24. Засоби створення літературного персонажу

Персонаж (лат. persona — особа, фр. personnage — маска актора) — постать людини, зображена письменником у художньому творі, загальна назва будь-якої дійової особи кожного літературного жанру. Олюднені, оживлені образи речей, явищ природи, особин тваринного світу в казках, байках, притчах та деяких інших жанрах також називають П. Деякі літературознавці ототожнюють П. з героєм, вживають ці слова як синоніми, тому мовлять про "літературних героїв", допускаючи логічну суперечність, коли класифікують героїв на "позитивних" і "негативних", адже смислове наповнення поняття "герой" включає такі моральні чесноти, як відвага, хоробрість, самовідданість (чи навпаки), концентрація типових для свого часу якостей, виділення з-поміж мас. Натомість П. — експресивно нейтральне поняття, яке означає постать літературного твору з будь-якими психічними, особистісними якостями, моральними, ідеологічними, світоглядними переконаннями — постать як текстуальну позицію, антропо-морфологічно окреслену, незважаючи на те, чи мала вона свого прототипа, чи цілковито витворена митцем (Ярослав Мудрий і Сивоок у П. Загребельного). 

25. Ідея,концепція,пафос літературного твору

Ідея художньою твору (грецьк. idea — першообраз) — емоційно-інтелектуальна, пафосна спрямованість художнього твору, яка приблизно може бути охарактеризована як провідна думка, ядро задуму автора. Уже етимологія слова "І." вказує, що воно виникло тоді, коли духовний світ людини мав синкретичний характер, а в індивідуальній і суспільній свідомості не було виразної диференціації художньо-образного і логічно-понятійного мислення, мистецтва і науки. Розуміння сутності І. ніколи в науці не зводилося до логічного висловлювання, до якоїсь завершеної, сформульованої за законами формальної чи математичної логіки думки-тези, однозначного положення. Навіть у теорії пізнання марксизму-ленінізму І. відрізнялася від теорії як форми пізнання тим, що, крім певного відображення об'єкта, вона містила у собі мету людської діяльності, згідно з якою цей об'єкт мав бути змінений, перетворений. Теоретики літератури, які уникали гносеологізму в літературознавстві, говорили про художню ідею, про специфіку ідеї художнього твору, називали її ідеєю-пафосом, наголошуючи, що І. в художньому творі виражається системою художніх образів, постає в свідомості читачів як ідейно-емоційний пафос, який схоплюється читачем чи критиком логіко-понятійними засобами у вигляді основної думки. На жаль, у традиційному літературознавстві переважало тлумачення І. художнього твору як "головної думки", з чого виходило, начебто І. може існувати ще до художнього твору, уподібнюватися до каркасу, на який скульптор наносить глину майбутньої статуї. Не брався до уваги той факт, що І. в сфері справжньої художньої творчості на жодному з етапів творчого процесу не існує поза яскравими уявленнями, почуттєвими враженнями, емоційним збудженням, які є складниками творчої уяви митця, де твір постає, формується й оформлюється. Враховуючи цю особливість творчого процесу, естетики і літературні критики розрізняли ідейність і тенденційність літератури, давали характеристику ідейності літератури як внутрішньої якості образного мислення, що спирається на ціннісне, естетичне ставлення людини до світу, яке різними засобами і способами виражається, матеріалізується 

Концепція (лат. conceptio — поєднання, сукупність) — розгорнута система поглядів, викладена з наміром уникнути логічних суперечностей при тлумаченні якоїсь складної проблеми, явища, У цьому сенсі літературознавець може мати власну естетичну концепцію художньої творчості або викладати чужі, запозичені погляди. Те ж стосується й письменників, які мають свої концепції дійсності, героя, творчості. Термін "К." вживається і для позначення головного задуму, провідної ідеї наукової праці, художнього твору. В цьому контексті за кордоном частіше вживається термін "концепт".

Пафос (грецьк. pathos — почуття, пристрасть) — натхнення, ентузіастичне почуття, пристрасне переживання душевного піднесення, викликане певною ідеєю, подією. Термін перенесено у поетику із риторики. У П. емоційна напруга і думка складають одне ціле, перетворюючись на душу художнього твору: Хай буде так, щоб ця хвилина Була, як сяйво перемог, Бо ніжність наша є єдина, А поза нею тільки Бог (Наталя Лівицька-Холодна). П. неможливий без внутрішньої переконаності автора, його темпераменту.