5. Органи контролю та їх характеристика

Суб'єкт державного фінансового контролю — орган, його підрозділ чи їх службові особи, які відповідно до законодавства уповноважені на здійснення державного фінансового контролю і прийняття управлінських рішень щодо притягнення до адміністративної та фінансової відповідальності порушників фінансового, у тому числі бюджетного, законодавства ...

В Україні функції державного фінансового контролю здійснюють:

- Верховна Рада України та Рахункова палата - законодавчий контроль, супровідний контроль на всіх стадіях: від планування бюджету до звіту про його виконання;

- Міністерство фінансів України - на кожній стадії бюджетного процесу;

- Державна податкова адміністрація - на стадії збирання доходів і формування бюджетних ресурсів;

- Державне казначейство України - на стадії виконання бюджету;

- Державна контрольно-ревізійна служба - на стадії здійснення видатків і звітності;

- інші органи центральної виконавчої влади - спеціалізований контроль, визначений законодавством.

Суб’єктами фінансового контролю виступають органи державної влади залежно від рівня ініціювання, а також інститути незалежного фінансового контролю:

• В системі державного фінансового контролю – Рахункова палата України, Міністерство фінансів України, Державна фінансова інспекція України, Державна митна служба України, Державна податкова служба України, Державне казначейство України, Національний банк України, регіональні рахункові палати, Агенство з питань банкрутства;

• У системі комунального фінансового контролю – контрольні комісії, що створюються представницькими органами місцевого самоврядування;

• У системі незалежного фінансового контролю – аудиторські фірми, незалежні аудитори, тимчасові контрольні групи, ревізійні комісії.

Органи фінансового контролю взаємодіють з правоохоронними органами з питань здійснення фінансового контролю на засадах самостійності в прийнятті рішення, незалежності в діях. За умови нанесення державі збитків у великих розмірах вони передають матеріали до правоохоронних органів.

6. Метод і методичні прийоми і способи державного фінансового контролю.

Фінансовий контроль у процесі функціонування сформував свій метод, який характеризується використанням загальнонаукових і специфічних методичних прийомів і способів контролю.

Метод – це спосіб дослідження, який визначає підхід до об'єктів, що вивчаються, шлях наукового пізнання й істини.

Метод фінансового контролю – це сукупність прийомів і способів, за допомогою яких вивчається фінансово-господарська діяльність підприємств і організацій.

Методичні прийоми і способи фінансового контролю поділяються на дві групи: загальнонаукові та специфічні.

Загальнонаукові методичні прийоми і способи фінансового контролю ґрунтуються на використанні аналізу і синтезу, індукції і дедукції, аналогії і моделювання, абстрагування і конкретизації, системного аналізу, функціонально-вартісного аналізу.

Специфічні методичні прийоми фінансового контролю - прийоми, вироблені практикою контрольно-ревізійної роботи на основі досягнень економічної науки. Специфічні методичні прийоми і способи фінансового контролю використовують для одержання необхідних доказів у процесі контрольних дій під час проведення ревізій чи тематичних перевірок, їх класифікують за двома групами:

а) методичні прийоми фактичного контролю;

б) методичні прийоми документального контролю.

Інвентаризація – це спосіб контролю фактичної наявності товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів, стану розрахунків та його відповідності даним бухгалтерського обліку на одну й ту саму лату.

У процесі ревізії виконують, як правило, часткові інвентаризації, передбачені в програмі ревізії, але в разі виявлення фактів зловживань, значних нестач матеріальних цінностей проводяться ще й позапланові повні інвентаризації. Проведення інвентаризації регламентується Інструкцією про інвентаризацію основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 11 серпня 1994р. №69 (зі змінами). Особливість проведення інвентаризації під час ревізії полягає в тому, що головою Інвентаризаційної комісії є ревізор, який визначає перелік номенклатури об'єктів контролю в разі проведення часткових інвентаризацій.

Контрольні заміри – прийоми фактичного контролю, що засто­совуються при перевірці достовірності даних про обсяги виконаних робіт, наданих послуг. Наприклад, виконання будівельно-монтажних робіт, капітального ремонту будівель тощо.

Спостереження (обстеження) – прийоми фактичного контролю стану об'єктів, їх якісних характеристик. Наприклад, під час контролю дотримання правил безпеки зберігання матеріальних цінностей, умов збереження, порядку видавання матеріальних цінностей у структурні підрозділи підприємства і т. ін.

Експертно-лабораторний аналіз – прийом фактичного контролю якості сировини, матеріалів, готової продукції. Застосовується для перевірки дотримання чинних стандартів і рецептур виготовлення продукції в харчовій, хімічній промисловості під час випуску продовольчих і непродовольчих товарів. Для аналізу беруть дві проби, їх пломбують і разом з письмовим запитом ревізора направляють у відповідну лабораторію. На підставі проведеного аналізу лабораторія надає висновок, який ревізор ураховує при визначенні результатів контролю.

Контрольний запуск сировини і матеріалів у виробництво застосовується для перевірки обсягів виходу готової продукції в переробній промисловості. За такої форми контролю в присутності ревізора та уповноваженого спеціаліста перевіряється весь технологічний процес, починаючи зі зважування сировини і допоміжних матеріалів, їхньої обробки І закінчуючи зважуванням готової продукції. Це дає можливість перевірити фактичний вихід продукції та обсяги витрати сировини і допоміжних матеріалів, порівняти з даними обліку до контрольного запуску, виявити необліковані надлишки матеріальних цінностей і пов'язані з цим зловживання, що можуть виникнути надалі.

Для оцінювання здійснених господарських операцій на підприємстві використовують різні за змістом методичні прийоми перевірки документів, облікових регістрів синтетичного й аналітичного обліку та звітності.

Нормативно-правова перевірка належить до основних методичних прийомів здійснення документального контролю під час ревізій фінансово-господарської діяльності підприємств та організацій. Суть цієї форми контролю полягає в тому, що за змістом господарської операції, відображеної в документі, визначається, чи не суперечить вона чинним законодавчим нормам, правилам, вимогам статутів та інших засновницьких документів. У разі виявлення таких порушень робляться розрахунки, складаються аналітичні таблиці, визначаються наслідки та винні особи, обсяги втрат чи збитків, заподіяних неправомірними діями чи бездіяльністю посадових осіб підприємства.

Формальна перевірка документів застосовується для контролю дотримання чинних форм документів, послідовності, повноти і правильності заповнення їхніх реквізитів, наявності відповідних підписів у документах.

Арифметична перевірка документів передбачає контроль проведених у документі обчислень, підрахунків у підсумках, що здійснюються при оформленні та обробці документів. Наприклад, арифметична перевірка застосовується в разі контролю загальної суми до сплати за рахунками-фактурами постачальників матеріальних цінностей, обсягів витрат – за матеріальними звітами, визначення залишків грошових коштів – за касовими звітами касирів і т. д.

Експертна перевірка документів – це детальне поглиблене дослід­ження достовірності документа про господарську операцію за наявності ознак його неправильного оформлення, що виявилось у порушенні вимог чинних нормативних актів з бухгалтерського обліку щодо форми і заповнення реквізитів документа, застосовуваних способів внесення правомірних виправлень.

Експертна перевірка документів доповнює формальну та арифметичну перевірки в разі виявлення в окремих реквізитах документа ознак підробки. Підроблені документи можуть визначатися сукупністю таких ознак: підчищення, дописування тексту, окремих цифр або букв, цифрових записів, закреслення, часткове чи повне видалення та виправлення написаного тексту. Наприклад, виправлення дати здійснення операції, ціни, кількості, вартості, підроблені підписи відповідальних службових осіб. Документи з ознаками підробки попередньо детально вивчаються для визначення достовірності здійснених господарських операцій, які вони відображають, застосовуючи методи зустрічної перевірки документальних даних, взаємного контролю змісту різних документів, об'єктивної можливості виконання, здійснення.

Дія виявлення додаткових доказів про підроблення документів ревізор направляє їх у спеціальні лабораторії на криміналістичну експертизу, яка готує експертний висновок. Підроблення документів класифікується як кримінальний злочин. У разі виявлення таких документів ревізор повинен терміново повідомити про це правоохоронні органи та вжити заходів щодо збереження доказів порушення.

Зустрічна перевірка документів – один з ефективних прийомів документального контролю достовірності відображення в документах господарських операцій. Суть такої перевірки полягає в дослідженні достовірності документів шляхом зіставлення їх і записів в облікових регістрах, що належать до одних і тих самих або різних, але взаємопов'язаних господарських операцій ревізованого підприємства та організацій, з якими воно має виробничі (господарські) відносини. Наприклад, документи складаються, як правило, у двох, трьох примірниках, один з яких передається іншим взаємопов'язаним організаціям (постачальник – покупець; клієнт, замовник – виконавець). Порівняння даних різних примірників одного й того ж документа дає можливість установити факти порушень, які завуальовані виправленнями в документах ревізованого підприємства окремих реквізитів чи складанням підставних документів, заміни ними дійсних документів.

Логічна перевірка документів як методичний прийом контролю застосовується при дослідженні достовірності господарських операцій, коли в ревізора виникають сумніви щодо обсягів у кількісному та вартісному значеннях окремих показників. Суть методу – у порівнянні господарської операції, відображеної в документі, з різними взаємозв'язаними показниками інших господарських операцій для з'ясування, чи існувала об'єктивна можливість її виникнення. Наприклад, зіставлення даних про обсяги переве­зеного вантажу в дорожніх листках водія автомашини і накладних постачальника сировини чи матеріалів; обсяги випуску готової продукції з виробничою потужністю устаткування.

Контрольні порівняння на збалансованість окремих показників, що застосовуються для контролю правильності оприбуткування та списання на витрати, використання окремих видів матеріальних цінностей, достовірності аналітичного обліку, якщо в бухгалтерії ведеться тільки вартісний (сумовий) облік матеріальних цінностей, а також, коли аналітичний облік у занедбаному стані. Суть даного прийому полягає в порівнянні залишку на початок ревізованого періоду з документованим надходженням матеріальних цінностей, з одного боку, і документованих витрат та залишку на кінець ревізованого періоду, з іншого боку (залишок на початок + надходження = залишок на кінець + витрати).

Перевірка правильності відображення господарських операцій і даних документів у регістрах бухгалтерського обліку. При цьому контролюється правильність визначення кореспонденції рахунків, виходячи зі змісту господарської операції, відображеної в документі, повнота наявності та відповідності документів за здійсненими в облікових регістрах записами на рахунках бухгалтерського обліку. Допущені порушення можуть полягати в неправильній кореспонденції рахунків, невідповідності сум у регістрах бухгалтерського обліку і документах, що додаються, відсутності бухгал­терських записів щодо окремих таких документів, повторенні кореспонденції рахунків в однакових сумах за одним і тим самим документом, необґрунтованих документами додаткових чи сторнованих записах на рахунках бухгалтерського обліку. Тільки досконале володіння методикою здійснення бухгалтерського обліку дає змогу ревізору виявити такі приховані зловживання, як крадіжки грошових коштів і матеріальних цінностей.

Аналітична (камеральна) перевірка звітності та балансів. Суть цього методичного прийому полягає в дослідженні обґрунтованості показників звітності та балансів даними бухгалтерського аналітичного і синтетичного чи податкового обліку. Він застосовується в поєднанні з іншими методичними прийомами і способами контролю та аналізу для дослідження фінансового стану підприємства, фінансових результатів діяльності та взаємовідносин з питань платежів до бюджету, цільових спеціальних державних фондів, розрахунків з банками за позичками, а також з іншими підприємствами та організаціями.

До основних прийомів аналізу, які широко застосовуються в процесі контролю фінансово-господарської діяльності, належать: техніко-економічнІ розрахунки, порівняння даних, від­носні та абсолютні величини, групування даних, тематичні обстеження.

При проведенні ревізій контроль документів та облікових регістрів здійснюється суцільним чи вибірковим способом.

Суцільний спосіб ефективніший, але має обмежене застосування через високу трудомісткість контрольного процесу. Він застосовується в ревізії грошових коштів за касовими та банківськими операціями підприємства, а також на тих ділянках діяльності ревізованих підприємств, де викрито зловживання і необхідно встановити повний обсяг матеріальних збитків, реальний оподаткований оборот за видами податків для визначення повноти нарахування податків до бюджету.

У практичній роботі ревізори використовують різні варіанти вибіркового контролю. Як критерії вибору інформації для контролю, залежно від виду об'єктів, ревізором можуть визначатися:

а) однорідні господарські операції з визначеним інтервалом вибору (наприклад, 100-200 операцій);

б) усі господарські операції підприємства за останній місяць кожного кварталу за різні визначені періоди;

в) частина операцій за ревізований період.

Якщо в процесі вибіркового контролю документації буде встановлено факти зловживань, то застосовується суцільний контроль.

Здійснюючи контрольні дії, ревізор повинен мати на увазі, що нерідко зловживання та порушення приховані за зовнішньо правильно оформленими документами. Тому, виявивши найнезначніші ознаки зловживань, ревізор зобов'язаний зосередити свою увагу на їх повному викритті, застосовуючи комплекс методичних прийомів та способів контролю.

Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні { Назва Закону в редакції Закону } N 5463-VI ( 5463-17 ) від 16.10.2012 } ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1993, N 13, ст.110 ) { Вводиться в дію Постановою ВР N 2940-XII ( 2940-12 ) від 26.01.93, ВВР, 1993, N 13, ст.111 }

Закон України

Про основні принципи державного контролю (нагляду)

за господарською діяльністю в Україні

Розділ І

Загальні положення

Цей Закон визначає порядок організації державного контролю (державного нагляду) за господарською діяльністю, головні принципи його здійснення, а також права та обов'язки органів державної влади та їх службових осіб, уповноважених здійснювати державний контроль (нагляд) - контролюючі органи, і суб'єктів господарювання під час здійснення державного контролю (нагляду), з метою налагодження паритетних стосунків між органами контролю та суб'єктами господарської діяльності.

Стаття 1. Визначення термінів

В цьому Законі нижченаведені терміни, вживаються у такому значенні:

Державний контроль (нагляд) - сукупність заходів, що здійснюються державними органами в межах своєї компетенції з метою забезпечення додержання норм чинного законодавства.

Контролюючі органи - це вищі, центральні та місцеві органи державної виконавчої влади, їх територіальні відділення та представництва, виконавчі органи місцевого самоврядування, уповноважені здійснювати державний контроль і нагляд, що відповідно до наданих їм повноважень збирають, перевіряють та оцінюють інформацію про господарську діяльність суб'єктів господарювання і вживають до них, у разі необхідності, запобіжних, відновлювальних і примусових заходів.

Малозначні правопорушення - це дія або бездіяльність суб'єктів господарювання, яка не несе національної та суспільної небезпеки і не завдає збитків державі та іншим суб'єктам правовідносин вище одного розміру мінімальної заробітної плати.

Припис - це викладені у письмовій формі обов'язкові для виконання пропозиції контролюючого органу щодо виправлення суб'єктом господарювання виявлених під час контролю малозначних порушень чинного законодавства у визначений термін.

Суб'єкт господарювання (суб'єкт господарської діяльності) - зареєстрована в установленому законодавством порядку фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, а також юридична особа незалежно від її організаційно-правової форми та форми власності, крім органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які провадять господарську діяльність.

Службова особа - це працівник контролюючого органу, якому відповідно до наказу керівника контролюючого органу надано право здійснювати державний контроль (нагляд) за господарською діяльністю суб'єкта господарювання і це право підтверджується відповідними документами.

Стаття 2. Напрямки державного контролю (нагляду)

1. Державний контроль (нагляд) здійснюється за такими напрямками:

1.1. у сфері збереження та витрачання коштів і матеріальних цінностей суб'єктами господарювання - за станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності;

1.2. у сфері фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання та податкових відносин - за додержанням суб'єктами господарювання кредитних зобов'язань перед державою і розрахункової дисципліни, додержанням вимог валютного законодавства, податкової дисципліни;

1.3. у сфері цін і ціноутворення - з питань додержання суб'єктами господарювання державної дисципліни цін на продукцію і послуги;

1.4. у сфері монополізму та конкуренції - з питань додержання антимонопольного законодавства та законодавства про природні монополії;

1.5. у сфері земельних відносин - за використанням і охороною земель; водних відносин і лісового господарства - за використанням і охороною вод та лісів, відтворенням водних ресурсів і лісів;

1.6. у сфері виробництва та праці - за безпекою виробництва і праці, додержанням законодавства про працю, за протипожежною, екологічною, санітарно-гігієнічною безпекою; за додержанням стандартів, норм і правил, якими встановлено обов'язкові вимоги щодо умов здійснення господарської діяльності;

1.7. у сфері споживання - за якістю і безпекою продукції та послуг;

1.8. у галузі зовнішньоекономічної діяльності - з питань технологічної, економічної, екологічної та соціальної безпеки.

2. Перелік напрямків державного контролю (нагляду), зазначених у пункті 1) цієї статті є вичерпним і здійснення державного контролю (нагляду) за іншими напрямками забороняється

3. Контролюючий орган має право здійснювати державний контроль (нагляд) за господарською діяльністю тільки за напрямком відповідно до наданих йому повноважень, та виключно відповідно до вимог цього закону

Стаття 3.Форми державного контролю (нагляду)

1. Державний контроль (нагляд) за господарською діяльністю здійснюється службовими особами контролюючого органу шляхом перевірок, ревізій, обстежень, огляду тощо

2..Службова особа контролюючого органу зобов'язана використовувати лише таку форму державного контролю (нагляду), яка передбачена наданими їй повноваженнями відповідно до законів України.

Стаття 4. Основні принципи державного контролю (нагляду)

1. Державний контроль проводиться за такими принципами;

1.1. підконтрольність і підзвітність контролюючого органу перед відповідними органами державної влади і громадським суспільством (громадянами та громадськими об'єднаннями)

1.2.пріоритет і гарантування прав суб'єкту господарювання;

1.3. об'єктивне, неупереджене та оперативне проведення контролю суб'єкту господарювання;

1.4. обов'язкова наявність підстав, визначених законодавством, для проведення державного контролю (нагляду);

1.5. чітка визначеність в документах, які надають право службовій особі контролюючого органу здійснювати державний контроль (нагляд), підстав, завдань, предмету, форм та терміну проведення державного контролю (нагляду);

1.6. плановість і системність державного контролю (нагляду);

1.7. обов'язкове надання органом контролю допомоги суб'єктам господарювання шляхом проведення консультацій, надання письмових рекомендацій щодо усунення виявлених порушень, розроблення спільного плану заходів щодо усунення виявлених порушень та здійснення контролю за їх виконанням;

1.8. заборона розголошення інформації, отриманої в результаті проведення державного контролю (нагляду), крім випадків, передбачених законодавством;

1.9. невтручання контролюючого органу в господарську діяльність суб'єкта господарювання, заборона створення перешкод для здійснення господарської діяльності під час проведення державного контролю (нагляду).

1.10. відповідальність контролюючого органу за шкоду, заподіяну суб'єкту господарювання внаслідок порушення норм чинного законодавства.

Стаття 5. Види державного контролю (нагляду).

1. Контролюючі органи проводять плановий та позаплановий державний контроль (нагляд).

2 Державний контроль (нагляд) проводиться за місцем знаходження суб'єкта господарювання або його підрозділів.

3. Плановий та позаплановий державний контроль (нагляд) може провадитися комплексно кількома контролюючими органами за спільним рішенням їх керівників.

Стаття 6. Плановий державний контроль (нагляд)

1. Підставою проведення планового державного контролю (нагляду) є план-графік контролюючого органу, складеному в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

2 Контролюючий орган до початку року повинен розробити план-графік державного контролю (нагляду) і погодити його з територіальним органом спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань регуляторної політики та підприємництва.

3. Періодичність планового контролю визначається вищестоящим контролюючим органом до початку розробки плану-графіку на наступний рік виходячи з принципів доцільності та рівноправності всіх суб'єктів господарювання, не частіше одного разу на рік.

4.При здійсненні державного контролю (нагляду) за напрямками, визначеними пунктом 1 статті 2 (за винятком підпунктів 1.6 та 1.7) право на проведення планового державного контролю надасться лише у тому разі, коли суб'єкт господарювання не пізніше ніж за десять календарних днів до дня проведення зазначеного контролю (нагляду) письмово повідомлений про проведення такого контролю (нагляду).

5. У письмовому повідомленні про проведення планового державного контролю обов'язково зазначаються підстава для його проведення, форма та предмет контролю, при комплексному контролю - перелік контролюючих органів, дата початку та строк, протягом якого передбачається його проведення.

6. Суб'єкт господарювання має право не допустити службових осіб контролюючого органу до проведення державного контролю (нагляду), якщо він не був письмово повідомлений про державний контроль не пізніше десяти календарних днів до дати початку або був вичерпаний вказаний в письмовому повідомленні строк проведення контролю.

7. У разі відсутності у суб'єкта господарювання необхідних фінансово-бухгалтерських документів, що є результатом розпочатої аудиторської перевірки, і це підтверджено договором на проведення аудиторської перевірки та актом прийому - здачі документів, суб'єкт господарювання повинен письмово повідомити про це контролюючий орган. На підставі повідомлення суб'єкта господарювання керівник контролюючого органу ухвалює рішення про перенесення дати початку державного контролю на дату після закінчення строку аудиторської перевірки, зазначеного у договорі.

8. Тривалість планового контролю (нагляду) в будь-якому випадку не повинна перевищувати двадцяти календарних днів.

9. Продовження терміну проведення планового контролю (нагляду) з будь яких підстав не припускається.

Стаття 7. Позаплановий державний контроль (нагляд)

1. Позаплановий контроль є видом державного контролю (нагляду), який не передбачений планом-графіком роботи контролюючого органу і може бути проведений без попереднього письмового повідомлення суб'єкта господарювання за наявності хоча б однієї з таких підстав:

1.1. одержання поданої в установленому порядку заяви, скарги фізичної чи юридичної особи про порушення норм законодавства суб'єктом господарювання, в тому числі у разі подання споживачем скарги до відповідного контролюючого органу про порушення суб'єктом господарювання правил торгівлі, виконання робіт та надання послуг;

1.2. суб'єктом господарювання не подано в установлений строк документи обов'язкової звітності без надання письмових пояснень, в яких викладені поважні причини, які перешкодили поданню таких документів;

1.3. виявлено та вмотивовано підтверджено недостовірність даних, заявлених в документах обов'язкової звітності суб'єктом господарювання;

1.4. у разі подання письмової заяви суб'єктом господарювання до відповідного контролюючого органу про бажання проведення позапланового контролю (нагляду);

1.5. на прохання правоохоронних органів у разі порушення кримінальної справи щодо суб'єкта господарювання.

2. При проведенні позапланового державного контролю (нагляду) службовими особами контролюючого органу перевіряються лише конкретні питання, необхідність перевірки яких була підставою для такого контролю (нагляду), з обов'язковим зазначенням цих питань в посвідченні на перевірку.

3. Тривалість позапланової виїзної перевірки не повинна перевищувати семи календарних днів.

4. Продовження терміну проведення позапланової виїзної перевірки з будь - яких підстав не допускається.

Стаття 8. Порядок проведення планового та позапланового державного контролю (нагляду)

1. Особливості проведення окремої форми планового та позапланового державного контролю (нагляду) визначаються кожним контролюючим органом згідно своїх повноважень у відповідному положенні про порядок проведення такої форми планового та позапланового державного контролю (нагляду) із обов'язковим погодженням його із органом, уповноваженим здійснювати регуляторну політику.

Стаття 9. Проведення позапланового державного контролю (нагляду) за бажанням суб'єкта господарювання

1. Суб'єкт господарювання має право подати до контролюючого органу заяву про бажання проведення позапланового державного контролю (нагляду).

2. Державний контроль (нагляд) у такому випадку контролюючий орган повинен розпочати не пізніше 10 днів з дати подачі заяви.

3. Предметом контролю є питання, викладені у заяві суб'єкту господарювання.

Стаття 10. Документи контролюючих органів

1. Повідомлення про проведення планового державного контролю (нагляду), , адресоване контролюючим органом суб'єктові господарювання, повинно бути підписане керівником або заступником керівника контролюючого органу (з визначенням прізвища та ініціалів), скріплено печаткою і належним чином вручено суб'єкту господарювання.

2. Документи вважаються належним чином врученими, якщо вони доставлені за адресою (місцезнаходженням) суб'єкта господарювання рекомендованим чи цінним листом або під розписку вручені суб'єктові господарювання або його уповноваженому представникові.

3. Якщо суб'єкт господарювання в установлений законодавством термін .не повідомив контролюючий орган про зміну адреси (місцезнаходження), документи вважаються належним чином врученими навіть у разі їх повернення як таких, що не знайшли адресата.

4. У випадку умисних дій суб'єкта господарювання або його уповноваженого представника щодо ухилення від одержання під розписку документів, ці документи вважаються належним чином врученими через сім робочих днів після відправки їх рекомендованим або цінним листом.

Стаття 11. Оскарження рішень контролюючого органу

1. Оскарження суб'єктом господарювання рішень контролюючого органу у судовому чи адміністративному порядку призупиняє їх виконання до ухвалення відповідного рішення.