3.2 Педагогічне спілкування

Приступаючи до вивчення цього питання, студенти повинні усвідомити, що педагогічне спілкування визначається як взаємодія суб'єктів педагогічного процесу, що вдосконалюється знаковими методами й спрямована на значні зміни властивостей положення, поведінки й індивідуально-значущих цінностей партнерів.

Мета навчання полягає в передачі суспільного й професійного досвіду від викладача до студентів і в обміні особистісними поняттями, пов'язаними з досліджуваними об'єктами й життям у цілому.

При цьому необхідний постійний зв'язок, що розкриває сутність педагогічного процесу вищої школи, і є однією з основних закономірностей навчання у вищих навчальних закладах (процес навчання розглядається як складова педагогічного процесу). Цей зв'язок відображає спрямованість зусиль викладачів, студентів та характер їх спільної діяльності. Викладачі та студенти є рівноправними учасниками педагогічного процесу, між якими встановлюються суб’єкт – суб’єктні відносини, що мають особистісно-орієнтований характер.

Суб’єкт – суб’єктний характер педагогічного спілкування – принцип його ефективної організації, що полягає у рівності психологічних позицій, взаємній гуманістичній установці, активності викладача та студентів, взаємопроникненні їх у світ почуттів та переживань, готовності прийняти співрозмовника, взаємодіяти з ним.

Головними ознаками педагогічного спілкування на суб’єкт - суб’єктному ґрунті є :

1. Особистісна орієнтація співрозмовників – готовність бачити і розуміти співрозмовника; самоцінне ставлення до іншого. Враховуючи право кожного на вибір, ми повинні прагнути не нав’язувати думку, а допомогти іншому обрати власний шлях розв’язання проблеми.

2. Рівність психологічних позицій співрозмовників. Хоча викладач і студент нерівні соціально (різний життєвий досвід, ролі у взаємодії), проте для забезпечення активності студента, через яку ми можемо сподіватися на розвиток його особистості, слід уникати домінування викладача і визначати право студента на власну думку, позицію, бути готовим самому також змінюватися.

3. Проникнення у світ почуттів і переживань, готовність стати на позицію співрозмовника. Це спілкування за законами взаємної довіри, коли партнери прислухаються один до одного, поділяють почуття, співпереживають.

4. Нестандартні прийоми спілкування, що є наслідком відходу від суто рольової позиції викладача.

Залежно від того, реалізовано принцип суб’єкт – суб’єктної чи суб’єкт – об’єктної взаємодії, спілкування постає як функціонально – рольове або особистісно зорієнтоване.

Функціональне рольове спілкування викладача – суто ділове, стандартизоване, обмежене вимогами рольової позиції. Його головна мета – забезпечення виконання певних дій. Особисте ставлення викладача й студента не враховується й не виявляється.

Особистісно орієнтоване спілкування викладача передбачає виконання нормативно заданих функцій з проявом особистого ставлення, своїх почуттів. Головна мета впливу – розвиток студентів. Особистісно орієнтоване спілкування – складна психологічна взаємодія.

Характер взаємовідносин викладачів і студентів визначається також загальними цілями діяльності викладачів (як «двигуна» педагогічного процесу) у вищих закладах освіти, а саме:

1. організацією та керівництвом процесом оволодіння студентами професійними знаннями, уміннями та навичками за певною спеціальністю;

2. забезпеченням студентів інформацією, необхідною для досягнення першої цілі;

3. здійсненням навчального процесу таким способом, щоб він сприяв максимально можливому розвитку загальних психічних здібностей, зокрема, інтелектуальних;

4. вихованням кожного студента як високоморальної, творчої, активної та соціально зрілої особистості шляхом проведення навчального процесу у відповідному напрямі.

Для того, щоб навчатися професійного спілкування, слід чітко уявляти структуру цього процесу, знати, які вміння забезпечують його здійснення, яким чином можна удосконалювати виховний вплив на студентів.

За В. Кан – Каликом, є чотири етапи комунікації, що становлять структуру педагогічної взаємодії.

1 етап. Моделювання викладачем майбутнього спілкування (прогностичний етап). Це перший етап, на якому закладаються основи майбутньої взаємодії: планування й прогнозування змісту, структури, засобів спілкування. Його зміст містить визначення мети взаємодії (для чого?), аналіз стану співрозмовника (чому він такий?) та аналіз ситуації (що сталося?); плануються можливі способи та тональність комунікації, прогнозується сприймання співрозмовником змісту взаємодії. Цільова установка має вирішальне значення.

2 етап. Початковий етап спілкування. Його мета – встановлення емоційного та ділового контакту в педагогічній взаємодії. Цей етап називається «комунікативна атака», у цей час здобувається ініціатива, що дає змогу керувати спілкуванням. Важливо оволодіти технікою швидкого включення у взаємодію, прийомами само презентації та динамічного впливу. Ініціатива необхідна викладачу на цьому етапі для того, щоб організовано передати її в наступному періоді спілкування.

3 етап. Керування спілкуванням. Це свідома і цілеспрямована організація взаємодії з коригуванням процесу спілкування відповідно до визначеної мети. Здійснюється обмін інформацією, оцінками з приводу цієї інформації, взаємооцінювання співрозмовників. Створюється атмосфера доброзичливості, щоб дати студенту змогу вільно виявляти своє «Я», діставати задоволення від спілкування, підтвердження своїм соціально значущим потенціям.

4 етап. Аналіз спілкування. Головне завдання цього етапу – порівняння мети, засобів, результатів взаємодії, а також моделювання подальшого спілкування. Це етап самокоригування.

Викладачу потрібно мати педагогічну пам'ять, в якій започатковується виявлене в словах, емоціях і діях ставлення студентів. Ця інформація допоможе проаналізувати тенденції розвитку ставлення вихованців.

Стосовно кожного етапу викладач має дотримуватися певних правил, які оптимізують взаємодію:

1. Формування почуття «ми», демонстрація спільності поглядів, що усуває соціальні бар’єри, протиставлення, і об’єднує для досягнення спільної мети;

2. Встановлення особистісного контакту, щоб кожний студент відчував зверненість саме до нього. Це реалізують і мовними засобами, і невербально;

3. Демонстрація власного ставлення, що виявляється в тому, як ми посміхаємося, з якою інтонацією говоримо, наскільки експресивного забарвлені наші рухи, яку обрали дистанцію;

4. Показ яскравих цілей спільної діяльності – накреслення спільного «ми» у майбутньому, що демонструє зацікавленість у співрозмовнику, міцність єдності;

5. Передача викладачем розуміння внутрішнього стану студентів – «зчитування» настрою співрозмовника, що сигналізує про зацікавленість у взаємодії, взаєморозумінні;

6. Постійний вияв інтересу до студентів. Це означає – слухати студентів, ставити питання і цінувати їх думку, співпереживати, наголошувати на позитивному, говорити компліменти, тобто робити все, що підтримує студента в його позитивних намірах;

7. Створювати ситуації успіху, потрібні для сприятливого психологічного тла взаємодії. Таке тло створюється радістю від успіху, постійним підкресленням потенційних можливостей, індивідуальної значущості кожного, зняттям страху перед можливою помилкою, наданням допомоги і вмінням викладача попросити допомоги у студентів.

У процесі навчання також важливо враховувати:

• власна гідність студентів, оцінку їхніх знань і поведінку в спілкуванні;

• толерантність і терпіння допомагає запобігти конфліктам і його негативним наслідкам;

• етику спілкування (чесність, відвертість, безкорисливість, довіра, світогляд, турбота, вірність слову);

• індивідуально-групове спілкування:

Реалізувати всі ці правила можливо, якщо викладач правильно обере стиль спілкування зі студентами.