4) Об’єкт та предмет соціології

Як і будь-яка наука, соціологія неможлива без об'єкта і предмета свого вивчення. Об'єктом соціології є певна соціальна реальність, яка не залежить від дослідника. Для соціології немає спеціально відведеної сфери соціальних явищ (як культура чи психологія), вона не вивчає які-небудь специфічні, характерні тільки для конкретної сфери суспільного життя явища.

Загалом, об'єктом соціології є:

суспільство (глобальне світове співтовариство, національне співтовариство);

соціальні спільноти — сукупності індивідів, що реально існують, характеризуються відносною цілісністю і придатні для емпіричної фіксації (класи, конфесії, професійні, вікові групи тощо);

людина як творець соціальних спільнот і суб'єкт соціальних процесів;

соціальні інститути — сталі форми організації спільної діяльності людей, механізми самоорганізації спільного життя людей, органи управління ним.

У кожному конкретному випадку об'єктом дослідження соціології виступає проблемна ситуація, сфокусована на конкретному соціальному явищі, процесі, сфері соціального життя. Скажімо, як об'єкт соціологічного дослідження можуть бути виборці певного округу, колектив певної організації, сім'я чи потенційні покупці певного товару, чи взаємини між політичними партіями тощо.

Предметом кожної науки є логічно взаємопов'язана і несуперечлива система фундаментальних понять, які описують ту частину об'єктивної реальності, на яку націлені методи вивчення цієї науки.

Предмет соціології — це сукупність основних теоретичних понять, за допомогою яких вчені описують реальні факти, пояснюють і практично вирішують соціальні проблеми.

Серед основних понять соціології можна виділити такі як: статус, роль, соціальна структура, соціальна група, соціальна взаємодія, соціалізація та ін.

Відтак соціологію можна визначити як науку про становлення та функціонування соціальних спільнот, між якими складаються певні соціальні відносини і взаємодія, а також про соціальну людину — творця цих соціальних спільнот і головного суб'єкта історичного розвитку.

5) Сутність і функції культури

Соціологія вивчає суспільство крізь призму діяльності людей. Коли суспільство — це сукупність людей, які поєдналися соціальними зв’язками й відносинами, утворюючи соціальні спільноти і створюючи соціальні інститути, то культура — продукт їхньої діяльності, умова дальшого їхнього існування.

Культура — це спосіб засвоєння реальної дійсності на підставі оцінки й виявлення різних цінностей, норм, орієнтацій, засобів, які втілені в різних видах дій у різних формах. Вона допомагає людині відрізнити добре від поганого, розумне від дурного, дозволене від недозволеного, прибуткове від збиткового тощо

Н. Смелзер визначає культуру як систему цінностей, уявлень про світ і правила поведінки, однакові для людей, поєднаних певним способом життя.

О. Якуба вважає, що культура є якісною характеристикою окремих індивідів, спільнот, суспільства в цілому, вона відтворює міру їх прогресу, панування над силами природи і власними соціальними зв’язками й відносинами.

Н. Черниш наголошує, що культура — це складне динамічне утворення, яке має соціальну природу і знаходить свій вираз у соціальних відносинах, скерованих на створення, засвоєння, збереження й розповсюдження матеріальних предметів, поширення засобів дій, ідей, ціннісних уявлень, які забезпечують взаємодію і взаєморозуміння в різних соціальних ситуаціях.

«Філософська енциклопедія» (1983 р.) дає, на нашу думку, найзмістовніше визначення культури як специфічного способу організації та розвитку людської життєдіяльності, відображеного в продуктах матеріальної і духовної праці, у системі соціальних норм і установок, у духовних цінностях.

Отже, нині фіксуються три основні сфери прояву людської культури — ставлення людей до природи, ставлення людей один до одного і ставлення людини до самої себе.

У вітчизняній соціології сформувалося кілька підходів до вивчення культури. Предметом соціологічного дослідження культури може бути:

Уся система культури як єдине ціле чи будь-який її вид, що розглядається у взаємодії з іншими суспільними системами;

кожний з елементів соціодинаміки культури, культурної комунікації, що вивчаються у співвідношенні з іншими елементами культури чи з іншими суспільними системами.

Головна функція культури – «удається зберігати й відтворювати сукупний духовний досвід людства, передавати його з покоління до покоління і збагачуватиего»[2]. Крім неї, є ще кілька основних функцій культури (різними дослідниками можуть по-різному називатися, але, власне, позначають приблизно однакові поняття), це:

1) Нормативна (чи регулятивна) функція. Ця функція здійснюєнормативизацию (регулювання) дій, засобів і цілей життєдіяльності людини. Культура поділяє дії особи на одне позитивні й негативні, прогресивні і консервативні тощо. З іншого боку, культура формує цінності й виробляє ідеали, які виконують роль стимулів і визначення мети – орієнтуючись для цієї ідеали, людина визначає прийнятні собі життєві мети.

2) Пізнавальна функція. Культура здійснює різноманітні форми пізнавальної діяльності. У культурі здійснюється художнє, моральне, релігійне пізнання та інших.

3)Смислообразующая (чи інформаційна) функція. Ця функція здійснюється з допомогою творчих прийомів, різних кожному за виду духовної діяльності, з допомогою мови та знаків, символів й яскравих образів, понять й ідей.

4) Комунікативна функція. Культура створює певну систему комунікацій обмінюватись і взаємодії учасників культурного процесу, і навіть забезпечує взаємодія людей через цінності, підтримує і розвиває цілісність суспільства. Здійснюючи роботу, культура здійснює соціалізацію людини, пропонуючи йому норми, зразки і алгоритми життєдіяльності, які від поведінки тварин.

5) Функція «громадської пам'яті». Ця функція створює засоби і способи збереження та накопичення досвіду духовної діяльності. Завдяки цій ролі культури можливим формування глибинних, підсвідомо діючих алгоритмів культурного поведінки людини.

6)Рекреативна функція культури. Ця функція полягає у створенні засобів і установ (це храми, театри, музеї та ін.), в якому людина може відновити свої духовні сили, оновити духовний потенціал, провести «духовне очищення».