Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Гоголь.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
967.3 Кб
Скачать

100. Основи виготовлення вапна.

Будівельне вапно одержують шляхом випалу кальцієво-магнієвих гірських порід - крейди, вапняку доломітизованих і мергелістих вапняків, доломітів і мергелястої крейди до повного видалення вуглекислоти. Тонкомелене будівельне вапно одержують гасінням водою й розмелом негашеного вапна, у процесі чого можна додавати до його складу мінеральні тонкомелені добавки. Застосовують будівельне вапно для приготування будівельних розчинів і бетонів, як в'яжучу речовину при виробництві штучних каменів, блоків і будівельних деталей. Якість будівельного вапна повинна відповідати вимогам ДСТУ 9179-70. Залежно від умов твердіння будівельне вапно розділяють на повітряне, що забезпечує твердіння будівельних розчинів і бетонів і збереження ними міцності в повітряно-сухих умовах, і на гідравлічне, наявність якого в розчинах і бетонах забезпечує твердіння й збереження міцності як на повітрі, так й у воді. Повітряне вапно за видом основного оксиду, що міститься в ньому, поділяють на кальцієве, магнезіальне й доломітове. Будівельне повітряне вапно одержують із кальцієво-магнієвих гірських порід, причому вміст глинистих домішок не повинен складати більше 6 %. Технологічний процес одержання вапна складається з видобутку вапняку в кар'єрах, його підготовки (дроблення й сортування) і випалу. Після випалу грудкове вапно подрібнюють, одержуючи мелене негашене вапно. При гасінні його водою одержують гашене вапно. Випал вапна відбувається за реакцією:  СаСО3 + 180 кДж = СаО + СО2↑, (5.1.1) на розкладання 1 моля СаСО3 потрібно 180 кДж тепла.  У заводських умовах температура випалу вапняку звичайно становить 1000- 1200°С. При випалі з вапняку виділяється вуглекислий газ, що становить до 44 % його маси; об'єм продукту зменшується всього до 10 %, тому шматки грудкового вапна мають пористу структуру. Обпалюють вапняк у різних печах: шахтних, обертових і в киплячому шарі; використають також установки для випалу вапняку у завислому стані. 

Гашене вапно. Повітряне вапно на відміну від інших в'яжучих речовин може перетворюватися в порошок не тільки при помелі, але й при гасінні (дією води на шматки грудкового вапна). Цей процес протікає за реакцією: СаО + Н2О = Са(ОН)2 + 65,5 кДж ↑. (5.1.2) Залежно від швидкості гасіння всі сорти повітряного негашеного вапна підрозділяють на три види:  - швидкозагашуване (до 8 хв);  - середнезагашуване (до 25 хв); - повільнозагашуване (більше 25 хв). Для одержання пухкого порошку вапно гасять у спеціальних машинах - гідраторах. При гасінні вапна з отриманням вапняного тіста грудкове вапно закладають у вапногасник, в якому воно розмелюється, перемішується з водою до утворення вапняного молока й зливається в сепаратор-відстійник. Після відстоювання молока утворює вапняне тісто. Не можна застосовувати вапняне тісто з більшим вмістом непогашених повністю зерен вапна, бо при гасінні їх у кладці може розтріскатися вапняний розчин. 

Твердіння вапна. Залежно від виду вапна, а також умов, в яких протікає процес твердіння, розрізняють три види твердіння: карбонатне, гідратне й гідросилікатне.

Карбонатне твердіння вапняних розчинів і бетонів на гашеному вапні при звичайних температурах складається з двох процесів, що протікають одночасно: випар механічно домішаної води й поступова кристалізація гідрооксиду кальцію з насиченого водяного розчину й утворення карбонату кальцію:  Са(ОН)2 + СО2 + n Н2 О = СаСО3 + (n+ 1)Н2О. (5.1.3) Чисте вапняне тісто внаслідок сильної усадки при висиханні розтріскується. Для усунення цього недоліку до тіста додають від 3 до 5 частин піску (за об'ємом). Міцність розчинів на гашеному вапні невисока. Так, при твердінні розчинів протягом 1 місяця у звичайних умовах міцність при стиску становить 0,5-1 МПа, а у віці декількох десятків років - 5-7 МПа (70 кг/см2). Штучна карбонізація бетонів і розчинів може підвищити міцність. Особливо ефективні бетони на меленому негашеному вапні, а також з добавкою меласи до 0,2 % від маси вапна, що сприяє прискоренню процесу карбонізації й збільшенню міцності. Гідратним твердінням називають процес поступового перетворення у тверде каменеподібне тіло вапняних розчинів і бетонних сумішей на меленому негашеному вапні в результаті взаємодії вапна з водою й утворення гідрату окису кальцію. При замішуванні водою меленого негашеного вапна відбувається твердіння, характерне й для інших в'яжучих речовин, що виражається в гідратації окису кальцію і наступної колоїдації й кристалізації продукту гідратації. Для процесу твердіння при звичайних температурах мають також значення випар вільної води при висиханні й природна карбонізація. Умовами, що сприяють гідратному твердінню вапна, є швидкий і рівномірний відвід тепла, що виділяється при твердінні, використання форм, що не допускають збільшення об'єму маси, яка твердіє, і введення добавок, що сповільнюють процес гідратації. Для поліпшення умов гідратного твердіння вапно необхідно рівномірно обпалювати й можливо тонше подрібнювати. Гідросилікатне твердіння характерно для теплової обробки виробів в автоклавах. Виготовлення виробів з вапняно-піщаних сумішей тривалий час не одержувало розвитку внаслідок того, що при звичайних температурах гасіння вапно твердіє дуже повільно, а вироби на його основі мають невелику міцність. Якщо ж вапняно-піщані силікатні вироби обробляти паром підвищеного тиску 0,8-1,6 МПа, що відповідає температурі 174,5 – 200 °С, то в автоклаві відбувається хімічна взаємодія між вапном і кремнеземом піску з утворенням гідросилікатів кальцію, що забезпечують високу міцність і довговічність виробів. Твердіння вапняно-кремнеземистих матеріалів в умовах теплової обробки паром в автоклавах є наслідком ряду складних фізико-хімічних процесів, що проходять у три стадії: утворення кристалічних зародків гідросилікатів, деякий ріст кристалів і збільшення їхнього числа без зрощення; формування кристалічного зростка; руйнування (ослаблення) зростка внаслідок перекристалізації контактів між кристалами. У період гідротермальної обробки в результаті твердіння новотворів, кількість і склад яких безупинно міняються, міцність виробів підвищується.

101.Основи виготовлення будівельних матеріалів на основі вапна

Застосовують будівельне вапно для приготування будівельних розчинів і бетонів, як в'яжучу речовину при виробництві штучних каменів, блоків і будівельних деталей. Якість будівельного вапна повинна відповідати вимогам ДСТУ 9179-70.

Широке застосування повітряного вапна у будівництві обумовлене простотою його виробництва й тим, що воно є місцевим в'яжучим матеріалом. Вапняні розчини з вапна й піску застосовують для кам'яної кладки як з добавкою цементу, так і без нього. Змішані вапняно-цементні розчини відрізняються більшою пластичністю, ніж цементні, і більш високою міцністю, ніж вапняні. Вапняні розчини застосовують також для штукатурних робіт з добавкою інших в'яжучих і без них.

Вапно широко використовують для виробництва різних автоклавних будівельних матеріалів: щільних й ніздрюватих, армованих і неармованих. Їх випускають у вигляді панелей, блоків, цегли для зовнішніх і внутрішніх стін, панелей перекриттів, колон, площадок і маршів сходових кліток, балок та інших виробів. На відміну від звичайних бетонних і залізобетонних виробів їх виготовляють без цементу й називають безцементними або силікатними бетонами. На основі вапна можна готувати шлаково-вапняно-зольні, вапняно-глиняні й вапняно-зольні матеріали. Будівельне повітряне вапно застосовують як компонент для одержання шлаково-вапняно-зольних й вапняно-пуцоланових цементів. Вапно в чистому вигляді або суміші з крейдою й барвниками використовують для побілок та інших опоряджувальних робіт.

Гідратним твердінням називають процес поступового перетворення у тверде каменеподібне тіло вапняних розчинів і бетонних сумішей на меленому негашеному вапні в результаті взаємодії вапна з водою й утворення гідрату окису кальцію. При замішуванні водою меленого негашеного вапна відбувається твердіння, характерне й для інших в'яжучих речовин, що виражається в гідратації окису кальцію і наступної колоїдації й кристалізації продукту гідратації. Для процесу твердіння при звичайних температурах мають також значення випар вільної води при висиханні й природна карбонізація. Умовами, що сприяють гідратному твердінню вапна, є швидкий і рівномірний відвід тепла, що виділяється при твердінні, використання форм, що не допускають збільшення об'єму маси, яка твердіє, і введення добавок, що сповільнюють процес гідратації. Для поліпшення умов гідратного твердіння вапно необхідно рівномірно обпалювати й можливо тонше подрібнювати. Гідросилікатне твердіння характерно для теплової обробки виробів в автоклавах. Виготовлення виробів з вапняно-піщаних сумішей тривалий час не одержувало розвитку внаслідок того, що при звичайних температурах гасіння вапно твердіє дуже повільно, а вироби на його основі мають невелику міцність. Якщо ж вапняно-піщані силікатні вироби обробляти паром підвищеного тиску 0,8-1,6 МПа, що відповідає температурі 174,5 – 200 °С, то в автоклаві відбувається хімічна взаємодія між вапном і кремнеземом піску з утворенням гідросилікатів кальцію, що забезпечують високу міцність і довговічність виробів.

102.Виготовлення тиньків (морозостійких) на основі вапна???

103.Основи виготовлення декоративних елементів з пінополістиролу

Основною особливістю усіх легких накладних елементів є те, що вони тільки імітують важкий елемент фасаду. При цьому полегшується монтаж елементів, практично немає додаткового навантаження на фундамент. Декоративні елементи з пінополістиролу в даний час дуже часто використовуються для прикраси фасадів будівель - це одна з найпопулярніших нині технологій. Цьому є цілий ряд причин. Порівняно низька вартість виробів. Висока швидкість виготовлення виробів за кресленнями замовника. Зручність монтажу легких декоративних елементів (особливо цінно при їх великих габаритах). Можливість виготовлення дуже великих виробів. Гарний вигляд і довговічність виробів. Сумісність з системами зовнішньої теплоізоляції будівель. Для захисту поверхні виробів від впливу навколишнього середовища обов'язково використовуються спеціальні захисні покриття, які, до того ж, надають елементам фасаду додатково естетичний зовнішній вигляд. Методом терморізки виготовляється практично весь класичний фасадний декор: карнизи, віконні і дверні обрамлення, русти, замкові камені, кулі, колони з капітелями і базами і т. п.

Ніхромова нитка являється найбільш ефективним інструментом для різки пінопласту.

Береться великий блок пінополістиролу, з якого вирізується термічним способом необхідна форма. Для цього існують спеціальні верстати, які так і називаються - фігурне різання пінопласту. Крупну деталь майбутнього виробу, що виходить за область робочого поля верстата, можна зібрати з окремих елементів.

    Нагрітий ніхром, точніше, ніхромова нитка наріже окремі фрагменти вироби практично з будь-якого малюнку. Ріжучий елемент закріплюється в спеціальному рухомому натягувачі, в конструкцію якого входить натяжна пружина. У різних моделях верстатів для різання пінопласту передбачено підключення до шести ниток. Нагрівання ніхромної нитки регулюється спеціальною платою (від 0 до 100%) і задається програмою управління.

    Вирізними технологія з використанням ніхромових ниток в якості нагрітих ріжучих елементів має і свої недоліки. Це, по-перше, низька продуктивність верстатів фігурного різання в порівнянні з литим обладнанням. А по-друге, залишається досить багато пінополістиролових відходів. Але це не так вже й страшно - відходи пінопласту завжди можна відправити на переробку.

104.Виготовлення утеплюючи елементів з пінополістеролу

Виробництво пінопласту зараз один з найбільш вигідних бізнесів. Пінополістирол вже давно користується попитом на ринку будівельних матеріалів. Умовно основні етапи виробництва пінопласту можна поділити на етап спінювання, етап формування й етап нарізки. Устаткування для виробництва пінополістиролу включає в себе псевдоспінювач, формувальні вузли й устаткування для різання пінопласту.

На першому етапі полістирол занурюється в псевдоспінювач який можна придбати в магазині  Кількість завантаження визначається використовуваної маркою пінополістиролу. Після обробки парою, в умовах високого тиску, гранули пінополістиролу збільшуються в об'ємі в кілька разів. По досягненні потрібного обсягу, гранули з псевдоспінювача перевантажуються в приміщення-бункер для витримки. У цьому приміщенні гранули пінополістиролу висушуються (так як після обробки пінополістиролу в псевдоспінювачі у них залишається висока вологість). Сушіння гранул відбувається з використанням сушильних машин, щоб прискорити цей процес. Після процесу сушіння гранули пінополістиролу переносяться в накопичувачі, звідки надходять уже на блок формувальні вузли, де повторно піддаються тепловій обробці. Після остигання пінополістиролу з блок формувальних вузлів переміщають у приміщення для витримки. Витяг пінополістиролу триває близько 20 годин, потім можна переходити до нарізки, яка здійснюється термічним способом по вертикальних і горизонтальних напрямних лініях.

Відходи, що залишилися від різання пінопласту, можна використовувати двома способами. Перший це дроблення і перетворення пінополістиролу в пінопласт крихту. Другий - це повторне використання гранул пінополістиролу, тобто відправка їх на другий цикл. Виробництво пінополістиролу практично безвідходне, до того ж, матеріал це високоекологічений і не виділяє при виробництві токсичних відходів.

На відміну від зарубіжних постачальників, українські компанії пропонують це обладнання набагато дешевше. Все обладнання для виробництва пінопласту обов'язково забезпечується сертифікатами якості і не поступається за якістю зарубіжним аналогам. До того ж фірми, що поставляють на ринок обладнання для виробництва пінополістиролу, обов'язково ставлять його на гарантійне обслуговування і здійснюють поточний ремонт у процесі всього терміну експлуатації. Устаткування для виробництва пінопласту складається з декількох вузлів.

Компанії, що поставляють це обладнання здійснюють його доставку, монтаж і так само проводять навчання робітників виробництва пінополістиролу.

105.Забезпечення дисперсності складових будівельних матеріалів

106.Способи забезпечення дисперсності будівельних матеріалів

Дисперсність – характеристика розмірів твердих часток і крапель рідини.Багато будівельних матеріалів (гіпс, цемент, пігменти й ін.) перебувають у тонкороздрібному стані й мають велику сумарну поверхню часток. Величина, що характеризує ступінь роздрібності, називається питомою поверхнею Sуд -поверхня одиниці об'єму (см2 /см3 або маси (см2/г) матеріалу.

У залежності від виду сировини проводять такі операції: помел, розпушування та інші способи приведення сировини у тонкодисперсний стан; фракціонування, просіювання, промивка та інші способи очищення поверхні частинок та поділ їх на окремі групи (фракції) за гранулометричним станом; зволоження та зневоднення (сушіння) сировини; нагрівання, обпалення та охолодження сировини перед використанням у сумішах; збагачення, тобто збільшення однорідності сировини за масою, міцністю та іншим якісним показникам, що часто суміщається з фізико-хімічною обробкою з метою додаткового підвищення активності поверхні частинок або зміни її полярності, поверхневого натягу і т.ін.

Здрібнювання і помел – найбільш розповсюджені у технологіях підготовчі операції. Зменшення розмірів частинок грубозернистих сировинних матеріалів проводиться для забезпечення певної відповідності між розмірами частинок і конструктивними елементами виробів, полегшення технологічних операцій на стадіях приготування суміші, підвищення густини й однорідності подрібненого матеріалу, збільшення питомої поверхні порошкоподібної речовини після помелу вихідного матеріалу.

Здрібнювання і помел призводять до зростання загальної поверхні здрібненої речовини. Раціональну межу тонкості помелу встановлюють дослідним шляхом. Вона може бути підвищеною завдяки використанню при помелі так званих поверхнево-активних речовин, здатних створювати на поверхні плівки, екранувати частинки і запобігати їхньому агрегуванню. Операцію здрібнення нерідко поєднують з поділом продукту помелу по крупності частинок шляхом просіювання або сепарації. Ця операція називається поділом сировини по фракціях.

107.Основи утеплення зовнішніх стін будинків тинькувальними розчинами

Утеплення зовнішніх стін самим тільки тиньком може забезпечити так звана "тепла" штукатурка. Такий вид тиньку являє собою суміш на основі звичайного цементного розчину, але замість звичайного піску в склад матеріалу входять: перлітовий пісок, керамзитна крихта, порошок з пемзи, гранули пінополістиролу і т.п.

Існує три види теплих тиньків

Тиньк до складу якого входить спучений вермикуліт. Спучений вермикуліт - це легкий мінеральний заповнювач, отриманий термообробкою вермикулітової гірської породи. Вермикулітові системи володіють антисептичними властивостями. Застосовують як для внутрішньої, так і для зовнішньої обробки приміщень.

Ще один вид "теплої" штукатурки-це штукатурка яку називають "тирсовою" - складається з тирси, а також з цементу, глини і паперу. У зв'язку з таким складом їх застосування для фасаду будинку небажано, і навпаки, така штукатурка відмінно підходить для утеплення стін всередині приміщення. Тирсовою штукатуркою можна покривати і бетонні (цегляні), і дерев'яні поверхні. Бажано, щоб в період висихання тирсової штукатурки, який в середньому становить 2 тижні, приміщення постійно провітрювалось. При закритих вікнах і дверях на поверхні може утворитися грибок і цвіль.

Існує ще один вид теплого тиньку до складу якого входять розширені гранули пінополістиролу. Крім пінополістиролу в складі теплої штукатурки присутні цемент, вапно, добавки і наповнювачі. Наносити таку штукатурку, можна і на фасади будинків, і на поверхні всередині приміщення.

Зараз стало дуже популярним і економічно вигідним використовувати різноманітні енергозберігаючі технології. Поступово дійшла черга і до штукатурки. Тепла штукатурка схожа із звичайною, являє собою суміш, з додаванням спеціальних будівельних матеріалів: пемзовий порошок і перлітовий пісок.

Застосовуватися тепла штукатурка може де завгодно, починаючи від оздоблення фасадів і стель, і закінчуючи місцями, де необхідна звукоізоляція і теплоізоляція.

Тепла штукатурка наноситься на поверхню так само, як і звичайна. Спочатку поверхню готують: видаляють старе покриття, бруд і пил, де необхідно поверхню зміцнюють сіткою.

Перед тим як наносити перший шар теплої штукатурки, поверхню змочують водою.

Сам розчин готуватися наступним чином: вся суха суміш поміщається в ємність достатнього обсягу, потім вона розлучається водою і ретельно перемішується. Пропорції повинні бути такі, щобтепла штукатурка володіла достатньою в’язкістю і не відвалювалася від кельми.

108.Причини виникнення солей на стінах та грибки

Солі. Темні плями на тинку, білі виступи, лущення тинків і фарби, руйнування цегли і пористого каменю виступають у горизонтальній смузі на певній висоті над місцевістю - це майже завжди ознаки шкідливої дії розчинних солей, що часто плутають з грибком. Розчинні солі (гігроскопічні) проникають у стіну різними шляхами: разом з водою, яку підтягують капіляри з ґрунту, з нещільної каналізації в забрудненому середовищі, а також з дощової води. Причиною засолення стін може бути складування в будинку без захисту продуктів, що містять сіль. Буває також, що матеріал, використаний на будівництві, низької якості і заражений солями. Солі можуть бути введені в стіни будинку з ґрунту за відсутності горизонтальної ізоляції. Крім того, вони (насамперед виникають у результаті хімічних реакцій між будівельними матеріалами та сполуками (повітря).

Шкідлива дія розчинних солей проявляється у різних фізико-хімічні явищах. До найгірших належить кристалізація солі під час висихання стіни. Внутрішні напруження, що виникають у середині матеріалу (цегли, каменю), настільки великі, що призводять до його руйнування. Інші види солей, навпаки, збільшують об'єм, поєднуючись з водою (так звана гідратація). Повторення процесу (циклічне зволоження і виси¬хання стіни) зумовлює швидке її руйнування. В свою чергу гігроскопічні солі збільшують зволоження стіни, поглинаючи вологу навіть з повітря. Тому процес двосторонній: вода транспортує солі, гігроскопічні солі притягують воду. Найчастіше зустрічаються і найбільш шкідливі солі сірчаної (Na2SO4•10H,O; Na2SO4; K2SO4; CaSO4•2H2O, MgSO4•7H2O), азотної (NaNO3; KNO3, NH4NO3; Ca(NO3)2•4H2O; Mg(NO3)2•6H2O), соляної (NaCl, KCl; NH4Cl; CaCl2•6H2O; MgCl2•6H2O) та вугільної (Na2CO3•10H2O; Na2CO3•H2O; NH4CO3) кислот. Ідентифікація джерел засолення, визначення кількості та типу солей - один з важливих елементів проектування ремонтно-реставраційних робіт.

Грибок. Підвальні приміщення будівель оточені вологою землею. Якщо ізоляція порушена, то вода з ґрунту просочується через стіни і руйнує штукатурку із зовнішньої сторони, цегляну кладку, а після капілярного переміщення доходить до внутрішнього шару штукатурки. Постійна дія вологості на дерев'яні будівельні матеріали (конструкції, балки, опори і ін.) призводить до появи колоній “домашнього грибка” - це небезпечні дерев'яні паразити, які за короткий час руйнують усю будівлю, їх швидкозростаючі грибниці легко проникають крізь будівельні матеріали. Якщо до постійної вологості підключається ще й тепло, наприклад, як у житлових напівпідвальних приміщеннях, то на вологих місцях стіни з'являються чорні плісняві колонії грибка, які перш за все загрожують здоров'ю жильців (рис. 1). Як наслідок - хвороба дихальних шляхів, ревматизм і ін.

При попаданні на сиру поверхню, деревини, каменю чи бетону, спори грибка проростають найтоншими нитками. Ідеальними умовами для появи і поширення таких грибків вважаються: температура +20 ° С (деякі сорти можуть рости і при нульовій температурі або навіть нижче нуля) і відносна вологість повітря вище 95%. Взагалі то можливостей для створення умов життєдіяльності шкідливих грибків не так вже й мало. Це, перш за все, капілярне підсмоктування вологи по стінах зволожених фундаментів. Особливо часто таке зустрічається у старих будівлях через відсутність у них гідроізоляції. У сучасних будинках найбільш частою причиною появи цвілі є підвищена теплопровідність кутів і втрати тепла в торцевих кімнатах за рахунок збільшеної площі зовнішніх стін, звернених на вулицю.

109.Методи ізоляції, що використовуються в будівництві.

За визначенням, слово ізоляція означає «раз’едененіе, роз’єднання двох тіл».  При будівництві розрізняють кілька видів ізоляції:теплоізоляціяшумоізоляціягідроізоляція іпароізоляція. Метою використання кожного виду ізоляції є збереження властивостей матеріалів будівельних конструкцій і збільшення їх термінів експлуатації, поліпшення якості життя людей.

1.Теплоізоляція — захист будівель, теплових і промислових установок, холодильних камер, трубопроводів та ін від небажаного теплообміну з навколишнім середовищем. Ефективнатеплоізоляція є одним з найважливіших завдань при будівництві та експлуатації. При теплоізоляції використовується широкий спектр теплоізоляційних матеріалів для потреб житлового будівництва, а також для ізоляції трубопроводів.

2.Шумоізоляція (Звукоізоляція) — це сукупність заходів щодо зниження рівня шуму, проникаючого в приміщення ззовні, простіше кажучи, захист від шуму, зниження рівня шуму до допустимих меж. Без сучасних звукопоглинальних матеріалів важко уявити собі будівництво будинку, прокладку систем вентиляції та кондиціонування.Шумоізоляція огороджувальних конструкцій (перекриттів, стін, перегородок) — це здатність перешкоджати поширенню звуку, послабляти звуковий тиск шуму, проникаючого з галасливого приміщення в тихе. При цьому розрізняють повітряний шум, який виникає в повітрі, і завдяки повітряним звуковим хвилям поширюється через огороджувальні конструкції, і ударний шум, який виникає безпосередньо в конструкціях і поширюючись по них, випромінюється у вигляді повітряних хвиль. Огороджувальні конструкції самі по собі захищають від шумів. Від повітряних більшою мірою, від ударних в меншій. Таким чином, для забезпечення комфортних умов проживання необхідно передбачати додаткову шумоізоляцію міжповерхових перекриттів. Для цих цілей найбільш ефективною є конструкція «плаваючої підлоги». Ця конструкція являє собою шар звукоізоляційного матеріалу прокладки, поверх якого виконується цементно-піщана стяжка. 

3.Гідроізоляція — Для захисту будівельних конструкцій від атмосферних опадів (дощу, снігу) і вітрових навантажень застосовуються різні гідроізоляційні матеріали. Особливо важлива хороша гідроізоляція для стін каркасного типу. Правильний вибір підпокрівельної гідроізоляції забезпечує повну відсутність протікань. Також важлива гідроізоляція підлоги в санвузлах та інших «мокрих» приміщеннях, щоб уникнути попадання вологи в приміщенні, розташовані під санвузлами. Крім підпокрівельної гідроізоляції та гідроізоляції підлоги, безумовно, використовують гідроізоляцію при будівництві та зведенні стін, так як волога робить згубний вплив на багато матеріалів, які використовуються при будівництві. Недарма кажуть, що вода навіть камінь точить.  4.Пароізоляція -Для захисту утеплювача від зволоження водяною парою, проникаючим з приміщень (головним чином у промислових будівлях), в конструкціях передбачають пароізоляцію (зазвичай з 1-2 шарів пергаміну на бітумній мастиці).

Використання ізоляційних матеріалів у сучасному будівництві просто необхідно. Ізоляційні матеріали розрізняються по своїх властивостях і областям застосування. Деякі ізоляційні матеріали вирішують відразу кілька завдань, тим самим дозволяють істотно здешевити будівництво і ремонтні роботи. У будь-якому випадку, при виборі ізоляційних матеріалів необхідно звернутися до професіоналів.