110. Проблеми реалізації принципів законності (на прикладі України).

Принцип законності є одним з основних принципів теорії права. Він являє собою дотримання та практичне застосування нормативно-правових актів в будь-якій сфері суспільного життя держави. Стаття 1 і 8 Конституції України проголошують, що Україна є правовою державою і в Україні визнається та діє принцип верховенства права [1]. На жаль, на даному етапі розбудови незалежної України, як держави європейського рівня, принцип законності порушується дуже часто, як фізичними, так і юридичними особами. Під час проведення процесів адаптації національного законодавства до вимог сучасної Європи виникають проблеми суто нормативного характеру та складні теоретичні запитання. Вони пов’язані в першу чергу з визначенням загальних умов гармонізації правової системи України та Європейського Союзу [2]. Цей процес розпочався ще у 2001 році, коли 5 квітня було прийнято Кримінальний кодекс України, положення якого стали взірцем для наступних нормативних актів. Прийняті протягом 2002-2006 років Сімейний, Цивільний, Цивільно-процесуальний, Бюджетний кодекси та Кодекс адміністративного судочинства лише підтвердили, що відбуваються процеси адаптації чинного законодавства до європейських вимог. Ці нормативно-правові акти встановили нові українські стандарти законності, тим самим скасувавши, стандарти прийняті за часів Радянського Союзу.

Стандарт законності, властивий європейському праву, може бути забезпечений принаймні двома способами. По-перше, це створення правових умов, за яких об’єктивно унеможливлюється обмеження дії принципу законності. Насамперед йдеться про жорсткі правові санкції щодо тих суб’єктів правовідносин, які схильні до порушення цього стандарту. По-друге, це культивування такого типу правосвідомості, якому не властиве намагання уникнути вимог законності та спотворювати цей принцип. Жоден з цих механізмів наразі ефективно не працює в Україні. З одного боку, численні прогалини в національному законодавстві практично виводять з-під дії принципу законності владні структури, які істотно впливають, як на політичний, так і на правовий розвиток держави. З другого боку, ця вимога законності досі не усвідомлюється суб’єктами правовідносин як внутрішня необхідність правового регулювання. Тому її реалізація часто сприймається не як нормальна властивість реалізації права, а радше як прояв слабкості того суб’єкта правовідносин, який вирішив дотримуватися цієї вимоги .

Практика європейських країн має такі ефективні механізми гарантування законності, як відставка, усунення з посади тощо. У вітчизняних реаліях ці поняття ще не стали фактами юридичної дійсності, а функціонують лише у формі наукових концепцій або пропозицій вчених-юристів. Хоча, подібна ситуація нехтування органами державної влади нормами законодавства країни зумовлюється не стільки правовою необхідністю, скільки сформованим за довгі роки синдромом посадової недоторканності, що ґрунтується на зневажливому ставленні до законів і на глибокому правовому нігілізмі. Внаслідок цього порушується принцип універсальності правової охорони особи в її взаємодії з державою, оскільки відсутність чіткої регламентації повноважень та відповідальності держави призводить до переваги прав державного апарату влади над правами людини. Виправлення подібного становища можливе лише за умови одночасного відновлення авторитету закону, загального підвищення правової культури, і головне – через реальне забезпечення принципу законності.

Таким чином, утвердження принципу законності неможливе поза розвитком правової системи. Хоча справедливе і зворотне твердження: правова система України здатна розвиватися у контексті перспективи європейської інтеграції лише в умовах гарантованості та забезпеченості європейських стандартів законності. Застосовуючи визначення «нормальний» до процесу розвитку правової системи, треба мати на увазі збереження балансу між законами та іншими нормативно-правовими актами, з одного боку, і правом – з іншого, коли не виникають ситуації прийняття «неправових законів». Це означає, що існують і діють чіткі стандарти, які визначають сутність позитивного права, а сам процес правового розвитку може бути описаний у термінах реалізації загальної концепції право законності [2]. Загалом, проблема гармонізації правових систем і питання реалізації принципу законності є одними з основних завдань при здійсненні адаптації національного законодавства до європейських вимог та процесу інтеграції України в європейське суспільство.