4. Історія розвитку pdp

Перший прототип плазмового дисплея PDP з'явився в 1964 році. Його сконструювали вчені Іллінойського університету Бітцер і Слоттоу як альтернативу Кінескопний екрану для комп'ютерної системи Plato . Дисплей цей був монохромним , не вимагав додаткової пам'яті і складних електронних схем і відрізнявся високою надійністю. Його призначенням було в основному индицировать букви і цифри. Однак в якості комп'ютерного монітора він так і не встиг як слід реалізуватися , оскільки завдяки напівпровідникової пам'яті , яка з'явилася в кінці 70 -х , кінескопні монітори виявилися дешевше у виробництві . Зате плазмові панелі завдяки малій глибині корпусу і великому екрану набули поширення в якості інформаційних табло в аеропортах , вокзалах і на біржах. Інформаційними панелями щільну зайнялася компанія IBM , а в 1987 році колишній студент Бітцер , доктор Леррі Вебер , заснував компанію Plasmaco , яка зайнялася виробництвом монохромних плазмових дисплеїв. Перший же кольоровий плазмовий дисплей 21 " був представлений фірмою Fujitsu в 1992 році. Розроблявся він спільно з конструкторським бюро Іллінойського університету і компанією NHK. А в 1996 Fujitsu купує компанію Plasmaco з усіма її технологіями і заводом , і викидає на ринок першу комерційно успішну панель плазми - Plasmavision з екраном дозволу 852 х 480 діагоналлю 42 " з прогресивною розгорткою . Почався продаж ліцензій іншим виробникам , першим серед яких став Pioneer. Згодом , активно розвиваючи плазмову технологію , Pioneer , мабуть , більше за всіх інших досяг успіху на плазмовому терені , створивши цілий ряд чудових моделей плазми.

Треба сказати , що якщо перші монохромні прототипи були схожі на сучасну плазму не більше , ніж шимпанзе на сучасної людини , то і кольорові плазмові панелі перших поколінь не піднялися вище рівня пітекантропа . При всьому приголомшуючому комерційному успіху плазмових панелей якість зображення спочатку було , м'яко сказати , невтішним. Коштували ж вони нечуваних грошей , але швидко завоювали аудиторію завдяки тому , що вигідно відрізнялися від кінескопів монстрів плоским корпусом , який давав можливість повісити телевізор на стіну , і розмірами екрану: 42 дюйми по діагоналі проти 32 ( максимум для телевізорів кінескопів ) . У чому ж був основний дефект перших плазмових моніторів ? Справа в тому , що при всій барвистості картинки вони абсолютно не справлялися з плавними колірними і яскравістю переходами : останні розпадалися на сходинки з рваними краями , що на рухомому зображенні виглядало подвійно жахливо. Залишалося тільки гадати, чому виникав даний ефект , про який , як ніби змовившись , ні слова не писали засоби масової інформації , звеличували нові плоскі дисплеї . Однак років через п'ять , коли змінилося кілька поколінь плазми , сходинки стали зустрічатися все рідше, та й за іншими показниками якість зображення стало стрімко зростати. До того ж крім 42 -дюймових з'явилися панелі 50 "і 61 " . Поступово зростало і дозвіл , і десь на етапі переходу до 1024 х 720 плазмові дисплеї були , що називається , в самому соку . Зовсім же недавно плазма успішно переступила новий поріг якості , увійшовши в привілейований коло пристроїв Full HD. В даний час найбільш популярними є розміри екрана 42 і 50 дюймів по діагоналі. На додачу до стандартного 61 " з'явився розмір 65 " , а також рекордний 103 " . Втім , справжній рекорд тільки гряде : компанія Matsushita (Panasonic ) нещодавно анонсувала панель 150 " ! Але це , як і моделі 103 " (до речі , на основі панелей Panasonic плазми такого ж розміру виробляє відома американська компанія Runco ) , штука непідйомна як у прямому , так і в ще більш прямому сенсі (вага , ціна).