Домашнє завдання
Матеріали самоконтролю:
Перерахуйте розділи та форми медичного контролю:
1.
2.
3.
4
Перелічіть методи дослідження медичного контролю:
1.
2.
3.
4.
3.Перелічіть клініко-фізіологічне обстеження та функціональні проби: 1.
2.
3.
4.
5.
4.Охарактеризуйте вихідні положення тіла до виконання вправ:
1.
2.
3.
Спортивні травми:
1.
2.
3.
5.Завдання розділів медичного контролю:
I 1.
2.
3.
II 1.
2.
3.
4.
III 1.
2.
3.
4.
IV 1.
2.
3.
4.
6.Дайте характеристику (тези)функціональним пробам серцево-судинної та дихальної системи.
Тема № 13: "Окремі методи масажу. Гігієнічні вимоги до проведення масажу."
Кількість год - 3
Актуальність теми:
Масаж є найпоширеніший метод лікування і невідкладною частиною комбінованого лікування з другими фізичними чинниками. Масаж в древній Греції і Римі, застосували гладіатори.. Велике значення має масаж при різних захворюваннях і спортивній практиці.
Мета:
Ознайомлення учнів є особливостями масажу окремих частин тіла:
обличчя
шиї
грудей
кінцівок: верхньої та нижньої
спини
живота
Особливість масажу при сколіозі
Опануй літературу, щоб відповісти на домашнє завдання:
Е.Н.Пасинков "Фізіотерапія" с. 167-197, м.В.Степашко "Масаж і лікувальна фізична культура" с. 22-27, с. 77-86 Домашнє завдання
Матеріали самоконтролю:
З якої частини тіла починається масаж, верхньої кінцівки?
Яка послідовність масажу нижньої кінцівки?
Послідовність рухів рук масажиста при масажі обличчя.
Особливості масажу шиї
Послідовність масажу ділянок тіла при загальному масажу.
Прийоми які застосовуються при масажі спини
Особливості масажу живота
Особливості масажу при сколіозі
Контрольні завдання:
Заповни таблицю
Допоміжні прийоми переривчатої вібрації при сколіозі
Допоміжні прийоми безперервної вібрації при сколіозі
Завдання:
Скласти основні гігієнічні вимоги до проведення масажу:
а) до кабінету
б) Оснащення до кабінету масажу
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
в) Вимоги до масажного столу
1.
2.
3.
г) Додаткове оснащення до виконання процедур
1.
2.
3.
4.
2) Перелікуйте способи догляду за руками
1.
2.
3.
Вечірній час:
1.
2.
3.
4.
3). Вправи з гантелями для рук масажиста:
1.
2.
3.
4). Короткі тези до вимоги до пацієнта
Тема № 14: "Окремі методики ЛФК при різноманітних захворюваннях. Організація занять ЛФК, кабінету. Рухові режими".
Кількість год - 3
Актуальність теми:
На сучасному рівні ЛФК використовують на ранніх стадіях захворювань, а також з перших часів операцій на серці та легенях. Фізичні вправи мобілізують захисні механізми організму і підвищують його пристосовуваність до умов середовища як зовнішнього так і внутрішнього. ЛФК знижує фізичні і психічні збудження.
Мета:
Ознайомити студентів з особливостями вправ при деяких захворюваннях:
плоскостопості
порушеннях осанки, сколіозі
дихальної системи
серцево-судинної
акушерства та гінекології
поперековому радикуліті
Знати:
Цілі та методи різноманітних вправ при різних захворюваннях.
Особливості ЛФК в травматології
Опануй літературу, щоб відповісти на домашнє завдання:
Основна: Пасинков «Лечебная физкультура и массаж» стор.82-225
Додаткова: Степашко «Лікувальна фізична культура і масаж» стор.187-285
Домашнє завдання
Матеріали самоконтролю:
Як називають гімнастику при сколіозах?
Яка мета корегуючої гімнастики?
Як виконувати ЛФК при плоскостопії?
Скільки періодів ЛФК в травматології?
Які періоди ЛФК при вагітності?
Які цілі і мета ЛФК при попереково-крижовому радикуліті?
Особливості дихальної гімнастики при бронхіальній астмі?
Контрольні завдання
№ 1. Вкажіть задачі ЛФК при гіпертонічній хворобі та рекомендовані вправи.
Завдання:
а).
б).
в).
Рекомендується:
1.
2.
3.
№ 2. ЛФК при недостатності серцево-судинній діяльності.
1 Ступінь рекомендують:
2 Ступінь рекомендують:
3Ступінь порушення кровообігу:
№ 3.ЛФК при захворюваннях травневого тракту виконує такі функції:
1.
2.
3.
№ 4. Рекомендований комплекс вправ при гастритах включає:
№ 5.ЛФК при виразці шлунка та 12 палої кишки.
Завдання ЛФК:
1.
2.
3.
4.
№6.ЛФК при захворюваннях органів дихання
Завдання при плевритах:
а) Сухому плевриті:
1.
2.
3.
4.
б)При ексудативному плевриті:
1.
2.
3.
4.
в)Запально зміцнювальні рекомендації:
1.
2.
3.
4.
№7.Завдання коригувальної гімнастики:
1.
2.
3.
4.
№8.ЛФК при плоскостопії. Фізіологічна дія.
1.
2.
3.
Висхідне плоскостопіє :
1.
2.
3.
№9.ЛФК в акушерстві та гінекології.
а)її мета та завдання при вагітності
№10.ЛФК-її мета в післяпологовому періоді:
а саме:
№11.Показання ЛФК при гінекологічних захворюваннях:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
№12.Завдання при захворюваннях органів дихання.
а)Плевриті
Задачі:
б)Пневмонії
Задачі:
в)Бронхіальній астмі
Задачі:
№13.ЛФК при попереково-крижовому радикуліті виконує:
1.
2.
3.
4.
№14.При попереково- крижовому радикуліті в комплексі ЛФК застосовують:
№15.Сколіози поділяють на:
1.
2.
3.
4.
Ступені:
1.
2.
3.
4.
№16.Завдання ЛФК в травматології.
№17.Завдання I періоду в травматології:
1.
2.
3.
4.
II періоду:
1.
2.
3.
4.
5.
III періоду:
1.
2.
3.
4.
№18.Значення ЛФК для людей похилого віку.
1.
2.
3.
№19.Вкажіть документацію кабінету ЛФК.
1.
2.
3.
4.
5.
Тема № 15 "Міжнародні зусилля спрямовані на розв'язування проблеми реабілітації"
Кількість год - 1
Актуальність теми:
Актуальність даного напрямку зумовлена підвищенням захворюваності з тимчасовою втратою працездатності та інвалідністю і тому збільшився контингент хворих, які потребують реабілітаційної допомоги в ряду країн з'явилась так звана ресторативна медицина.
Опануй літературу, щоб відповісти на домашнє завдання:
І.Р.Мисула "Медична та соціальна реабілітація" с. 11-12, 15-17
Завдання: підготувати ваш реферат-конспект за планом:
Актуальність питань реабілітації на сучасному рівні медичної практики.
Проблеми відновного лікування, в нашій країні і за кордоном.
Напрямки сучасної медицини в подальшому розвитку реабілітаційних заходів та відновної
терапії
"Міжнародні зусилля спрямовані на розв'язування проблеми реабілітації"
Медицинская реабилитация , по определению комитета экспертов Всемирной организации здравохранения – это активный процесс, целью которого является достижение полного восстановления нарушенных вследствие заболевания или травмы функций, либо, если это не реально, оптимальная реализация физического, психического и социального потенциала инвалида, наиболее адекватная интеграция его в общество.
Закон республики Беларусь от 17 октября 1994 г. № 3317-ХІІ "О предупреждении инвалидности и реабилитации инвалидов" дает следующее определение понятия "реабилитация": это процесс, имеющий целью помочь инвалидам достигнуть оптимального физического, интеллектуального, психического и социального уровня деятельности и поддерживать его, предоставив им тем самым средства для изменения их жизни и расширения рамок их независимости.
Согласно международной классификации Всемирной организации здравохранения, принятой в 1980 году, выделяют следующие уровни медико-биологических и психосоциальных последствий болезни или травмы, которые должны учитываться при проведении реабилитации: повреждение – любая аномалия или утрата анатомических, физиологических, психологических структур или функций, нарушение жизнедеятельности – возникает в результате повреждения и означает утрату или ограничение возможности осуществлять повседневную деятельность в пределах, которые считаются нормальными для человеческого общества, социальные ограничения возникают в результате повреждения и нарушения жизнедеятельности и называют ограничения и препятствия для выполнения социальной роли, которая считается нормальной для этого индивидуума.
В последние годы в реабилитацию введено понятие "качество жизни", связанной со здоровьем, при этом качество жизни рассматривают как интегральную характеристику, на которую необходимо ориентироваться при оценке эффективности реабилитации больных.
По данным международных организаций , каждый 10 житель Земли является инвалидом, почти 30 миллионов человек ежегодно получают увечья и различные поражения. Учитывая увеличение на планете количества людей с врожденными пороками, технократизации общества, количество инвалидов в начале ХХІ в. возрастает до одного миллиарда.
Комитет экспертов ВОЗ предлагает подготовку кадров по реабилитации осуществлять по упрощенным учебным программам, с сокращением специализации. они считают, что потребность в реабилитации настолько велика, что ее нельзя удовлетворять за счет использования специалистов, основные методы реабилитации следует вводить в программы подготовки врачей, медицинских сестер, работников служб социальной помощи, преподавателей и другого персонала.
Заслуживает внимания квалификационная система для специалиста-реабилитолога, действующая в Японии. Специалист по реабилиталогии – врач, прошедший клиническое обучение (3 года и более) по общей реабилитационной медицине, эксперт по реабилитации – врач, специализирующийся в других областях медицины и обладающий глубокими знаниями и опытом реабилитации по данной специальности.
С 1973 г. в Польше с целью совершенствования реабилитации было предложено реорганизовать преподавание в медицинских академиях, пополнить программы специализации врачей элементами реабилитации, совершенствовать последипломную подготовку врачей к потребностям реабилитации, реорганизовать подготовку медсестер и обучение социальных работников и включить их в реабилитационные бригады, обучать руководящий состав службы общественного здоровья вопросам реабилитации.
Вполне обоснованно специалист по реабилитации должен знать подробно методы МР в каждой клинической специальности и уметь руководить процессом ресоциализации всех неполно функциональных людей. Специалисты других специальностей обязаны знать основы реабилитации в своей специальности.
Заслуживает внимания, сложившаяся в Польше с 70-х годов, двухступенчатая подготовка врача-реабилитолога: врач с трехлетним стажем заканчивает курсы, сдает экзамен и считается специалистом по общей реабилитации; вторая ступень предполагает двухлетний стаж работы в данной области медицины, курсы высшего звена, экзамен по реабилитации, после чего специалист может работать по узким проблемам.
Американские авторы считают, что реабилитолог в целях повышения качества реабилитации должен знать обо всех приспособлениях, уметь пользоваться ими и обучать пациентов с учетом индивидуальных особенностей каждого реабилитируемого. К сожалению, в США около половины медицинских школ не имеют кафедр реабилитации.
Отдельные университеты, медицинские школы США проводят подготовку реабилитологов по специальным программам. Так, центр медицинских наук при университете штата Висконсин предусматривает подготовку медицинских работников с целью специализированного обслуживания больных с хронической закупоркой дыхательных путей в небольших городах и сельских районах. Они считают, что личный врач может руководить программой по реабилитации и в данном случае расходы больного на лечение ниже, чем при централизованной программе. В выполнении программ реабилитации значительное место занимает санитарное просвещение. Для этого необходима санитарно-просветительная работа с ними, родственниками, соседями, знакомыми, друзьями.
В Германии обращают внимание на подготовку дипломированных педагогов в области естественных наук, получивших дополнительную квалификацию по санитарному просвещению. Они информируют больного относительно характера его болезни, возможностей лечения, многообразия факторов риска и т. д. Подготовка специалистов по реабилитации осуществлялась на курсах усовершенствования врачей, основы реабилитации были включены в учебные программы медицинских институтов. Реабилитация требует знания логопедии, аудиологии, протезирования, подготовки по профессиональным консультациям, подбору работы и др.
В странах СНГ в ходе развития и совершенствования организации МР отмечена слабая обеспеченность кадрами и низкая их классификация, нехватка оборудования и помещений, недостаточная медицинская пропаганда успехов и возможностей реабилитации, что снижает полноту охвата и эффективность ее. В программах клинических дисциплин недостаточно представлены вопросы реабилитации и трудоустройства инвалидов.
Некоторые авторы предлагают не обучение студентов, а повышение квалификации специалистов на соответствующих профильных кафедрах. Изменения должны быть внесены в программу подготовки средних медицинских работников. Необходимо расширять творческое сотрудничество учреждений здравохранения с научно-исследовательскими и медицинскими институтами. Некоторые авторы считают, что все специалисты по профилю наряду с участковыми врачами должны быть подготовлены и ответственны за реабилитацию больных.