4. Рекомендована література

1. Геркинолит М., Петровский А. Фантазия и реальность. Москва, 2011

2. Максименко С.Д. Загальна психологія. Київ, 2004

3. Основи психології: Підручник / За заг. ред. О. В. Корочука, 2010

4. Короленко Ц. Д., Фролова Г. В. Чудо воображения (воображение в норме и патологии) Новосибирск, 2009.

5. Питання для самоконтролю:

1. Чим уява відрізняється від образного мислення?

2. Чим відрізняється уява від фантазії?

3. Як уява впливає на фізіологічні та органічні процеси людини?

4. Які ви знаєте види уяви?

5. Чим різняться уява відтворююча й творча?

6. Проаналізуйте основні прийоми уяви.

7. Наведіть приклади вправ для розвитку уяви.

8. Якою є центральна ланка творчого процесу?

9. Яку роль відіграє непрямий продукт дії в процесі творчості?

10. Що таке інсайт? Як він виникає?

11. 11 Чи можна навчати творчості?

12. Порівняйте поняття "творчий тренінг" і «навчання».

Тема 8:

Зв'язок пізнавальної і афективної сфер

Кількість годин: 2

1. Актуальність теми

Якщо людина вміє розбиратися у своєму психічному світі, їй значно легше розв'язувати складні життєві проблеми, вступати в спілкування з іншими людьми, добиватися їхньої допомоги й уваги. Кожна людина має коло своїх уподобань, симпатій та антипатій: одна емоційно дуже чутлива, вміє співпереживати; інша не звертає увагу на почуття та емоційний стан іншої людини, не вважає це істотним; одна вміє контролювати інтенсивність проявів своїх емоцій і почуттів, інша ж неспроможна до цього; одна вміє відчувати величезну гаму переживань, іншій це недоступно. Кожна особистість живе у своєму афективному просторі, в якому будуються всі її взаємозв'язки з навколишнім світом, що відбивається на всіх проявах психічного, зумовлюючи їх неповторність. Афективний простір - то її потяти, емоції й почуття, її прагнення й бажання, її переживання, пов'язані з пізнанням і самопізнанням, то її воля, що виникає завдяки потягам та емоціям і визначає дії, вчинки та й усе життя особистості.

Славетний філософ Спіноза вважав, що для певної свободи волі людина має пізнати не лише зовнішні обставини свого буття, а й власні афекти і пристрасті. Таке пізнання передбачає не усунення пристрастей, а владу над ними. Терміни "афекти" і "пристрасті" були основоположними для розгляду афективної сфери у працях "Про душу" Аристотеля, "Пристрасті душі" Декарта, "Етика" Спінози, "Антропологія з прагматичного погляду" Канта та ін. Термін "афект" у перекладі з латини означає хвилювання, пристрасть. Уважаючи, що наймогутнішим збудником душі є пристрасті, Декарт запропонував для визначення порухів душі термін "емоції".

Історично домінувала традиція відособлення емоційних процесів в окрему сферу - афективну, протиставлення її сфері пізнання, оскільки логіка спостереження і самоспостереження фіксувала наявність таких почуттів, як радість, горе, сум, які спонукають або гальмують певні дії людини, засвідчуючи цим свою реальність.