1.2 Тенденції розвитку вищої освіти України на сучасному етапі
Традиційна система підготовки фахівців з вищою освітою, що існувала у нашій крані протягом багатьох років, має певні недоліки, а саме:
відсутність систематичної роботи студентів протягом навчального семестру;
низький рівень активності студентів і відсутність елементів змагальності в навчальних досягненнях;
можливість необ’єктивного оцінювання знань студентів;
значні витрати бюджету часу на проведення екзаменаційної сесії;
відсутність гнучкості в системі підготовки фахівців;
недостатній рівень адаптації до швидкозмінних вимог світового ринку праці;
низька мобільність студентів щодо зміни напрямів підготовки, спеціальностей та вищих навчальних закладів;
мала можливість вибору студентом навчальних дисциплін.
Саме тому сучасні стратегії України спрямовані на подальший розвиток національної системи освіти, адаптацію її до умов соціально орієнтованої економіки, трансформацію та інтеграцію в європейське і світове освітнє співтовариство.
Починаючи з самміту в Бергені 2005 року, де наша країна приєдналася до Болонського процесу, вища освіта України значною мірою залучається до реалізації його положень на всіх рівнях. Україна підтримує загальне розуміння цілей Болонського процесу, про які зазначається в Болонській декларації і подальших комюніке в Празі, Берліні, Бергені, Лондоні. Вона підтверджує свої зобов’язання відносно координації своїх дій у рамках Болонського процесу з метою формування Європейського простору вищої освіти (ЄПВО).
Сутність Болонського процесу полягає в тому, що в його рамках формується Європейський простір вищої освіти (ЄПВО), визначений географічними та інституційними нормами Європейської культурної конвенції. Болонський процес передбачає структурне реформування національних систем вищої освіти країн Європи, зміну освітніх програм і проведення необхідних інституційних перетворень у вищих навчальних закладах Європи.
Проте він не передбачає уніфікації змісту освіти. Навпаки, у багатьох документах Болонського процесу зазначається, що кожна країна-учасниця повинна зберегти національну палітру, самобутність та надбання у змісті освіти і підготовці фахівців з вищою освітою, а далі запровадити інноваційні прогресивні підходи до організації вищої освіти, які є властивими ЄПВО.
Метою Болонського процесу є створення європейського наукового та освітнього простору задля підвищення спроможності випускників вищих навчальних закладів до працевлаштування, поліпшення мобільності громадян на європейському ринку праці, підвищення конкурентоспроможності європейської вищої школи.
Отже, кінцевою метою процесу є забезпечення відповідної суспільним, особистісним та виробничим потребам якості вищої освіти, що продукуватиме конкурентоспроможного фахівця, здатного легко адаптуватися в економічному просторі європейських країн.
Завдання, які розглянуто і які виконуються в рамках Болонського процесу, зводяться в основному до шести таких ключових позицій:
1. Уведення двоциклового навчання: 1-й ‑ до одержання першого академічного ступеня (3-4 роки) і 2-й ‑ після його одержання (отримання ступеня магістра через 1-2 роки навчання після одержання 1-го ступеня і/або докторського ступеня за умови загальної тривалості навчання 7-8 років).
2. Запровадження кредитної системи. Пропонується запровадити у всіх національних системах освіти систему обліку трудомісткості навчальної роботи в кредитах. За основу пропонується прийняти ECTS (Європейська кредитно-трансферна система), зробивши її накопичувальною системою, здатною працювати в рамках концепції «навчання впродовж усього життя».
3. Контроль якості освіти. Передбачається організація акредитаційних агентств, незалежних від національних урядів і міжнародних організацій. Оцінка буде ґрунтуватися не на тривалості або змісті навчання, а на тих знаннях, уміннях і навичках, що отримали випускники. Одночасно будуть встановлені стандарти транснаціональної освіти.
4. Розширення мобільності. На основі виконання попередніх пунктів передбачається істотний розвиток мобільності студентів. Окрім того, ставиться питання про розширення мобільності викладацького й іншого персоналу для взаємного збагачення європейським досвідом. Передбачається зміна національних законодавчих актів у сфері працевлаштування іноземців.
5. Забезпечення працевлаштування випускників. Одним із важливих положень Болонського процесу є орієнтація ВНЗ на кінцевий результат: знання й уміння випускників повинні бути застосовані і практично використані на користь усієї Європи. Усі академічні ступені й інші кваліфікації мають бути затребувані європейським ринком праці, а професійне визнання кваліфікацій має бути спрощене. Для забезпечення визнання кваліфікацій планується повсюдне використання Додатка до диплома, який рекомендований ЮНЕСКО.
6. Забезпечення привабливості європейської системи освіти. Одним із головних завдань, що має бути вирішене в рамках Болонського процесу, є залучення в Європу більшої кількості студентів з інших регіонів світу. Вважається, що введення загальноєвропейської системи гарантії якості освіти, кредитної накопичувальної системи, легко доступних кваліфікацій тощо, сприятиме підвищенню інтересу європейських та інших громадян до вищої освіти.
Країни, що приєдналися до Болонського процесу, приймають на себе певні зобов’язання, деякі з яких обмежені термінами:
з 2005 року розпочати видавати всім випускникам ВНЗ країн-учасниць Болонського процесу європейські додатки єдиного зразка до дипломів бакалавра та магістра;
до 2010 року реформувати національні системи освіти у відповідності з основними вимогами Болонського процесу.
Параметри Болонського процесу можна поділити на обов’язкові, рекомендовані та факультативні (рис. 1.2).
На всіх етапах було проголошено, що Болонський процес є добровільним, полісуб'єктним, таким, що ґрунтується на цінностях європейської освіти і культури, таким, що не нівелює національні особливості освітніх систем різних країн Європи, багатоваріантним, гнучким, відкритим, поступовим.
Значення Болонського процесу:
Розширення доступу до освіти для громадян Європи.
Продовження принципів „неподільності Європи” на освітні стандарти країн, що підписали спільну заяву, тобто вироблення єдиного загальноєвропейського, досить високого стандарту світи, що котується на ринку.
Включення ВНЗ країн Європи у єдину мережу освітніх установ і заохочення безприкладної міграції студентів у Європі в залежності від їх особистих інтересів і інтересів ринків праці (бренд програми – „мобільність” студентів).
Студенти повинні звернути увагу на те, що Україна була і є активним учасником інтеграційних процесів у сфері вищої освіти європейських країн: Закони України «Про освіту», «Про вищу освіту», Національна доктрина розвитку освіти пройшли експертизу Ради Європи і отримали позитивну оцінку.
Рис. 1.2 – Параметри Болонського процесу
Якщо подивитись на новації цих Законів, то основними з них є: двоступеневість освітніх циклів, введення системи контролю якості через ліцензування і акредитацію, виборність ректорів, демократизація через розширення прав органів самоврядування, у тому числі студентського.
Таким чином, обрані Україною шляхи модернізації вищої освіти ідентичні загальноєвропейським підходам. Неспівпадання за деякими напрямками пов’язане з тим, що вихідні концепції такої модернізації не були зорієнтовані на інтегрування національної системи освіти в Європейський простір. Вони більшою мірою мали "внутрішній" характер і переважно зводилися до "прилаштування" системи вищої освіти до нових внутрішніх реалій.
Стратегія розвитку вищої освіти України в умовах Болонського процесу передбачає створення інфраструктури, яка дозволить вищим навчальним закладам максимально реалізувати свій індивідуальний потенціал в плані задоволення високих вимог Європейської системи знань та адаптувати систему вищої освіти України до принципів, норм, стандартів і основних положень ЄПВО, прийнятних і ефективних для нашої держави і суспільства.
Основними принципами, які обумовлюють розвиток вищої освіти України в рамках Болонського процесу, є:
створення інноваційного простору на основі освітньої і наукової підтримки. Адже відомо, що саме інноваційний шлях розвитку суспільства можна забезпечити, сформувавши покоління людей, які мислять та працюють по-новому. Як наслідок, основна увага приділятиметься загальному розвитку особистості, її культурологічній і комунікативній підготовленості, здатності самостійно здобувати і розвивати знання, формувати інформаційні та соціальні навички;
адаптація системи вищої освіти України до норм, стандартів і основних принципів Європейського простору вищої освіти;
забезпечення соціального контексту вищої освіти, який надасть можливість випускникам вищих навчальних закладів формувати свою професійну кар’єру на основі соціальної справедливості, відповідальності та загальнолюдських цінностей.
Ніколи ще проблема якості вищої освіти в Україні не мала такого важливого ідеологічного, соціального, економічного значення, як сьогодні. Висунення проблеми якості на перший план визначається низкою об'єктивних чинників: по-перше, від якості людських ресурсів залежить рівень розвитку країни та її глобальної економічної конкурентоспроможності; по-друге, якість освіти набуває все більшого значення в забезпеченні конкурентоспроможності випускників вищої школи на ринку праці.
Метою сучасної вищої освіти України в контексті Болонського процесу є підготовка висококваліфікованих фахівців, які будуть конкурентоспроможними на національному, європейському та світовому ринках праці. Реалізація цієї мети може бути досягнута завдяки вирішенню таких завдань:
модернізації системи вищої освіти, системи та структури кваліфікацій;
удосконалення змісту вищої освіти та організації навчального процесу;
підвищення ефективності та якості вищої освіти;
міжнародного визнання документів про вищу освіту;
зміцнення позицій вищих навчальних закладів України на європейському та світовому ринку освітніх послуг та досягнення їх рівноправності в європейському і світовому співтоваристві.
Завдання вищої школи як соціального інституту полягає в тому, щоб сприяти професійній самореалізації індивіда, навчаючи його професійно спрямованій взаємодії з навколишнім природним і соціальним середовищем.
Нагальна потреба у ліквідації існуючих недоліків вищої школи вимагає концептуального удосконалення освіти і професійної підготовки фахівців за наступними напрямами:
формування відношення до людини як мети соціального прогресу, а не засобу;
орієнтація на активізацію людського капіталу у вищій освіті і професійній підготовці, що базується на концепції гармонійного розвитку людини;
реформування системи вищої освіти і професійної підготовки є стратегічними для забезпечення якості фахівців;
продукування в процесі підготовки глибокої професійної компетентності і соціальної відповідальності при вирішенні завдань науково-технічного прогресу, соціального і культурного розвитку.
На сучасному етапі концепція реформування вищої освіти переглядається, створюється і поступово реалізується програма послідовного її зближення з європейським освітнім і науковим простором. Розроблено проект Закону України “Про внесення змін до ЗУ “Про вищу освіту”.
Мета державної політики щодо розвитку освіти полягає у створенні умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України, вихованні покоління людей, здатних ефективно працювати і навчатися протягом життя, оберігати й примножувати цінності національної культури та громадянського суспільства, розвивати і зміцнювати суверенну, незалежну, демократичну, соціальну та правову державу як невід'ємну складову європейської та світової спільноти.
З огляду на це, пріоритетними напрямками державної політики щодо розвитку освіти є:
Особистісна орієнтація вищої освіти;
Формування національних і загальнолюдських цінностей;
Створення для громадян рівних можливостей у здобутті вищої освіти;
Постійне підвищення якості освіти;
Запровадження освітніх інновацій та інформаційних технологій;
Формування в системі освіти нормативно-правових та організаційно-економічних механізмів залучення і використання позабюджетних коштів;
Підвищення соціального статусу і професіоналізму працівників освіти;
Розвиток освіти як відкритої державно-суспільної системи;
Інтеграція вітчизняної вищої освіти до світових просторів.