Социоэкосиситемы, их структура и законы.

Соціоекосистеми - це територіальні системи, що охоплюють визначені групи суспільства з усіма продуктами виробничої діяльності і навколишнє середовище в межах більш-менш автономно керованих адміністративно - господарських одиниць різноманітного рангу.

З погляду класифікації виділяють такі види соціоекосистем:

1. Глобальна соціоекосистема - суспільство - природа всієї планети;

2. Регіональні соціоекосистеми - державні, обласні, районні;.

3. Локальні соціоекосистем - міські, сільські, с/господарські.

Соціоекосистеми характеризуються низкою особливостей: а) системи ієрархічні; б) саморегуляційні; в) територіальні; г) динамічні.

Ієрархічність соціоекосистем полягає в тому, що глобальна соціоекосистема складається з державних, державні з обласних, обласні з районних, районні з міських і сільських соціоекосистем.

Структура

У структурному плані будь-яка соціоекосистема складається з двох основних підсистем: природної й соціально-економічної. Кожна з них складається з підсистем більш низького рівня: природна - із біотичної й абіотичної, соціально-економічна — із антропосной і господарської. Крім того, кожна з підсистем складається з компонентів. Компонентами природної системи є: рослинний і тваринний світ, приповерхневий прошарок Землі, ґрунти, нижні прошарки атмосфери, поверхневі й підземні води, корисні копалини.Компонентами соціально - економічної підсистеми є: населення, промислові, енергетичні, сільськогосподарські, і інші техногенні об'єкти.

Развитие социоэкосистем. Возникновение глобального экологического кризиса.

Перший період (давній) - включає палеоліт, мезоліт і неоліт. У палеоліті (від майже 2 млн. років до ЗО—35 тис. років тому) жили збирачі та перші мисливці — пітекантропи, синантропи, неандертальці та кроманьйонці. У мезоліті (від ЗО до 10 тис. років тому) до збирання та полювання людей додається рибальство, з'являються більш досконалі знаряддя з кісток, каміння, рогу, дерева (гачки, сітки, сокири, човни, глиняний посуд). Неоліт (8-4 тис. років тому) відзначається появою землеробства, скотарства, свердлування, шліфування, перших будинків, святилищ. Перший давній період характеризується накопиченням знань про природу, пристосуванням людини до природи та дуже незначним антропогенним впливом на неї. Основним джерелом енергії тоді була мускульна сила людини, яка повністю залежала від природи.

Другий період (агрокультурний) —включає рабовласницький лад і феодалізм. У цей період інтенсивно розвивається землеробство, скотарство, виникають ремесла, розширюється будівництво сіл, міст, фортець. Людство своєю діяльністю починає завдавати природі відчутної шкоди, особливо після виникнення та розвитку хімії та одержання перших кислот, пороху, фарб, мідного купоросу. Чисельність населення в XV— .XVII ст. уже перевищувала 500 млн. Цей період можна назвати періодом активного використання людиною природних ресурсів, взаємодії з природою. Тиск на довкілля в цей час був загалом ще незначним і локальним. Слід зазначити, що в перші два періоди одним з найважливіших факторів впливу людини на природу був вогонь - використання штучно створених пожеж для полювання на диких звірів, розширення пасовиськ, підсічно-вогневого засобу землеробства. Випалювання рослинності на великих територіях заподіяло першу непоправну шкоду біосфері, призвело до різких змін складу флори, фауни, ґрунтів і клімату в цілому. Унаслідок цього виникли перші локальні та регіональні кризи - значні території Близького Сходу, Північної та Центральної Африки перетворилися на кам'яні та піщані пустелі. Надалі розвиток цивілізацій супроводжувався дедалі тяжчими екологічними кризами.

Третій період (індустріальний) (XVIII ст. - перша половина XX ст.) - час бурхливого розвитку фізики, техніки, винайдення парового двигуна, електричного мотора, атомної енергії, стрімкого зростання чисельності населення (понад 3,5 млрд.). Це - період активного розвитку локальних і регіональних екологічних криз, протистояння природи та людського суспільства, страшних за своїми екологічними наслідками світових війн, хижацької експлуатації всіх ресурсів природи.. Основними принципами розвитку суспільства на той час були боротьба з природою, її підкорення, панування над нею та впевненість, що природні ресурси невичерпні.

Четвертий період - (сучасний) (останні 50—60 років) характеризується розвитком глобальної екологічної кризи, виникненням і посиленням парникового ефекту, появою озонових дірок та кислотних дощів, надлишковою індустріалізацією, надлишковою мілітаризацією, надлишковою хімізацією, надлишковим споживанням і надлишковим забрудненням усіх геосфер. Чисельність людства у 2011р. досягла 7,0 млрд. чоловік. Особливостями цього періоду є також виникнення та поширення громадського руху за охорону природи в усіх розвинених країнах світу, активне міжнародне співробітництво в галузі охорони довкілля. В останній період людина виступає як могутня геологічна сила, що змінює стан екосфери всієї планети. Масштаби людської діяльності вражають своїми розмірами. На превеликий жаль, ця діяльність переважно негативно впливає на природу

Унаслідок забруднення за останні десятиріччя інтенсивність життя в морях, океанах, озерах і водосховищах знизилася більш ніж на ЗО %.

Гігантські темпи індустріалізації, хімізації та урбанізації з одночасним розвитком стресових ситуацій від соціальних струсів призвели до того, що протягом останнього десятиріччя стан здоров'я жителів України став катастрофічно погіршуватися, оскільки він нерозривно пов'язаний з порушеннями екологічної рівноваги та деградації довкілля, а адаптація людини та всього живого має певні межі й потребує набагато більшого часу, ніж час антропогенних змін навколишнього середовища. Під серйозною загрозою - генофонд нації. За повідомленнями статистичних органів, у 1992 р. рівень смертності населення в Україні перевищив рівень народжуваності.

Усе згадане змусило людей переосмислити ставлення до природи, почати глибоке вивчення генезису та розвитку складних взаємозв'язків і процесів у навколишньому середовищі, шукати шляхи гармонізації взаємин людського суспільства та природи, збалансованого розвитку людства, в якому поєднаються інтереси подальшого технічного прогресу й захисту довкілля.