Виховання гуманізму

Гуманізм – філософська категорія, характеризується як світосприймання, базується на принципах справедливості, правдивості, об’єктивності, щиросердності; ставлення до людини як до найвищої цінності, захист права особистості на свободу, щастя, всебічний розвиток і прояв своїх здібностей.

Гуманізм містить у собі поняття гуманність – якість особистості, людинолюбство, повага до людей, людської гідності.

Гуманний – людяний у своїх діях і ставленні до інших людей.

Дійове почуття.

Гуманне виховання - виховання доброти, товаристкості, чуйності, уважності до людей).

Гуманна педагогіка В.О.Сухомлинського («Серце віддаю дітям»), Ш.О. Амонашвілі («Здравствуйте, дети!», «Как живете, дети?», «Единство цели»).

• Розкрийте шляхи гуманного виховання.

Гуманізм педагогічній системи В.О.Сухомлинського

Гуманізм ґрунтується на положенні про самоцінність людини, її права на свободу і гідність як неповторної індивідуальності. Висунув і розвинув концепцію відносної автономії конкретної особи, її права на вибір на основі власної совісті.

Ідея служіння людям, турбота про їх благополуччя, щастя, потреба постійно оберігати їх, особливо в годину важких життєвих випробувань. В умінні «відчути душу іншої людини », у здатності розуміти її душевний стан В.О.Сухомлинський вбачав найціннішу рису моральності людини. «Не задавай своїми вчинками, своєю поведінкою болю, кривди, турботи, тяжких переживань іншим людям. Умій підтримати, допомогти, підбадьорити людину, у якої горе. Не будь байдужим…»

Ідея співробітництва.

Повага до особистості вихованця, незалежно від його віку, визнання складності його внутрішнього світу і необхідності відповідального ставлення до долі дитини. Найцінніше у дитини – її індивідуальність, неповторність внутрішнього світу, своєрідність здібностей, потенційних можливостей, бо тільки через розмаїття індивідуальності, неповторність внутрішнього світу, своєрідність здібностей, потенційних можливостей пролягає шлях до зростання та об’єднання особистостей – не стадного, а справді людського, цивілізованого.

Мистецтво виховання полягає не лише в умінні бачити і передбачати різноманітні складні ситуації, які виникають у роботі з дітьми, а й навчати дитину самостійно орієнтуватися в життєвих обставинах і вже змалку привчати її ухвалювати хоч найпростіші, але самостійні рішення, бо лише таким чином у дитини може розвиватися «внутрішнє бачення», може поступово складатися внутрішня потреба у відповідальній поведінці.

Завдяки самоактивності учні оволодівають моральними, естетичними, соціальними та ін. суспільними, соціальними та ін. суспільними цінностями, що стають для кожної дитини особисто значущими.

Роль батьків.

Неприпустимість будь-якого насильства над дітьми.

Дитина – суб’єкт виховного впливу.

Виховання дисциплінованості і відповідальності

Будь-яке суспільство вимагає дотримання встановлених норм громадського порядку, будь-який колектив потребує підтримання встановлених правил співжиття.

Дисципліна (від лат. disciplina – вчення, виховання, розпорядок) – певний порядок, що забезпечує узгодженість дій у суспільних відносинах, обов’язкове засвоєння і виконання особистістю встановлених правил.

Суспільна дисципліна знаходить своє відображення в шкільній дисципліні. Середньовічна школа прославляла різку, адже «природа людина гріховна!». Навіть середньовічний підручник називався «Spara dorsum!» - «Бережи спину!». В капіталістичному суспільстві: теорія авторитарного виховання Гербарта і теорія вільного виховання Руссо.

Дисципліна – явище моральне та економічне.

Дисципліна - мета і результат виховної роботи.

Дисциплінованість – один з найважливіших проявів громадянської позиції особистості, відповідальність за свої вчинки, організованість – ознака моральної вихованості й культури взагалі.

Стаття «Дисципліна, режим, покарання і заохочення» А.С.Макренка. /Д. гальмування і активності. Д. розвивається і міцніє в колективі «Д. – це обличчя колективу, його голос, його краса, його рух, його міміка, його переконаність». /

Враховувати нерівномірність морального виховання дітей, неоднакова їх активність у різних сферах життєдіяльності; пластичність нервової системи.

На початку роботи з учнями вчителю необхідно з’ясувати, які саме уявлення про моральну поведінку мають діти, якими навичками поведінки володіють, які є недоліки в їх вихованні, чому порушують норми і правила поведінки.

Причини порушення правил поведінки:

• діти інколи не знають правил поведінки,

• знають, але не вважають їх для себе обов’язковими,

• не бажають їх виконувати,

• буває, що оточуючи не показують зразків і прикладів моральної поведінки,

• відсутні єдині вимоги до дитини. Учень по-своєму прилаштовується до суперечливих вимог дорослих.

Основою дисципліни є поєднання методів переконання з метою формування свідомості і розумної вимогливості. Це суттєва передумова для опанування вмінь і звичок моральної поведінки.

Про дисциплінованість учня судимо по виконанню ним вимог педагогів, по вмінню ставити вимоги до товаришів, підкорятися розумним, виправданим вимогам, що склалися, правилам поведінки, проявляючи при цьому необхідну ініціативу.

Для виховання дисциплінованості використовуємо різноманітні методи і прийоми виховання, шляхи.

Але щоб вони були ефективними, треба дотримуватися ряду умов.

Умови:

1. Висока якість уроків, позаурочних і позакласних заходів.

2. Створення гуманної моральної атмосфери в колективі.

3. Навчання учнів основам культури праці.

Культурна праці включає:

• вміння планувати свою працю,

• готувати і тримати в порядку своє робоче місце,

• раціонально використовувати робочий час, працюючи з певним напруженням фізичних і розумових сил,

• бережно ставитись до знарядь і результатів праці.

4. Навчання учнів організаторських умінь

Форми навчання організаторським умінням:

• вчитель об’єднує в групи учнів, які проявляють інтерес до певних видів громадських обов’язків ( шефству над малюками, ремонту книг),

• інструктаж або заняття перед проведенням певної роботи,

• підведення підсумків роботи, її аналіз (у Маренюк Р.В. – діти щодня визначали «гвардійців»).

5. Створення сприятливої обстановки для прояву учнями самостійності і ініціативи в навчальній і громадській роботі:

• контроль за якістю, об’ємом виконаної роботи і поведінкою учні здійснюють самостійно,

• звіт і самокритика її виконання,

• організація за ініціативою учнів взаємодопомоги і взаємоконтролю,

• довіра вчителя до учнів.

6. Єдиний стиль керівництва навчальною і громадською діяльністю учнів в навчанні і в позанавчальний час.

7. Опора на громадську думку колективу.

8. Діяльність активу і органів самоврядування в школі, в класі.

9. Контакт школи, сім’ї, громадськості.

10. Аналіз роботи. Вчителі-новатори вважають, що коли робота не проаналізована вона не закінчена. Відносять аналіз до важливих дисциплінуючих факторів. («Вогники» у Іванова.)

11. Позиція вчителя.

12. Єдині вимоги; затишна обстановка в школі, красиві традиції, церемонії.

Показники наявності дисципліни в шкільному колективі (за А.С.Макаренком):

1. Наявність правильних уявлень, понять, переконань про те, що дисципліна – основа нормального життя і діяльності.

2. Виконання з готовністю необхідних правил і вимог.

3. Самоконтроль за поведінкою.

4. Активна боротьба з недисциплінованими вчинками інших як показник дійової, активної дисципліни, що базується на справжній свідомості.

Дисципліна і культура поведінки школярів

Коли говоримо про культуру поведінки, маємо на увазі виконання людиною загально прийнятих норм громадського порядку, правил співжиття, завдячуючи цьому дотримується громадський порядок, відбувається доцільне спілкування людей один з одним, зберігаються і підтримуються нормальні умови їх праці, відпочинку, творчої діяльності, проявляються турбота, увага до потреб один одного.

Культурна поведінка – частина морального фонду особистості. Вона є дієвим вираженням таких моральних рис, як гуманізм, громадянськість, почуття власної гідності, які проявляються у людини повсякденного і в самих різних умовах.

В поняття культури поведінки входить також ціла мережа умінь і навичок, що допомагають організації і культури розумової і фізичної праці, особистої гігієни, порядок в режимі і способі життя.

Також це поняття включає в себе і ступень естетичної вихованості, що допомагає дотримуватися почуття міри в своїй поведінці (манери, міміка, жест), у виборі одягу, обстановки, предметів побуту.

Отже, культура поведінки школяра являє собою складне і багатогранне явище, в якому яскраво виступають результати формування моральних звичок.

Зовнішня і внутрішня культура.

Зовнішня культура – зовнішній вигляд людини, її манери і дотримання норм поведінки.

Внутрішня культура – знання норм і правил культурної поведінки, переконаність в їх значенні, розумінні їх.

Молодший школяр вік особливо сприятливий для формування основ культурної поведінки: молодші школярі вже здатні сприймати вимоги до своєї поведінки, вони чутливі до зовнішніх впливів, схильні до наслідування, вірять вчителю, коли він говорить їм про необхідність виконання моральних норм.

Враховувати нерівномірність морального виховання дітей, неоднакову їх активність у різних сферах життєдіяльності; пластичність нервової системи.

На початку роботи з учнями вчителю необхідно з’ясувати, які саме уявлення про моральну поведінку мають діти, якими навичками поведінки володіють, які є недоліки в їх вихованні, чому порушують норми і правила поведінки.

Це цікаво: «Правила для учнів», впрше були розроблені і затверджені МО в 40-ві роки ХХ ст., а потім удосконалюватися, відображаючи завдання, які стоять перед школою в конкретні періоди її розвитку.