3. Принципи менеджменту

1. Принцип єдності демократизму і доцільного економічного централізму. Відповідно до цього принципу працівники підприємств самі вільно вибирають форми власності і господарювання із врахуванням економічної політики держави, запитів ринку, можливостей максимального задоволення потреб працюючих.

2. Принцип досягнення високої економічної ефективності управління. Цей принцип передбачає результативність, успіх у досягненні цілі, а також економічність.

3. Принцип стимулювання - основним джерелом соціальної активності людей,є задоволення людських потреб.

4. Принцип єдиноначальності та колегіальності. Єдиноначальність викликана потребами великого машинного виробництва, що вимагає суворої єдності всіх працівників.

5. Принцип науковості - повне використання досягнень науки, техніки і передового досвіду у сфері менеджменту.

ТЕМА : Еволюція теорії та практики менеджменту

ПЛАН

1. Сучасні теорії менеджменту. Школа наукового управління.

2. Класична школа в менеджменті.

3. Школа людських стосунків-неокоасична школа.

Еволюція теорії та практики менеджменту

Якщо історія управління і говорить нам про що-небудь, так це про те, що незалежно від того, з чим ми маємо справу – світом або війною, процвітанням або жінкою – цей світ завжди буде потребувати хороших управляючих, таких, що зможуть привести товариство відтіля, де воно знаходиться, туди, де воно хоче бути.

М. Фалмер

1. Сучасні теорії менеджменту. Школа наукового менеджменту.

Практика менеджменту, як і людське життя, налічує багато тисячоліть. Люди в усі періоди вдавалися до спільної праці, яка була неможливою без менеджменту. Тому цілком зрозумілою є позиція П. Друкера щодо високих досягнень давніх у сфері управління. У своєму виступі в 1987 році перед провідними керівниками промислових компаній і університетів США він заявив, що кращими менеджерами в історії були люди, відповідальні за будівництво пірамід у Єгипті. Вони були обмежені в часі, у транспортних засобах і наукових ресурсах, однак створили одне з чудес світу. На жаль, єгиптяни майже не поділилися з нами своїми "know-how", технічними прийомами. І в цьому полягає відмінність між знанням того, як практично здійснюється мистецтво управління, що складно сприйняти нащадкам (будівництво пірамід), і внеском у розвиток певних галузей знань, які можуть бути сприйняті іншими і реалізовані на практиці. Для того щоб переконатись у справедливості оцінки П. Друкера, достатньо ... на власні очі побачити Великі Піраміди.

У книзі Дж. Клода – молодшого "Історія управлінської думки" є розділ під назвою "Управлінський континуум". Тут наведено численні приклади розвитку менеджменту з 5000 року до н.е., коли шумери винайшли клинопис, що дало можливість реєструвати факти, без чого управління неможливе. Читач, який прагне конкретики в еволюції менеджменту, знайде у зазначеному виданні відповідні дати, назви країн, імена тих, хто рухав науку і практику менеджменту, їхній основний внесок у цей процес.

Узагальнюючи уявлення і практику менеджменту у давніх, слід зазначити, що політичній та бізнесовій діяльності властиві загальні риси з управлінського погляду. Ідеї управління в той час формулювалися переважно стосовно керівництва державою. Певною мірою вони переносилися в бізнес, в якому головну роль відігравав досвід і традиції. Цілком слушною в цьому плані є думка Ф. та Л. Гілбретів про наявність трьох етапів менеджменту: традиційного, перехідного та наукового. Традиційний етап в історії менеджменту тривав найдовше: з незапам'ятних часів до XVI – XVII ст., коли в результаті промислової революції почали створюватися великі підприємства. Практика управлінської діяльності наслідувалася із покоління в покоління через збереження продуктивних зразків менеджменту і запобігання непродуктивним інструментам управління.

Однак у цей період пропонувались і своєрідні концепції управління, насамперед державою, що є цікавими і для сьогодення. Передусім це стосується давніх істориків: грека Полібія (210–122 рр. до н.е.) та китайця Сима Цяня (145–86 рр. до н.е.). Вони жили в один час, однак ідеї їхні були різними.

Полібій у своїй "Всесвітній історії" основну увагу приділяв трьом формам державної влади залежно від того, скільки людей уособлює цю владу: царство (одновладдя), аристократія (влада небагатьох) і демократія (народовладдя). На думку Полібія, коли у кожній формі влади її уособлюють розумні люди, то це – позитивна влада, що сприяє розвиткові суспільства. Але позитивні форми влади можуть перетворитись у негативну. Тоді царство стає монархією, аристократія – олігархією, а демократія – охлократією з її беззаконням і пануванням сили неорганізованого натовпу, який здійснює руйнівні дії до приходу наступної влади.

Головна ідея Полібія зводиться до закономірної та випадкової зміни форм влади.

Сима Цянь головний наголос зробив не на формах, а на принципах правління у царствах, які заступали одне одного в Китаї. Влада в уявленні Сима Цянь – це управління людьми, що ґрунтується на природі людини. Він вирізнив три позитивні властивості людської натури, спираючись на які, можна успішно керувати людьми. Серед зазначених властивостей: відкритість (безпосередність) – основа правління у царстві Ся, інстинкт поваги – царство Інь, культура (прагнення творчості) – царство Чжоу. Як у Полібія форми влади, так у і Сима Цянь позитивні властивості переходять у негативні: відкритість змінюється дикістю, повага – сліпим культом влади, культура – відданістю зовнішньому, показному. Зміна принципів (властивостей) означає зміну правління. Історія Китаю, на думку Сима Цянь, від царства Ся, через царство Інь до царства Чжоу ілюструє послідовне використання зазначених трьох принципів. Але на уламках царства Чжоу утворилася Ханьська імперія, яка повернулася знову-таки до відкритості людської натури.

Якщо уважно придивитися до бізнесового і політичного менеджменту в країнах Східної та Центральної Європи, СНД, то можна знайти приклади на будь-який смак. Вони цілком відповідають ідеям давніх.

Стосовно менеджменту в бізнесі у цей період фундаментальне дослідження було проведене Льюісом Мамфордом, результати якого містяться у книзі "Міф машини". Він виокремив такі чотири основні форми координації колективних дій у виробництві:

- общинна форма організації колективної діяльності (мисливські та скотокочові племена, неолітична сільська община);

- бюрократична організація (мегамашина), яка установила розподіл праці, командну ієрархію, стандартизацію, проектування;

- місто не тільки як форма поселення, а й як ефективний засіб організації економічних і політичних функцій. У місті стало можливим використання відмінностей між кваліфікацією, здібностями, інтересами людей;

- бенедиктинська система, яка виникла в бенедиктинських монастирях у VI ст. і пов'язувалась із добровільним об'єднанням людей для праці відповідно до заповіту св. Бенедикта Нуйсурійського. Праця розглядалася не як прокляття раба, а як моральний і релігійний обов'язок вільної людини. Досягненнями цієї системи були: чергування фізичної та інтелектуальної діяльності, ретельний розгляд виконання завдань протягом дня (бенедиктинці винайшли розподіл доби на 24 години), застосування працезберігальних машин, організація "вільних міст" та ін. Не випадково у багатьох європейських мовах термін "бенедиктинська система" використовується як символ сумлінної праці, ефективного і досконалого виконання. Не випадково і те, що й основу сучасного бухгалтерського обліку – подвійний запис і збалансованість – винайшов італійський монах Фра Лука Пачолі в 1494 році в одному з таких монастирів. Бенедиктинська система стала підґрунтям для нового статусу менеджменту.