Донецький інститут туристичного бізнеса

кафедра менеджменту

методика викладання у вищій школі і болонський процес

Конспект лекцій

Укладач

доц. Полонська Л.А.

Донецьк 2013

Зміст

	Стор.
Вступ	3
Змістовий модуль 1 Система вищої освіти України, її організація та методичні основи	6
Тема 1 Система вищої освіти в Україні: тенденції та перспективи	6
Тема 2 Планування й організація навчального процесу в умовах КМСОНП	32
Тема 3 Психологічні основи навчання і педагогічна майстерність викладача	60
Тема 4 Система методів навчання у вищій школі та їх використання	74
Тема 5 Навчально-методичне забезпечення навчального процесу	87
Змістовий модуль 2 Традиційні та інноваційні освітянські технології	102
Тема 6 Аудиторні форми навчання у вищих навчальних закладах: підготовка та методика проведення	102
Тема 7 Інтерактивні методи навчання і практика їх застосування при підготовці менеджерів	116
Тема 8 Організація самостійної роботи студентів	136
Тема 9 Контроль і діагностика знань студентів	149
Тема 10 Організація практичної підготовки студентів	161
Список літератури, що рекомендується для самостійного вивчення дисципліни "Методика викладання у вищій школі і Болонський процес"

Вступ

Дисципліна «Методика викладання у вищій школі і Болонський процес» є нормативною дисципліною магістерської програми з напряму підготовки «Менеджмент і адміністрування».

Мета вивчення дисципліни "Методика викладання у вищій школі і Болонський процес" полягає в тому, щоб озброїти майбутніх магістрів - менеджерів системою ком­плексних знань в галузі теорії і практики викладання у вищій школі, дати повну уяву про закордонний і вітчизняний досвід в цій галузі; навчити методиці управління педагогічним процесом.

Завдання вивчення дисципліни:

• засвоєння магістрантами базових теоретичних знань з методики викладання у вищій школі;

• оволодіння практичними навичками і вмінням застосовувати набуті знання на практиці;

• розвиток у магістрантів здібностей, необхідних для ефективної педагогічної діяльності;

• виявлення і розвиток здібностей до самостійної роботи над фаховими дисциплінами, науково-дослідницької діяльності, самовдосконалення.

В результаті вивчення курсу "Методика викладання у вищій школі і Болонський процес" магістранти повинні

знати:

• особливості планування й організації навчального процесу у вищій школі;

• форми і методи навчання у вищій школі;

• теоретичні аспекти диференціальної психодіагностики об'єктів і суб'єктів навчання;

• основи формування пізнавальної і професійної мотивації студентів;

• основи педагогічної психології вищої школи;

• інноваційні моделі навчання в зарубіжній і вітчизняній педагогічній практиці тощо.

вміти:

• самостійно працювати з фаховою літературою, співставляти різні погляди на проблематику педагогіки вищої школи та методики викладання спеціальних дисциплін, а також:

• обирати доцільні форми навчання при викладанні фахових дисциплін;

• організовувати індивідуальну та самостійну роботу студентів, керувати процесом їх самопідготовки;

• використовувати сучасні методи активізації навчання у вищій школі, застосовувати у викладанні програмні методи;

• організовувати науково-дослідницьку роботу;

• керувати практичною підготовкою студентів;

• обирати і застосовувати доцільні методи контролю знань.

Перелік компетенцій, які повинен набути магістр в результаті вивчення дисципліни "Методика викладання у вищій школі і Болонський процес":

• створювати сприятливі умови для навчання та розвитку персоналу організації торгівлі, виявляти та оцінювати індивідуальні потреби працівників у навчанні, розробляти проекти планів підготовки та підвищення кваліфікації кадрів;

• забезпечувати зацікавленість працівників у навчанні та підвищенні кваліфікації;

• приймати безпосередню участь в організації різних форм навчання на підприємстві торгівлі, добирати викладачів та інструкторів;

• обирати оптимальні види та форми навчання на підприємстві: консультування, навчання на досвіді, участь в управлінні, делегування повноважень тощо;

• використовувати передові прийоми, дидактичні методи та інтенсивні технології навчання;

• контролювати систематичність і якість проведення занять, виконання навчальних планів і програм, наслідки навчально-пізнавальної діяльності; аналізувати якісні показники результатів навчання та його ефективності;

• складати кошторис витрат на розвиток кадрів, контролювати правильність використання коштів;

• забезпечуючи взаємоузгодженість і взаємозв’язок всіх складових, на підставі державних стандартів освіти відповідного рівня розробляти повний науково-методичний комплекс спеціальності (НМКС);

• забезпечуючи взаємоузгодженість і взаємозв’язок всіх складових, на підставі НМКС розробляти повний навчально-методичний комплекс дисциплін (НМКД) управлінського циклу для всіх форм навчання;

• добирати і залучати з різноманітних джерел інформаційні ресурси навчального процесу і здійснювати його комп’ютерну підтримку;

• самостійно виконувати такі види педагогічного навантаження: проведення практичних та семінарських занять, керівництво практикою та курсовими роботами, випускними роботами бакалаврів; консультування щодо виконання завдань самостійної роботи, здійснення поточної атестації, проведення заліків;

• під керівництвом ведучого викладача готувати лекції, брати участь у екзаменах, у керівництві дипломними роботами;

• враховуючи особливості контингенту та специфіку дисциплін, добирати та використовувати передові прийоми, різноманітні дидактичні методи та інтенсивні технології викладання;

• забезпечувати виховання та навчання як єдиний цілісний педагогічний процес, здійснювати формування професійної культури сучасних спеціалістів;

• контролювати систематичність і якість проведення занять, виконання навчальних планів і програм;

• здійснювати поточний, рубіжний та підсумковий контроль наслідків навчально-пізнавальної діяльності;

• аналізувати показники результатів навчання та його ефективності.

Змістовий модуль 1.

Система вищої освіти в Україні, її організація

та методичні основи

Тема 1.

Система вищої освіти в Україні:

тенденції та перспективи

1.1 Цілі, завдання та значення вищої освіти

1.2 Тенденції розвитку вищої освіти України на сучасному етапі

1.3 Структура вищої освіти України

1.4 Модернізація вищої освіти України з урахуванням вимог Європейського простору вищої освіти

1.5 Організаційно-правове забезпечення вищої освіти

1.1 Цілі, завдання та значення вищої освіти

Адаптованість системи вищої освіти та професійної підготовки до динамічних змін кон’юнктури попиту та пропозиції на світових ринках праці, забезпечення підготовки робочої сили, професійно-кваліфікаційні параметри якої відповідають потребам соціально-економічного розвитку суспільства, виступають як визначальні чинники зростання конкурентоспроможності випускників на рику праці.

Модернізація структури вищої освіти передбачає проведення ряду реформ. При цьому проводити їх необхідно виважено, щоб зберегти національні надбання та запобігти руйнації національної системи вищої освіти.

Основні позиції з реформування змісту освіти полягають у наступному:

• Базовий принцип: самостійність і творча активність у оволодінні знаннями того, хто навчається і хто навчає, останній також  навчається і удосконалює свій фаховий рівень протягом усього життя.

• Вимоги до змісту: високий  науково-теоретичний рівень, фахова глибина і практична спрямованість,  гуманістичність.

• Освітні технології:  інноваційні технології навчання та практичної діяльності.

• Інформаційні засади:  інтеграції освітньої діяльності у європейський і світовий інформаційний простір.

Означені принципі реалізуються при підготовці фахівців з менеджменту шляхом вдосконалення змісту і технології навчання на основі реалізації Болонський ініціатив.

Студенти повинні усвідомити, що освіта – це основа розвитку особистості, суспільства, нації та держави, запорука майбутнього країни. Вона є визначальним чинником політичної, соціально-економічної, культурної та наукової життєдіяльності суспільства. Освіта відтворює і нарощує інтелектуальний, духовний та економічний потенціал суспільства. Освіта є стратегічним ресурсом поліпшення добробуту людей, забезпечення національних інтересів, зміцнення авторитету і конкурентоспроможності держави на міжнародній арені.

Освіта в XXI столітті має виняткову роль у творенні гуманнішого світового порядку зі справедливим розподілом економічних благ та демократичною політичною владою. Європейський і світовий досвід переконливо свідчить, що чим вищим є рівень освіти населення, тим краще живуть люди, тим досконалішими є демократичні інститути. Успіху досягає те суспільство, в якому освіта й наука є реальними пріоритетами державної політики.

Студенти повинні знати, що вища освіта є складовою частиною системи освіти України, що визначено Законом України «Про вищу освіту». Вона забезпечує фундаментальну наукову, професійну і практичну підготовку студентів.

Вища освіта – це рівень освіти, що одержує особа у вищому навчальному закладі в результаті послідовного, системного і цілеспрямованого процесу освоєння змісту навчання, що ґрунтується на повній загальній середній освіті і закінчується одержанням визначеної кваліфікації за підсумками державної атестації.

Вища освіта є фундаментом людського розвитку та прогресу суспільства, а також виступає гарантом індивідуального розвитку, сприяє формуванню інтелектуального, духовного та виробничого потенціалу суспільства. Розвиток держави, структурні перетворення на мікро- і макроекономічному рівнях повинні гармонійно поєднуватися з модернізацією освіти.

Адаптованість системи освіти та професійної підготовки до динамічних змін кон’юнктури попиту та пропозиції на світових ринках праці, забезпечення підготовки робочої сили, професійно-кваліфікаційні параметри якої відповідають потребам соціально-економічного розвитку суспільства, виступають як визначальні чинники зростання конкурентоспроможності людських ресурсів.

В умовах формування інноваційного суспільства функціональними особливостями освіти виступає не тільки здатність надавати тим, хто навчається, нагромаджений в попередні роки обсяг знань та навичок, але й підвищувати здатність до сприйняття та використання на практиці нових наукових ідей, технічних інструментів та методів виробництва, формувати у працівників новаторські здібності, ініціативу та підприємливість.

У світовій практиці існує чотири моделі вищої освіти:

1. У процесі навчання студенти здобувають спеціальні знання і професійні навички, які вони можуть безпосередньо використовувати у своїй подальшій діяльності.

2. Вища освіта не є навчанням спеціальним професійним знанням і вмінням, а покликана забезпечити студентам таку фундаментальну й інтелектуальну підготовку, що дозволить їм при реалізації себе в якій-небудь діяльності легко і швидко опанувати необхідними спеціальними професійними знаннями і навичками. Виходячи з цієї моделі не так важливо, що саме вивчається в процесі придбання вищої освіти, головне – стимулювання інтелектуальної діяльності студентів і логічного мислення.

3. Вища освіта не забезпечує ні спеціальних професійних знань, ні широкої інтелектуальної підготовки, а являє собою заключну стадію процесу добору молоді, якій властиві інтелектуальні якості, що необхідні для професійної адміністративної, наукової і технічної діяльності. Найважливішим при цьому є послідовний ряд екзаменаційних бар'єрів, що «відсіває» тих, хто не має необхідних здібностей і якостей.

4. Популярна серед деяких теоретиків освіти західної Європи точка зору, що зв'язок між вищою освітою і майбутньою зайнятістю не є істотним. Метою освіти є розвиток індивіда, а студент повинен вивчати те, що бажає.

В Україні в основному використовується перший підхід, і саме це робить випускників нашої вищої школи конкурентоспроможними на ринку праці в порівнянні з випускниками найбільш відомих вищих навчальних закладів (ВНЗ) світу.

Професійна спрямованість забезпечує, з одного боку, ефективне використання засобів на підготовку саме тих фахівців, що необхідні в сучасних умовах у конкретному регіоні, а з іншого боку, – інтерес до випускників ВНЗ з боку роботодавців, оскільки скорочуються витрати на адаптацію молодого фахівця і випускник ВНЗ є носієм нового, прогресивного.

Освіта виконує дві ключові функції:

• соціальну – розвиток особистості у широкому сенсі;

• економічну – відтворення висококваліфікованої робочої сили.

Можна простежити тісний взаємозв’язок цих функцій з метою і завданнями вищої освіти. Студенти повинні запам’ятати, що основна мета вищої освіти – створення умов для особистісного розвитку і творчої самореалізації кожного громадянина України.

Мета освіти має внутрішню і зовнішню спрямованість:

• зовнішня спрямованість мети освіти як державного соціального інституту полягає в життєзабезпеченні суспільства на конкретному історичному етапі його функціонування і розвитку фахівцями, професіоналами, здатними забезпечити всебічний прогрес такого суспільства;

• внутрішня спрямованість мети освіти безпосередньо пов'язана з особистісним людським фактором, тобто освіта є базисом, способом формування особистості, цивільної позиції людини.

Природно, що зовнішня і внутрішня спрямованість мети освіти тісно взаємодіють і переплітаються.

Вища освіта, з одного боку, відповідає на потреби й запити тих, хто навчається, у їх особистісному й професійному становленні, а з іншого боку, забезпечує соціальне замовлення в підготовці фахівців для різних сторін діяльності й життя суспільства. У зв'язку з цим цілі вищої освіти мають двоїсту орієнтацію:

• метою студентів є пізнавальна діяльність, інтелектуальний і емоційний розвиток, що відповідає їх здатностям, інтересам і потребам рівня освіти;

• метою ВНЗ є забезпечення високого рівня загальнонаукового, спеціального й професійного розвитку студентів.

Реалізація цілей вищої освіти неможлива без установлення рівноправних, партнерських відносин між тим, кого навчають, і тим, хто навчає, з доведенням цих відносин до рівня діалогового спілкування.

За останні десятиліття перехід до інформаційної стадії призвів до розширення кількості завдань систем вищої освіти декількома новими:

1. підготовка професіоналів, здатних ефективно діяти в умовах взаємодії або перекриття двох або більше традиційних дисциплін (біохімія, геофізика);

2. підготовка до професій, що вимагають не стільки енциклопедичних або дуже широких знань, скільки специфічних умінь і навичок (наприклад, мікро- і нейрохірургія);

3. організація особливих форм заглибленої підготовки нетрадиційними засобами для професіоналів протягом виконання ними професійних обов'язків;

4. створення реальних передумов для постійного або безперервного перенавчання переважної більшості зайнятих у всіх секторах економіки фахівців під тиском швидкого подвоєння накопиченої людством інформації, відкриття і впровадження нових технологій і відповідних змін ринку праці (система безперервної освіти).

Таким чином, заклади вищої освіти повинні не тільки підвищувати кваліфікацію існуючого контингенту фахівців, але і надавати всім бажаючим освітні послуги високого рівня як для розширення їх світогляду, так і для забезпечення можливості різко змінити сферу діяльності і пристосуватися до нових вимог швидкозмінного ринку праці.

Досягнення цілей вищої освіти базується на наступних принципах: фундаментальність, інтегрованість, професіоналізація, інтелектуалізація, неперервність, диференціація, інноваційність (рис. 1.1).

Реалізація цих принципів педагогічної діяльності складає основні задачі ВНЗ. Основною метою діяльності ВНЗ є забезпечення умов, необхідних для отримання особою вищої освіти, підготовка фахівців до потреб України.

Головними завданнями ВНЗ є:

• здійснення освітньої діяльності певного напрямку, яка забезпечує підготовку фахівців відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів і відповідає прийнятим стандартам вищої освіти;

• здійснення наукової і науково-технічної, творчої, мистецької, культурно-виховної, спортивної та оздоровчої діяльності;

• забезпечення виконання державного замовлення та угод на підготовку фахівців з вищою освітою;

• здійснення підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів та їх атестація в акредитованих ВНЗ третього та четвертого рівнів акредитації;

• вивчення попиту на окремі спеціальності на ринку праці та сприяння працевлаштуванню випускників;

• забезпечення культурного та духовного розвитку особистості;

• підвищення освітньо-культурного рівня громадян.

Фундаментальність		Глибоке засвоєння наукових основ професійної діяльності у сполученні з практичним оволодінням ними
Інтегрованість		Органічний зв’язок теоретичної, науково-дослідної та практичної підготовки студентів
Професіоналізація		Спрямованість всієї діяльності студентів на професійну підготовку і випереджаючий характер освіти
Інтелектуалізація		Сполучення спеціальної професійної підготовки з розвитком світогляду і загальної культури
Неперервність		Наявність декількох рівнів в системі вищої освіти і формування у студентів навичок самоосвіти
Диференціація		На основі врахування індивідуальних особливостей студентів для повного розвитку їх особистих та професійних інтересів
Інноваційність		Постійне удосконалення форм і технологій підготовки

Рис. 1.1 – Принципи вищої освіти

Таким чином, роль і значення освіти в значній мірі визначаються такими функціями:

1. Загальне і професійне навчання молоді. Підготовка фахівців – один з найбільш діючих механізмів розвитку виробничих сил суспільства.

2. Відтворення і розвиток соціальної структури суспільства. Завдяки освіті люди переходять з однієї соціальної спільноти в іншу, тобто освіта стимулює соціальний рух людей.

3. Соціалізація особистості, розвиток духовних основ суспільства, відтворення і розвиток культурних цінностей. Культура суспільства передається від однієї людини до іншої, від одного покоління іншому.