2. Овочівництво відкритого ґрунту

Йому властива чітка зональна спеціалізація. Сформувалися такі зони вирощування овочів, де створені спеціалізовані підприємства відповідних виробничих типів:

1) приміська зона, в якій овочівництво відкритого грунту поєднується з овочівництвом закритого грунту. Підприємства цієї зони вирощують головним чином ранні, зеленні, пряні та інші овочі. Їхнім завданням є цілорічне забезпечення населення великих міст і промислових центрів овочевою про­дукцією;

2) сировинні зони переробної промисловості для вирощування окремих культур, що найбільше підлягають переробці й консервуванню (помідори, зелений горошок, перець, баклажани, кабачки тощо);

3) глибинні зони дешевого виробництва овочів для транс­портування їх у великі промислові центри. Це теплолюбні культури, які можна вирощувати в даних зонах із значно меншими витратами, ніж у приміській. Такі умови вирощу­вання, наприклад, характерні для південних областей;

4) зони, що історично спеціалізуються на вирощуванні окремих культур і навіть певних сортів у результаті спри­ятливого мікроклімату (Ніжинський район Чернігівської об­ласті — для вирощування огірків, Сквирський Київської — для вирощування цибулі та ін.);

5) насінні підприємства, які розмножують одержане від науково-дослідних установ насіння овочевих культур із метою постачання ним сільськогосподарських підприємств.

В овочівництві спостерігається збіг трудомістких процесів, особливо при вирощуванні багатьох культур. Тому на одному підприємстві доцільно вирощувати невелику кількість овоче­вих культур, тобто поглибити спеціалізацію, що можливе за такими напрямами:

• розсадні культури (капуста, помідори, цибуля на зелень);

• посівні культури (цибуля ріпчаста, огірки, морква, столові буряки, редиска);

• зеленні культури (петрушка, щавель, кріп, зелений горошок, редька, патисони);

• інші овочеві культури (баклажани, перець солодкий і гіркий, салат, хрін та ін.).

Проте основним критерієм спеціалізації підприємств стають попит і вимоги ринку до тієї чи іншої продукції.

Основні виробничі процеси в овочівництві організовують на основі розроблених технологічних карт. Це — сівба і садіння, догляд за посівами, особливо полив, збирання врожаю.

Садіння розсади — складний і відповідальний процес. Для цього призначені розсадосадильні машини СКНБ-4А, СКН-6А, в яких кожний садильний апарат обслуговують дві садильниці, що дає змогу підвищити продуктивність агрегату, Щоб досягти високопродуктивної роботи розсадосадильних ма­шин, їх необхідно своєчасно забезпечувати розсадою.

На збиранні врожаю понад половину затрат праці припадає на ручну працю. Помідори, капусту, огірки та інші овочі збирають за допомогою платформи ПОУ-2 або ПНСШ-12А; для збирання столових буряків і моркви використовують бурякопідкопувачі. Розроблено технологію механізованого збирання цибулі збиральною машиною ЛКГ-1,4 та сортувальним пунктом ПМЛ-6. Для збирання капусти промисловість випу­скає комбайн МСК-1, що зрізує головки й завантажує їх у транспортні засоби. Дедалі більше поширюється збирання помідорів самохідним комбайном СКТ-2 різального типу, який зрізує кущі з двох рядків, відокремлює плоди і завантажує їх у контейнери. Проте ним можна збирати помідори таких сортів, які достигають одночасно й призначені для консервування.

В овочівництві також впроваджується індустріальна тех­оологія. Основними елементами її є: передпосівне нарізування напрямних щілин для обробітку посівів до появи сходів, одночасне внесення пестицидів; розпушування грунту й бо­ротьба з бур'янами; збирання врожаю за допомогою широ­козахватних платформ та комбайнів; післязбиральна обробка плодів на сортувальнях пунктах; транспортування в контей­нерах.

Індустріальна технологія вимагає вирівняності полів, ут­римання їх у чистому вигляді, дотримання правил внесення добрив і пестицидів, підготовки насіння, режиму зрошення, чіткого виконання технологічних прийомів. Найчастіше цю технологію впроваджують при вирощуванні помідорів та огірків.