Тема 1.8. Особливості організації акціонерних підприємств

1. Поняття акціонерного підприємства, порядок його створення і функціонування

Акціонерним називається товариство, що має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості і несе відповідальність по зобов’язаннях тільки майном товариства.

Акціонери відповідають по зобов’язаннях товариства в межах їх вкладів. Акціонери викуповують акції, сплачуючи їх власним майном, майновими правами або грошима.

Розрізняють два види акціонерних товариств:

• відкрите акціонерне товариство ( ВАТ ), акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах;

• закрите акціонерне товариство ( ЗАТ ), акції якого розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися чи продаватися на біржі.

Загальна номінальна вартість випущених акцій становить статутний фонд акціонерного товариства.

Акціонерне товариство може бути створене юридичними особами або громадянами. Його засновники укладають між собою установчий договір, який визначає порядок здійснення ними спільної діяльності по створенню акціонерного товариства та відповідальність перед особами, що передплатили акції.

Для організації товариства його засновники повинні зробити повідомлення про намір створити акціонерне товариство, провести передплату на акції, установчі збори і державну реєстрацію.

При створенні відкритого акціонерного товариства передплата на акції здійснюється його засновниками. Вони зобов’язані бути держателями акцій на суму не менш як 25% статутного фонду і строком не менш як на два роки.

Засновники ВАТ публікують повідомлення про наступну відкриту передплату, де вказують:

• найменування товариства;

• предмет, цілі та строки його діяльності;

• склад засновників;

• дату проведення установчих зборів;

• розмір статутного фонду, номінальну вартість акцій, їх кількість і види;

• переваги і пільги засновників;

• місце та строки проведення передплати на акції;

Тема 1.9. Організація виробництва продукції рослинництва

1. Система сівозмін і структура посівних площ, їх організаційно-економічна оцінка

У системі рослинництва основною ланкою є система сівозмін – земельна площа з науково обґрунтованим чергуванням сільськогосподарських культур та пару в часі (за роками) і просторі (за полями) з метою підвищення родючості грунту, забезпечення зростання виробництва продукції та зниження її собівартості.

Сівозміни залежно від призначення поділяють на чотири типи: польові, кормові, спеціальні й комплексні. У польових сівозмінах на відносно великих земельних масивах вирощу­ють в основному зернові та технічні культури. Кормові сівозміни призначені для виробництва різних видів кормів, особливо в літній період. В спеціальних сівозмінах вирощують сільськогосподарські культури з особливою агротехнікою (рис, тютюн тощо) або відводять поля для послаблення чи запобі­гання вітровій або водній ерозії грунтів (ґрунтозахисні).

Систему сівозмін розробляють з урахуванням природно-економічних умов, якості грунтів, спеціалізації підприємств, договірних зобов'язань щодо продажу продукції рослинництва, внутрішньогосподарських потреб в деяких її видах, ефективності вирощування с.-г. культур.