107. Правовий ідеалізм як форма правової культури, його загальна характеристика.

Правовий ідеалізм – перебільшення реальних регулятивних можливостей

правової форми.

Одним з основоположників правового ідеалізму був Платон, який вважав, що принципові зміни суспільства є можливими за допомогою мудрих законів. Правовим ідеалістом був Петро I. За період свого правління він видав 2 тисячі указів, якими регламентував майже всі сторони життя російського суспільства.

Деякі з цих указів були доречними. Так, у 1722 році в Росії з’явилася прокуратура, мета якої передбачала втілення у житя економічних, соціальних і політичних реформ царя всупереч прихованому, а часто навіть відкритому опору місцевих органів влади. Проте були й інші укази.

Правовий нігілізм і правовий ідеалізм, шляхи їх подолання

Правова культура відрізняється від правового безкультур’я і такої його форми, як правовий нігілізм, який є антиподом правової культури. Правовий нігілізм — це заперечення, ігнорування та негативне ставлення до права, закону та правових форм організації суспільних відносин, прав і свобод інших осіб.

Різноманітні форми прояву правового нігілізму досить поширені в Україні. В умовах гострої соціально-економічної кризи він стає глобальним, агресивним, відверто демонстративним і посилює нестабільність у суспільстві, гальмує демократичні перетворення, процес розбудови правової держави.

Подолання правового нігілізму відбувається у процесі:

- формування політичної та правової культури громадян;

- утвердження принципів демократії у суспільній свідомості, поваги до права, закону як до найвищих соціальних цінностей;

- подолання правового та політичного популізму, екстремізму та радикалізму як специфічних форм прояву правового та політичного нігілізму;

- вдосконалення законодавчої бази, національної правової системи;

- правового виховання громадян, удосконалення юридичної освіти. Іншим, не менш небезпечним явищем є правовий ідеалізм. Він так само відображає неадекватне ставлення до права, що передбачає перевищення його ролі у вирішенні суспільних проблем. Він виявляється у надмірних сподіваннях на те, що лише шляхом прийняття певного закону можна вирішити всі проблеми, при цьому не враховуються реальні передумови реалізації законів.

На формування правової свідомості та правової культури особистості найбільш ефективно впливає правове виховання населення. Правове виховання — цілеспрямована, послідовна і систематична діяльність держави, громадських об’єднань і організацій по формуванню системи правових знань, вмінь і навичок у правовій сфері, правового мислення, правових почуттів — поваги до права, законності, до тих соціальних цінностей, що охороняються правом і законом, по підвищенню правосвідомості і правової культури в цілому, що забезпечує ефективне дотримання, виконання і використання юридичних норм.

Змістом правового виховання є залучення громадян до знань про державу і право, законність, права і свободи особи, вироблення у громадян стійкої орієнтації на законослухняну поведінку. Правове виховання може бути ефективним лише тоді, коли воно здійснюється системно, безперервно, цілеспрямовано і послідовно. Здійснювати правове виховання повинні підготовлені кваліфіковані фахівці.

До заходів, спрямованих на підвищення рівня правової культури, належить цілеспрямоване і систематичне правове виховання населення, зростання позитивної правосвідомості, правової активності і культури як звичайних громадян, так і посадових та службових осіб органів державної влади і місцевого самоврядування, на подолання негативних проявів широко розповсюдженого в нашому суспільстві правового нігілізму.

Правове виховання передбачає укорінення у свідомості індивідів стійкого переконання в неперевершеній гуманістичній цінності прав і свобод особи, усвідомленого розуміння необхідності дотримуватись і поважати їх, принципової нетерпимості до будь-яких порушень прав і свобод, а також вміння боротись за свої права за допомогою всіх законних засобів.