2. Створення цінності як процес перетворення ресурсів – основна функція підприємства.
Виробництво – це процес, що створює додану вартість на всіх етапах життєвого циклу товару.
Головну роль у створенні доданої вартості відіграє виробнича функція, яка охоплює всі дії, що безпосередньо пов’язані з виготовленням товарів чи наданням послуг і є ядром будь-якого машинобудівного підприємства (Рис 1.1).
Рис. 1.1. Схема виробничої функції як процес перетворення вкладених
ресурсів у кінцевий продукт
Формування доданої вартості починається з організації входу або попередніх витрат і закінчується поставкою продукції споживачу. Економічна сутність виробничої системи полягає у створенні (у процесі перетворення) доданої вартості як різниці між вартістю вкладень та вартістю або ціною кінцевого продукту.
Створення цінності втілює власний внесок зроблений підприємством у вартість певного товару та визначається за формулою:
Створена цінність = вартість реалізованої продукції – сукупні витрати
(Додана вартість) (вихід) (вхід)
Створена цінність (додана вартість) = виручка від продажу – авансування
Процес створення доданої вартості на підприємстві відбувається поетапно, отже, він є функцією часу.
В сучасних умовах продукція підприємств машинобудівного комплексу проходить певні стадії створення цінності як на самому підприємстві, так і на підприємствах – субпостачальниках. При цьому виникають так звані ланцюги постачання, управління якими називають логістикою поставок. Між тим саме виробник кінцевого продукту несе відповідальність перед споживачем за товар, забезпечення характеристик його функціонування, точність поставки, дотримання цін та угод післяпродажного обслуговування.
3. Підприємство машинобудівного комплексу як складна виробнича систем.
Формальну організацію, основна мета діяльності якої лежить в економічній сфері, називають підприємством. Головна мета підприємства — задовольнити запити і потреби ринку в певних видах продукції та послуг. Економічним результатом діяльності підприємства є одержання максимального прибутку в довгостроковій перспективі. Основним завдання будь-якого машинобудівного підприємства є випуск певної за спеціалізацією продукції.
З погляду економічних відносин машинобудівне підприємство являє собою складну підприємницьку структуру, для якої характерні виробничо-технологічна та організаційно-економічна єдність, а також господарська самостійність (Рис 1.2).
Виробничо-технологічна єдність означає тісний взаємозв’язок і взаємозалежність усіх складових підрозділів підприємства, що визначається спільністю споживаних сировини, матеріалів і послуг, призначення виготовленої ними продукції і технологічного процесу. Технологічний взаємозв’язок доповнюється допоміжними й обслуговуючими підрозділами.
Організаційно-економічна єдність характеризується наявністю: єдиних органів управління; єдиного виробничого колективу; адміністративної відособленості; взаємозв’язку плану виробництва з ресурсами, що забезпечують його виконання (матеріальними, трудовими, технічними і фінансовими); організації діяльності на засадах комерційного розрахунку.
Повна господарська самостійність підприємства полягає в самозабезпеченні необхідними основними та обіговими коштами для здійснення виробничої діяльності та надання послуг, самостійному збуті виготовленої продукції, наявності самостійної закінченої системи звітності та бухгалтерського балансу.
Рис. 1.2. Підприємство як складна виробнича система
Машинобудівне підприємство, як комплексну систему перетворення різноманітних факторів входу у фактори виходу, розглядає Штутгартська модель підприємства.
В рамках даної моделі система «Завод» створюється як ієрархічна структура з організацією виробництва за принципом управління послідовністю операцій, при цьому всі процеси та співвідношення між ними можна описати формально.
У Штутгартській моделі підприємства відкритою системою вважається виробнича одиниця, що повинна постійно адаптуватися до нових замовлень з метою досягнення високої ефективності функціонування. Вона має власні ресурси для ефективного та рентабельного виконання завдань, певну самостійність, власний менеджмент, реалізує функції та завдання управління. Між тим виробнича одиниця автономна лише частково, тому що орієнтована на реалізацію цілей всього підприємства.
Виробничі одиниці підприємства пов’язані між собою через обмін інформацією та відношення з постачальниками і поєднуються у єдину виробничу систему. Вони отримують цілі та завдання від вищих за ієрархією одиниць і видають завдання підсистемам, що їм підпорядковуються та обмінюються отриманими результатами за схемою «замовник – постачальник».
Крім здатності до кооперації властивостями виробничої одиниці є свобода самоорганізації та самооптимізації, самоконтроль діяльності, самоконфігурація (самостійне встановлення внутрішньої структури), самонавчання та обробка інформації.
Так, наприклад, механічний цех отримує завдання, що потрібно виконати за певний період часу у межах визначених витрат. Ця виробнича одиниця експлуатує конкретні види обладнання та має певну кількість співробітників, тому самостійно визначає, який співробітник повинен виконати відповідне завдання з використанням наявного обладнання. Робоча група самостійно оцінює потребу в інструменті для виконання завдання і при необхідності замовляє його постачальнику (інструментальний цех). Технолог цеху визначає найбільш раціональний метод роботи та узгоджує його з умовами функціонування всього підприємства. Послідовність, обсяги, терміни виконання кожного з завдань та пов’язані з цим витрати планує та контролює робоча група механічного цеху. Успішність виконання завдання враховується про визначенні рівня зарплатні кожного співробітника.
Кожна виробнича одиниця має свою внутрішню систему менеджменту, яка повинна забезпечувати майбутню працездатність виробничої одиниці, розподіляти завдання та забезпечувати їх раціональне виконання. Ця система охоплює п’ять рівнів, на кожному з яких приймаються відповідні рішення:
1 рівень – управління процесами, що безпосередньо забезпечують створення доданої вартості (поточні виробничі завдання);
2 рівень – управління виробничою одиницею як відкритою системою;
3 рівень – оптимізація діяльності виробничої одиниці в рамках існуючих умов її функціонування;
4 рівень – оптимізація діяльності виробничої одиниці при зміні умов функціонування та конфігурації системи;
5 рівень (вищій) – проведення довгострокового та стратегічного планування та контролю, що спрямовані на ідентифікацію та усунення джерел збитків, визначення напрямів впровадження нових технічних рішень та розвитку самої виробничої одиниці.
Пов’язані між собою по горизонталі та вертикалі виробничі одиниці формують виробничу мережу. Виробничі мережі охоплюють всі процеси від замовлення до передачі конкретного виробу замовнику або у роздрібну торгівлю.
По горизонталі у виробничій мережі утворюються ланцюги процесів, наприклад, «пропозиція – замовлення – планування – виготовлення - доставка».
По вертикалі – ієрархічні рівні, а саме:
1. Промислові зони – це локальні території виконання виробничих процесів, що доповнюються допоміжними та обслуговуючими підрозділами: інструментальне, енергетичне, ремонтне, транспортне господарство тощо;
2. Сегменти виробництва – самостійні сфери виробництва, що можуть бути центрами отримання прибутку з власними операційними рахунками.
На машинобудівних підприємствах розрізняють сегментацію по:
- технологіям, наприклад, механічне виробництво, обробка поверхонь, електро- та електронне виробництво, попереднє та кінцеве складальне виробництво;
- по групам виробів або ринків, наприклад, універсальні та стандартні станки, спеціальні станки;
- по функціональному призначенню, наприклад, основне виробництво, допоміжне виробництво, обслуговуюче виробництво тощо.
Обслуговуюче виробництво може бути виділено за межі машинобудівного підприємства та передано іншім суб’єктам господарювання, що спеціалізуються у даній сфері.
3. Система виробництва - це особливий клас систем, що об’єднує працюючих, знаряддя і предмети праці та інші елементи, які необхідні для функціонування системи, у процесі якого створюється продукція або послуги.
Елементами виробничої системи є люди і матеріальні об’єкти – праця, знаряддя, предмети, продукти праці, а також технологія, організація виробництва.
4. Елементи виробництва – це поєднані в локальну одиницю станки та робочі місця, що експлуатуються окремою робочою групою. Елементи виробництва є самостійними виробничими одиницями – це дільниця або цех.
5. Робочі місця та обладнання – це робочі точки, що призначені для виконання ручної роботи при взаємодії з певним інструментом та обладнанням.
6. Процеси, що поділяють на технічні (створюють додану вартість) та організаційні.
Кожний верхній щабель являє собою елемент зовнішнього середовища для нижніх ступенів, а кожен нижній є елементом внутрішнього середовища для верхнього. Усі ступені ієрархії можуть підрозділятися на функціональні підсистеми, які мають об’єкт і суб’єкт управління.