Тема 15.

Гнилеві хвороби деревних порід

(Коренів та стовбурів)

Класифікація гнилей

Гнилеві хвороби – одна із найбільших і найважливіших у господарському відношенні груп хвороб лісу. Вони поширені у листяних і хвойних насадженнях.

Біологічна шкода, яку спричиняють гнилі, проявляється в порушенні фізіологічних функцій, зниженні приросту по висоті і діаметру, загальному послабленні і всиханні дерев. Пошкодження гниллю призводить до вітровалів і буреломів, занепаду насаджень, втрати лісом його властивостей і функцій.

Технічна шкода проявляється в зниженні кількості і якості сортиментів.

Збудниками гнилевих хвороб являються трутові гриби. Зараженню та розвитку гнилей сприяють будь-які фактори, під впливом яких відбувається пошкодження.

Гниль деревини – це хвороба, яка характеризується розкладанням рослинних тканин. Процес гниття деревини поділяється на три етапи:

І етап – пошкоджена деревина пронизана гіфами гриба, але зберігає нормальну структуру і пружність, лише злегка буріє і набуває іншого кольору;

ІІ етап – пружність і маса деревини різко знижені, колір бурий, з’являються плями, смужки, хвилясті темні лінії, тріщини, дрібні пустоти;

ІІІ етап – деревина повністю втрачає пружність і легко розсипається або розкладається на призми і нитки. У гнилій деревині чітко виражені тріщини, пустоти.

Залежно від кольору гнилі бувають білі, бурі, яскраві, мармурові. В залежності від біології дереворуйнівних грибів, гнилі бувають на живих деревах, на заготовленій деревині у лісі і за його межами, на складах, у будівлях. В залежності від розміщення по висоті дерева, гнилі поділяються на кореневі, комлеві, стовбурні, вершинні і гнилі гілок. По розміщенню на поперечному зрізі стовбура, кореня або гілки розрізняють гнилі ядрові, заболонні, ядрово-заболонні (суцільні). Найбільшу біологічну шкоду спричиняють кореневі і заболонні гнилі. Найбільшу технічну шкоду спричиняють ядрові, суцільні, комлеві і стовбурні гнилі.

Кореневі гнилі та їх збудники

Кореневі гнилі деревних порід належать до числа найбільш шкідливих хвороб лісу. При пошкодженні дерева кореневою гниллю погіршується надходження в верхні частини дерева води і поживних речовин. Це веде до ослаблення і поступового засихання дерева. Таким чином, пошкодження кореневою гниллю особливо різко відбивається на його стані. Дерева, пошкоджені кореневими гнилями, легко вивалюються вітром і швидко заселяються стовбурними шкідниками.

Гнилеві хвороби коренів поширюються в насадженні при контакті здорових і пошкоджених коренів, тому їх розвиток зазвичай носить осередковий характер і проявляється в груповому відмиранні дерев.

Велике пошкодження деревостанів кореневими гнилями може призвести до повного розпаду насадження. Часто коренева гниль переходить в стовбур, пошкоджуючи найбільш цінну комлеву частину стовбура і значно знижуючи вихід ділової деревини.

Поширення кореневих гнилей на великих площах нерідко набуває характер епіфітотій. Найбільш поширені і небезпечні захворювання цієї групи – кореневі і комлеві гнилі деревних порід, викликаються кореневою губкою і опеньком.

Коренева губка(Fomitopsis annosa)

Викликає строкату центральну кореневу і комлеву гниль хвойних порід, а саме сосни, ялини, модрини. Найбільшої шкоди коренева губка завдає 25–40-річним сосновим та ялиновим насадженням, хоч часто спостерігається ураження нею 3–5-річних рослин, а також і перестійних насаджень. Зазвичай після 40–50 років стійкість сосни проти кореневої губки зростає.

В початковій стадії захворювання зменшується приріст, особливо по висоті; нові пагони менші, з вкороченою хвоєю. Хвоя з часом жовтіє, буріє і передчасно опадає. Хвороба може тривати 10–20 років. Ознаки хвороби стають помітні лише в останні 3–5 років. Уражені дерева заселяються стовбурними шкідниками (короїдами, вусачами, златками), які прискорюють їх відмирання.

Дуже характерним для уражених кореневою губкою насаджень є куртинне відмирання дерев. Галявини мають округлу, частіше овальну форму.

В осередках кореневої губки майже завжди знаходяться повалені вітром дерева; цьому сприяє підгнила коренева система. Нерідко повалені дерева мають ще зелену хвою.

Щоб остаточно впевнитися в наявності кореневої губки, дуже важливо виявити плодові тіла. Вони утворюються не завжди і не в усіх насадженнях. Плодові тіла з’являються на мертвих уже деревах та пнях біля кореневої шийки. Зазвичай вони вкриті підстилкою, але найчастіше виростають на коренях повалених вітром дерев. Інколи плодові тіла виникають в норах землерийних тварин (борсуків, кротів) на відмерлих коренях.

Плодові тіла багаторічні, форма і величина дуже мінлива. Спочатку плодове тіло має вигляд білої грудочки, яка потім розростається і на пнях чи біля основи відмерлого стовбура набирає вигляду шапочки, а на коренях або на підстилці має розпластану форму; величина плодового тіла коливається від кількох міліметрів до 20–30 см, найчастіше 5–10 см. Коли плодові тіла відсутні, діагноз хвороби можна встановити за характером гнилої деревини, яка пахне скипидаром. Далі корінь відмирає, деревина стає крихкою, легкою. Гниль поширюється у комлеву частину стовбура на висоту до 1м ; за кольором належить до строкатих.

Органами розмноження кореневої губки є базидіоспори, які можуть проростати при достатньому зволоженні на свіжих пеньках, сильно поранених або відмираючих коренях, на комлевій частині стовбура при глибокому, до ядра, пораненні. Базидіоспори розносяться вітром, водою (вливаються в ґрунт), тваринами, особливо землерийними, які, пошкоджуючи коріння, сприяють поширенню гриба.

В зараженні здорових дерев основну роль відіграє грибниця, що знаходиться в уражених коренях при контакті їх із здоровими, особливо при зростанні кореневих систем; це пояснює куртинне поширення хвороби.

Коренева губка є найгрізнішою хворобою хвойних лісів Харківщини і всієї України, уражає насадження на площі до кількох десятків тисяч гектарів.

У ялинових насадженнях, котрі уражені кореневою губкою, гниль проникає не тільки в коріння, а й у стовбур висотою до 8м, не порушуючи його периферійної частини. Уражена деревина ялини спочатку набуває фіолетово-червоного забарвлення, а з часом згниває і перетворюється в безформну масу. Всередині стовбурів часто утворюються дупла, а в нижній частині стовбура потовщення.

Заходи боротьби.

1. Виявлення і ліквідація існуючих осередків кореневої губки.

2. У насадженнях на початковій стадії зараження проведення вибіркових санітарних вирубок.

3. Ліквідація ослаблених, хворих, заселених шкідниками та сухостійних дерев.

4. Проведення рубок взимку.

5. У насадженнях середнього ступеня ураження, коли відмирання відбувається невеликими куртинами (не більше 1–4 на гектар), необхідне проведення вибіркових санітарних вирубок, при яких слід усувати сухостійні та вітровальні дерева. У всіх випадках треба залишати домішку листяних порід і окремі стійкі здорові сосни.

6. Викорчовування і ліквідація пнів з плодовими тілами грибів.

Опеньок осінній (Armillaria mellea)

Опеньок осінній – це небезпечний паразит сосни, ялини та інших хвойних і деяких листяних порід. Найчастіше зараження дерев опеньком відбувається у свіжих і вологих типах лісу за допомогою спор та при зіткненні коренів із грибницею гриба.

Першими ознаками ураження дерев опеньком є зниження приросту, зміна кольору хвої, яка спочатку набуває блідо-зеленого кольору, а згодом жовтіє, буріє і опадає. При гострому перебігу хвороби хвоя часом опадає зеленою, не встигнувши пожовтіти.

Характерними ознаками ураження дерев опеньком є наявність білої плівки грибниці під корою нижньої частини стовбура та коренів, а також обліплення коренів землею, яка зцементована живицею, що витікає із зруйнованих грибом смоляних ходів.

Після загибелі дерева кора починає відставати, на стовбурах добре помітні плоскі ризоморфи, що являють собою шнури темно-бурого кольору. Зовні вони дуже подібні до коріння вищих рослин.

Плодові тіла опенька їстівні, вони мають вигляд буруватих шапочок діаметром 4-6см, рідко до 8см, які сидять на центральній ніжці з білуватим пухнастим тонкошкірим кільцем у верхній половині.

В результаті дії гриба виникає біла гниль коріння та комлевої частини стовбура. На відміну від кореневої губки, коли корінь згниває цілком, при ураженні опеньком згниває тільки зовнішня частина деревини, відокремлена від здорової чорною лінією. Відмирають дерева у насадженнях в результаті пошкодження їх опеньком цілими куртинами.

Розвиткові і поширенню опенька в лісонасадженнях сприяють усі фактори, що погіршують ріст дерев. Це насамперед, кліматичні і ґрунтові умови, хвоє- та листогризучі шкідники, а також неправильна господарська діяльність людини, створення лісокультур без врахування лісорослинних умов, поганий догляд за насадженнями тощо.

Листяні породи заражуються опеньком в основному так само, як і хвойні.

Заходи боротьби:

1. Вирубування уражених дерев і вивезення їх з лісу.

2. В соснових і ялинових культурах уражені дерева бажано викорчовувати і вивозити, а на утворених галявинах насаджувати листяні породи, більш стійкі проти цього гриба.

3. Короткотермінове використання лісосік під вирощування сільськогосподарських культур.

4. Забезпечення високої агротехніки створення лісових культур.

5. Своєчасне проведення рубок догляду за лісом.

Висновки:

1. Дерева пошкоджені кореневими гнилями легко вивалюються вітром, що призводить до групового відмирання, захаращеності, а пізніше до повного розпаду насаджень;

2. Кореневі гнилі викликані опеньком осіннім та кореневою губкою належать до інфекційних хвороб і негативно впливають на біологічний стан насаджень.