Але держава без права існувати не може. Право є атрибутом будь-якої держави.”

Слід звернути увагу на те, що правовий підхід до співвідношення держави і права фактично виходить з того, що право завжди буде виступати явищем, яке потенційно перебуває в конфронтації з державою, явище, що обмежує державу. Як писав М. Палієнко „природне право завжди та усіма визнавалось за межами і для самої суверенної влади.”

Дуалістичний підхід щодо вирішення питання про співвідношення держави і права формується, як правило, у межах підходів до право розуміння, що в якійсь мірі поєднують вузьке розуміння права з окремими аспектами деяких шкіл широкого розуміння права. Так, представники інтегративного підходу до права, якими вважають І. Гойман-Калинського, Г. Іване, В. Червонюка, вважають, що об’єктивно існує залежність між правом і державою, яка обумовлена їх суспільною природою і соціальним призначенням у суспільстві.

Сьогодні представники дуалістичного підходу щодо співвідношення держави і права, відстоюючи вірність своєї позиції, вказують, що „словосполучення „державне право” і „правова держава” уже одним своїм звучанням підкреслюють нерозривний зв’язок цих явищ. Це вища форма єдності.”

Інтегративний підхід до розуміння співвідношення держави і права, прихильником якого є автор цих рядків, можна сформулювати так:

• держава і право виникають водночас в результаті розвитку суспільства та його окремих інститутів.

• держава і право взаємопов’язані, при цьому їх існування, характер і генезис формується зовнішніми факторами, а саме – розвитком суспільної системи суспільства

Крім того:

• право має властивість регулятора суспільних відносин – такий його, так би мовити, соціальний статус;

• діяльність держави зумовлена носити переважно правовий характер.

У механізмі взаємодії „держава-право” можуть бути суперечності, колізії, але це швидше не протиріччя між державою і правом безпосередньо, це протиріччя між соціальними суб’єктами з приводу їх взаємин та форм цих взаємин. Це пов’язано з тим , що незважаючи на те, що держава і право виникають та змінюються під впливом соціально-політичного середовища, у той же час належать до зовсім різних інституцій у структурі суспільства.