1.10. Значення і завдання удосконалення організації виробництва і праці у кормовиробництві

Система кормовиробництва – це раціональне співвідношення зоотехнічних, агрономічних та організаційно-економічних вимог при виробництві кормів для повного забезпечення тваринництва якісними і дешевими кормами.

Для характеристики системи кормовиробництва використовують показник рівня виробництва кормів, тобто вихід кормових одиниць з 1 га земельних угідь або з розрахунку на умовну голову худоби.

С.-г. підприємства формують свою кормову базу за рахунок власного виробництва і купованих кормів, використовують частково зерно та картоплю, урожай природних угідь. Додатковим джерелом надходження кормів є урожай повторних культур, побічна продукція, відходи овочівництва і садівництва, молоко та ін.

До купованих належать комбікорми, відходи переробки с.-г. продукції (жом, меляса, барда, м’ясо-кісткове борошно).

Залежно від розмірів та продуктивності природних кормових угідь тип кормовиробництва за зонами неоднаковий.

Для зон з високою розораністю земель характерним є тип польового кормовиробництва, оскільки основну частину кормів вирощують у полях сівозміни. Лукопасовищний тип кормовиробництва (найбільш дешевий та найменш інтенсивний) поширений у північних районах, де наявні великі площі пасовищ. Розрізняють також комбінований тип.

1. Поняття і принципи організації кормової бази

Кормова база – склад, кількість та якість кормів, система виробництва і використання їх.

Має три складових: кормовиробництво;

кормоприготування;

використання кормів.

Залежно від грунтово-кліматичних умов і спеціалізації тваринництва кожне підприємство має свою структуру кормової бази – співвідношення за поживністю окремих кормів у відсотках до загального їх обсягу.

Основні принципи наукової організації кормової бази:

• Відповідність структури кормової бази спеціалізації тваринництва, врахування фізіологічних вимог тварин до раціонів і окремих видів кормів, їхньої якості;

• Взаємозв’язок обсягу виробництва кормів відповідних видів із поголів’ям тварин;

• Відповідність системи кормовиробництва природно-економічним умовам підприємства;

• Ефективне використання землі;

• Висока економічна ефективність кормової бази (вирощування культур з високим вмістом протеїну і кормових одиниць при низьких затратах праці і собівартості);

• Незалежність обсягу виробництва кормів від кліматичних умов завдяки меліоративним заходам та створенню страхових фондів;

• Раціональне розміщення кормовиробництва на території господарства;

• Високий рівень механізації виробництва і приготування кормів;

• Плановість виробництва та використання кормів.

Тема 1.10. Організація лукопасовищного кормовиробництва

1. Стан та способи поліпшення природних кормових угідь на території України

Природними кормовими угіддями на Україні зайнято біля 6 млн.га, або 16% с.-г. угідь. З них близько 80% припадає на заплавні й низинні луки, степові рівнинні й схилові пасовища і сіножаті.

З метою підвищення продуктивності природних кормових угідь проводять їх поверхневе і докорінне поліпшення.

При поверхневому поліпшенні для існуючої рослинності створюють кращі умови росту і розвитку без порушення дернини. Проводять його тоді, коли в травостої лук є понад 25% цінних злакових і бобових трав, які без належного догляду перебувають у пригніченому стані. Поверхневе поліпшення застосовують також на угіддях, які не можна розорювати через загрозу ерозії грунту (схили балок, гірські луки).

Система заходів поверхневого поліпшення природних кормових угідь складається з з таких робіт:

• регулювання водного режиму (відведення застійних поверхневих вод, застосування кротового дренажу, зрошення тощо);

• окультурення лук (очищення від каміння, чагарників, пеньків, купин, хмизу тощо);

• догляд за дерниною і травостоєм (знищення бур’янів, видалення минулорічної сухої трави, поверхневий обробіток дернини дисками чи фрезами, підсівання трав, удобрення).

При докорінному поліпшенні повністю руйнується природна дернина, знищується існуючий травостій і проводиться залуження культурними лукопасовищними травами. Докорінному поліпшенню підлягають луки і пасовища, які дуже заросли чагарником, вкриті великою кількістю купин, низькопродуктивні. Докорінне поліпшення не можна проводити на сипучих пісках, біля русел великих рік, на схилах понад 25.

Залежно від стану природних кормових угідь докорінне поліпшення може складатися з комплексу гідротехнічних, культуртехнічних і агротехнічних заходів.

Гідротехнічні заходи передбачають регулювання водного режиму осушенням, зрошенням або їх поєднанням. Культуртехнічні – розчищення лук від чагарників, пеньків, каміння, купин, планування поверхні, первинний обробіток цілини і засолених земель. Агротехнічні – основне удобрення, посів травосумішок або однорічних попередніх культур з наступним доглядом за сіяними сіножатями і пасовищами.