
- •1.Літературознавство як наука
- •2.Автор і публіка як учасники літературного процесу
- •3.Алегорія і символ-спільне і відмінне
- •4. Будова і функції ампліфікації
- •5.Будова і функції антитези,оксиморону,парадоксу
- •6. Будова і функції паралелізму
- •7. Будова й функції еліпсу
- •8. Верлібр
- •9. Вірш як поняття метрики
- •10. Внутрішній монолог і потік свідомості
- •Історія
- •11. Вставні компоненти літературного твору
- •[Ред.]Значення композиції
- •12.Гіпербола
- •13. Градація:будова,різновиди і функції
- •14. Допоміжні літературознавчі дисципліни
- •15. Драма як літературний рід
- •16. Експресивна функція поетичного мовлення
- •17. Елементи композиції
- •20. Естетична функція поетичного мовлення
- •21. Жанрова і родова дифузія і синтез мистецтв
- •22. Жанрові різновиди роману
- •23. Засоби поетичного синтаксису
- •24. Засоби створення літературного персонажу
- •25. Ідея,концепція,пафос літературного твору
- •26. Імпресивна функція поетичного мовлення
- •27. Індивідуальний стиль,стиль напряму,стиль доби
26. Імпресивна функція поетичного мовлення
Поетичне мовлення — мовлення художньої літератури, позначене підвищеною емоційністю та образністю, насичене тропами, стилістичними фігурами, перейняте шляхетною фонікою. Найбільш притаманне П.м. ліриці з її яскравими естетико-виражальними можливостями, витонченою мелодійністю. П.м. живиться невичерпними джерелами національної мови, її активним та пасивним словником, щоразу набуваючи неповторного колориту у доробку автора, стаючи визначальною рисою його стилю. П.м. характеризує своєрідність певного літературного напряму. Так, бароко виповнюється яскравими тропами та стилістичними фігурами, романтизм — експресивно-виражальними елементами, реалізм схильний до мінімального використання засобів П.м., тяжіє до автологічного письма.
27. Індивідуальний стиль,стиль напряму,стиль доби
Індивідуальним втіленням художнього методу є стиль. Якщо метод визначає загальний напрям творчості, стиль віддзеркалює індивідуальні властивості художника слова. За влучним висловом Л. Тимофеева, «в методі знаходять насамперед те загальне, що пов'язує митців, а в стилі — те індивідуальне, що розділяє їх: особистий досвід, талант, манера письма та ін.». С тил ь — це сукупність художніх особливостей літературного твору. В ширшому розумінні стилем також називають систему художніх засобів і прийомів у творчості окремого письменника, групи письменників (течії або напряму), цілої літературної доби.
Термін «стиль» походить від латинського слова «stilos», що позначало загострену паличку для писання на вощаних дощечках. Згодом, завдяки метонімії, стилем іменують саме письмо, почерк, своєрідність складу, а пізніше — індивідуальні особливості творчості письменника загалом. Поняття стилю сьогодні є багатогранним, а в багатьох аспектах — невизначеним. Про стиль говорять не лише в літературознавстві, а й у лінгвістиці, мистецтвознавстві, естетиці, культурології. В різноманітних сферах суспільного життя й побуту також застосовують поняття стилю (стиль роботи, стиль одягу, стиль гри тощо). У літературознавстві багатозначність поняття також спостерігається: дослідники розглядають стиль доби та стиль напряму й течії, стиль письменника і стиль певного періоду його творчості, стиль твору і стиль його окремого елемента. Одні літературознавці вважають правомірною таку універсальність категорії стилю, другі стверджують, що можливо вести мову лише про індивідуальний стиль письменника, треті — лише про «великі» стилі, пов'язані з добою й літературним напрямом.
Найпоширенішим у науці про літературу є розуміння стилю як індивідуальної творчої манери, «творчого обличчя» окремого письменника. Олександр Блок стверджував «Поети цікаві не тим, що в них є загального, а тим, чим вони відрізняються один від одного». Стиль письменника пов'язаний не лише з обраним художнім методом, а й із творчою індивідуальністю митця. За знаменитим афоризмом французького вченого Бюффона, «стиль — це людина». Цікаво, що такий підхід до стилю мав місце ще в античну добу. Видатний давньогрецький філософ Платон, відзначаючи зв'язок стилю з творчою індивідуальністю, писав: «Яким є стиль, таким є характер». А давньоримський драматург Сенека говорив, що стиль «є обличчям душі»
Індивідуальний стиль — явище неповторне. Він є свідченням мистецького таланту автора.
Завдяки стилю митець творчо відтворює чи перетворює, художньо опрацьовує життєвий матеріал. Загальні теми, проблеми, події набувають в індивідуальному стилі письменника своєї художньої неповторності, адже вони «перепускаються» через особистість митця. Стиль, «стилос» — колись загострена паличка, а нині «перо», є, за виразом Франца Кафки, не просто «інструментом», але «органом письменника».
Перед тим як розбиратись із конкретними літературними напрямами, методами, стилями, спочатку слід довідатися, як тлумачаться в теорії літератури ці поняття. Художній метод — це сукупність принципів ідейно-художнього пізнання та образного відтворення світу, спосіб осягнення дійсності засобами мистецтва. В історії літератури виділяють такі художні методи: бароко, класицизм, сентименталізм, романтизм, реалізм, натуралізм, модернізм. Кожний художній метод (за винятком модернізму) має відповідний літературний напрям. Напрям користується певним методом, заснованим на ньому. Літературний напрям — це конкретно-історичне втілення художнього методу, що проявляє себе в ідейно-естетичній спільності групи письменників у певний період часу. Літературний напрям є своєрідним синтезом (поєднанням) художнього методу та індивідуального стилю письменника. Категорія напряму передбачає об'єднання митців на основі єдиного методу, а також певну схожість індивідуальних стилів. Кожному літературному напрямові відповідає сукупність творів, які мають спільні, характерні риси. У межах одного літературного періоду може виступати кілька літературних напрямів, наприклад, у Просвітництві — класицизм, рококо, сентименталізм. Назва домінантного (провідного) напряму нерідко стає назвою цілого періоду, а його часові межі — межами періоду (бароко, романтизм, модернізм). Основні літературні напрями: - бароко (XVII — XVIII ст.); - класицизм (XVIII — початок XIX ст.); - сентименталізм (друга половина XVIII — початок XIX ст.); - романтизм (кінець XVIII — початок XIX ст.); - реалізм (друга половина XIX ст.); - модернізм (кінець XIX — XX ст.); - імпресіонізм, символізм, неоромантизм, імажинізм, футуризм, акмеїзм, експресіонізм, дадаїзм, сюрреалізм, екзистенціалізм тощо; - постмодернізм (з 1980-х pp.). Літературні напрями можуть мати складові частини. Ці розгалуження напрямів називають течіями чи школами. Стиль — сукупність ознак, які характеризують твори певного часу, напряму, індивідуальну манеру письменника. Поняття стилю сьогодні є багатогранним. У літературознавстві також спостерігається багатозначність цього поняття. Дослідники розглядають: - стиль доби; стиль напряму й течії; - стиль письменника і стиль певного періоду його творчості; стиль твору і стиль його окремого елемента. Найпоширенішим у науці про літературу є розуміння стилю як індивідуальної творчої манери, «творчого обличчя» окремого письменника. Отже, індивідуальний стиль — це прояв сукупності особливих істотних ознак таланту письменника в конкретному художньому творі чи у всій його творчості, індивідуальне втілення художнього методу.
Літературні напрями і течії:
Бароко
Класицизм
Сентименталізм
Романтизм
Реалізм
Модернізм
Декаданс
Неоромантизм
Імпресіонізм
Експресіонізм
Символізм
Неокласицизм
Футуризм
Неореалізм
Екзистенціалізм
Постмодернізм