2. Сучасні педагогічні технології в системі початкової мовної освіти.

Розвиток системи освіти вимагає від учителя впровадження нових методів навчання і виховання дітей. Прагнення оптимізувати навчально-виховний процес зумовлює появу нових і вдосконалення використовуваних педагогічних технологій, подальший розвиток яких пов'язаний із реалізацією сучасної концепції освіти і виховання. Володіння технологіями стає загальною і пріоритетною потребою ринку. У зв’язку із зазначеним постає проблема підвищити рівень викладання української мови у початковій школі.

Технологія навчання – це система методів, способів та прийомів, яка забезпечує оптимальну реалізацію навчального процесу.

Технологія навчання – сукупність адекватних до мети, завдань, принципів і умов навчання форм, методів, прийомів, які забезпечують ефективне поєднання теорії й практики на заняттях з української мови.

Педагогічна технологія — сукупність форм, методів, способів, прийомів навчальних та виховних засобів, системно використовуваних в освітньому процесі, на основі декларованих педагогічних для психолого-педагогічних установок.

Технології мовної освіти:

Технологія організації групової навчальної діяльності;

Технологія індивідуалізованого навчання;

Технологія інтерактивного навчання;

Природовідповідна технологія за О.М.Кушніром

Технологія розвитку критичного мислення;

Технологія модульного навчання;

Технологія проблемного навчання;

Технологія глибокого засвоєння на основі схемно-знакових моделей;

Технологія використання ігрової діяльності.

8. Принцип диференціації навчання, умови його реалізації на уроках мови і читання в поч. Школі.

Диференціація (від. лат. differentia - різниця, відмінність) передбачає врахування індивідуальних особливостей кожного учня в умовах групування дітей в межах одного класу за певною ознакою: рівень засвоєних предметних знань, умінь, навичок; нахили і здатність до навчання, рівень розвитку загальних розумових здібностей (научуваність); готовність до здійснення самостійної пізнавальної діяльності - наявність відповідних інтелектуальних умінь, елементів мнемічної культури (увага, пам’ять, швидкість переходу від однієї логічної операції до іншої). Реалізація диференційованого навчання дає змогу вчителю оперативно врахувати готовність дитини до вивчення нового матеріалу, забезпечити для кожного учня оптимальний характер пізнавальної діяльності на всіх етапах навчання, одночасно створити компенсуючі умови для відстаючих у розвитку школярів та обдарованих дітей при дотриманні обов’язкового обсягу програмових вимог. В основу диференціації покладені дидактичні принципи розвивального навчання. У "Дидактиці сучасної школи" за редакцією В.О.Онищука зазначається, що "диференціація навчання" полягає у наданні достатньої уваги учням, рівень і темп роботи яких відрізняється від більшості; ліквідація прогалин у знаннях учнів з низьким рівнем навченості, навчання їх навчальної праці, а також поглибленому факультативному вивченні предметів з учнями, які проявляють підвищений інтерес до певних галузей знань.

Узагальнення педагогічних досліджень і передового досвіду дає можливість визначити сукупність вимог до організації диференційованого навчання, а саме:

• Вчитель враховує загальну готовність дітей до навчальної діяльності та готовність до засвоєння конкретного матеріалу;

• Уміє передбачити труднощі, які можуть виникнути в дітей під час його засвоєння;

• В системі уроків використовує диференційовані завдання індивідуального характеру;

• Робить перспективний аналіз: для чого плануються завдання, чому їх треба використати саме на даному етапі уроку, як продовжити цю роботу на наступних уроках.

Диференційовані завдання доцільні на різних етапах уроку, насамперед під час підготовки учнів до засвоєння складного нового матеріалу. Актуалізація опорних знань учнів буде тоді вдалою, коли точно окреслено ті питання, які треба відновити в пам’яті дітей, проведено короткочасну перевірочну роботу і за її результатами ліквідовано прогалини за допомогою диференційованих завдань. Зрозуміло, що такий спосіб доцільний, коли формуємо вміння і навички. На етапі засвоєння нових знань диференційованим може бути процес первинного сприймання і первинного закріплення.

Для підвищення ефективності уроків української мови використовується внутрішньо-класна диференціація, тобто врахування індивідуальних особливостей учнів. Це добір спеціальних вправ, зорієнтованих на школярів з різними здібностями, допомогою вчителя та інструктаж залежно від підготовленості кожного, оптимальне поєднання колективної, групової та індивідуальної роботи.

Готуючись до уроків мови, необхідно уважно переглядати матеріал підручника, визначати, на якому етапі потрібна диференціація. Для диференційованих завдань найчастіше використовуються вправи з підручника, різноманітні таблиці, алгоритми, пам’ятки, схеми, тощо. Використовуються різні види диференціації: за ступенем складності матеріалу, за самостійністю роботи учнів, за обсягом роботи на уроці.

Під час застосування на уроках мови диференціації навчання, можна використовувати інтерактивні технології: «Мікрофон», «Метод – Прес», Незакінчене речення», «Діалог», « Синтез думок», «Мозковий штурм», Дискусія» та інші. Це дає змогу залучити всіх учнів класу до активної діяльності, формування їх уміння вдосконалювати свої думки, обґрунтовувати відповіді.

Для закріплення теоретичного матеріалу пропонуються тренувальні вправи, різні за ступенем складності і творчості, які допомагають кожному учневі удосконалити індивідуальні знання, уміння і навички.

Індивідуально диференційоване навчання читанню передбачає різні форми роботи: індивідуальну, парну, групову. У ході впровадження методики індивідуально диференційованого навчання читанню виділяються завдання для кожної групи учнів, які спрямовуються на забезпечення умов успішного оволодіння навичкою читання, ліквідацію труднощів, специфічних для виділених рівневих груп. В основу поділу учнів на групи в індивідуально диференційованому навчанні покладено показник розвитку навички читання. У групах виділено дітей, які по-різному ставляться до виконання спеціально-навчальних обов'язків. Цими двома показниками забезпечується однаковий рівень сформованості навички читання і різнорівневість за працездатністю всередині кожної групи.

Формування груп для індивідуально-диференційованого навчання і робота з ними дає можливість учителю спостерігати за розвитком у навчанні кожної дитини, позитивно впливати на мотиваційну сферу учнів, прищеплюючи їм любов до читання, добирати оптимально складні і водночас посильні для виконання завдання всім учням. Застосування індивідуально-диференційованого навчання забезпечує оволодіння всіма складовими елементами якісного читання на різних рівнях, організовує урок з достатньою кількістю варіативних форм його складників. Головне завдання вчителя – забезпечити кожному учню можливість виявити себе як суб’єкта навчально-пізнавальної діяльності. Спілкування і співпраця учнів на уроці – один з основних принципів формування особистості в системі навчання. Навчання маленького школяра вчитися потребує докорінної зміни змісту діяльності вчителя. Його визначальною метою стає організація спільного пошуку розв’язання завдання, не «донести», «пояснити» й «показати», а організувати пошукову діяльність учнів на уроці.