10) Еволюція прогностичного потенціалу людської думки

Спроби осягнути розумом майбутнє мають досить давню історію. Від найдавніших часів до сьогодення можна вибудувати своєрідний ланцюг зусиль людства у цьому напрямі: міфологія — утопія — фантастика — прогнозування — футурологія. Причому кожна з ланок зазначеного ланцюга має самодостатнє значення і продовжує історію власного існування від виникнення до теперішніх часів.

Міфологія. Належить до найбільш ранніх форм опанування людиною майбутнього. Вона є невід'ємною складовою соціального становлення в межах різних цивілізацій. Недаремно Томас Манн розглядав міф як "частку людства". Розрізняють міфологію давню і як філософсько-літературний жанр. До останнього, зокрема, зверталися у своїй творчості такі відомі письменники, як Ф. Кафка, Т. Манн, Ж. Кокто. Народною міфологією і міфотворчістю, зверненими у минуле й майбутнє, проник-нутий роман "Сто років самотності" колумбійського письменника Габріеля Гарсіа Маркеса, який містить думку про те, що цивілізація загине, якщо не виробить загальнолюдської духовної спільності, відповідної моралі, яка була б основою гуманістичного розуміння політики.

Отже, міфологія дотепер, постійно модифікуючись та вдосконалюючись, залишається невід'ємною складовою людського мислення.

Проте, як зазначає російський філософ А. Тахо-Годі, цей взаємозв'язок має парадоксальне забарвлення. На противагу міфу мислення намагається вивести життя на шляхи пояснення його закономірностей, прагне і життя, і людську практику усвідомити поза різного роду магією, спрямувати його розумно і доцільно. Тому мислення нама-гається визнати міфи неспроможними та позбутися їх. Звідси — одвічне злиття і одвічна боротьба міфу і мислення упродовж тисячоліть, звідси ж — завдання науки вивчити розвиток людського мислення, що йде спершу шляхами міфологічного осягнення життя, а згодом вступає у суперечність з міфом, який заперечує дійсність і розвивається в боротьбі за свою самостійність.

Утопія. У тісному зв'язку з міфологічними уявленнями з давніх часів почали розвиватися утопічні ідеї, в яких виникнення бажаного майбутнього пов'язувалось не з надприродними силами, а з розумом і діяльністю людей. Термін "утопія" у перекладі з давньогрецької означає місце, якого немає. Цим поняттям визначається ідеальний, не-досяжний суспільний лад, державний устрій. За всієї багатоманітності утопій більшість з них мають соціальний характер. Історія утопічної думки — це процес еволюції "утопізму", що простежується у працях Шан Яна, Платона, Августина Блаженного, Т. Мора, Т. Кампанелли, Ф. Бекона, А. Сен-Сімона, Ш. Фур'е, Р. Оуена.

Фантастика. Як наступна складова футуроорієнтованого потенціалу людства, є формою відображення світу, де на основі реальних уявлень створюється логічно несумісна з ними картина Всесвіту. Цей жанр реалізується в художній літературі, кіно, театрі, живописі, скульптурі та ін. Із соціальною фантастикою пов'язана творчість М. Булгакова, Р. Бредбері, С. Лема, К. Саймака, С. Кінга та інших відомих письменників. Фантастичні твори нерідко відтворюють один з можливих варіантів розвитку історичного, політичного процесу, застерігаючи від небажаного перебігу подій, з приводу чого Р. Бредбері зауважив: "Ми не передбачаємо майбутнє, ми попереджаємо його". Так, в одному з його оповідань під назвою "Усмішка" показано варіант можливого майбутнього з людьми, які забули своє минуле, зневажають мистецтво, культуру. І навіть, більше того, з якоюсь незрозумілою насолодою знищують "Монну Лізу", чарівна усмішка якої з розшматованої картини дістається малому хлопчикові — як нагадування про прекрасне, нетлінне і як сподівання на по-долання цивілізацією загрозливої у своїй реальності дегуманізації.

Прогнозування в науці. Розглядається як самодостатній напрям, основу якого становлять спроби оцінити майбутні соціальні події у певній галузі наукових (як природничих, так і соціальних) знань. Окремі елементи прогнозування існували вже в Давньому Світі. З розвитком наукових знань у XV-XVII ст. вони почали складатися в систему. Цей процес значно прискорився на середину XIX ст. — час виникнення марксизму, що гучно заявив про себе як загальномето-дологічну основу вивчення тенденцій соціально-історичного процесу і з яким багато дослідників власне й пов'язують початок здійснення наукового прогнозування в суспільних науках.

Футурологія. Цей термін (від лат. futurum — майбутнє і logos — учення) запровадив до наукового обігу 1943 р. німецький соціолог О. Флехтхейм. Він мав на меті створити нову науку, своєрідну "філософію майбутнього", орієнтовану на його науково-теоретичну розвідку з тим, щоб протиставити її утопії. Вчений розглядав футурологію як науку, вільну від будь-яких ідеологічних поглядів і соціально-утопічних доктрин, як галузь суспільствознавства, завданням якої є розробка концепцій про майбутнє людства, перспективи розвитку різних соціальних процесів.

Починаючи з 60-х років XX ст., футурологія і прогнозування у західній науці зблизилися між собою і набули значного поштовху.