17. Рейдерство

Рейдерство (з англ. raid перекладається як «наліт, набіг») – система поглинання підприємства шляхом захоплення, насильницького злиття, скуповування акцій через підставну структуру, методом винесення спірного судового рішення з подальшим силовим захопленням підприємства.

Опосередкованими учасниками рейдерства, часто не з власної ініціативи, стають суди і силові структури.

Класична схема рейдерства — це коли приходять на підприємство з підробленим рішенням суду, в якому чітко вказано: передати акції компанії „Ікс” або людині, якої взагалі не існує; на неї і переписують пакет акцій.

Далі ці цінні папери перепродаються іншій, але вже реальній компанії.

Згодом з’являється рішення суду, причому вже досить легітимне „про добросовісного набувача цих акцій”.

І коли прокуратура виявляє, що пакет акцій підприємства було вилучено завдяки “липовому” рішенню суду та порушує кримінальну справу — фірма, яка вже купила цінні папери, лишається законним набувачем.

Таким чином, вона набуває досить суттєвих обґрунтувань, що підприємство є її власністю. А офіційна ціна купівлі пакета акцій може в десятки разів перевищувати реальну вартість підприємства. Тобто група людей незаконно заволодіває акціями компанії.

Ознаками зацікавленості рейдера підприємством - є блокування діяльності підприємства. Наприклад, на законного власника контрольного пакета здійснюється тиск шляхом незрозумілих рішень судів, арешту майна, гальмування проведення зборів акціонерів.

18. Транснаціональні корпорації

Процес глобалізації бізнесу відбувався двома шляхами:

• утворенням багатонаціональних корпорацій (МНК);

• утворенням ТНК.

МНК - міжнародні за складом і характером діяльності суб'єкти господарювання, які функціонують на принципах корпоративної власності з акціонерною формою управління та розподілу прибутків у міжнародному масштабі.

ТНК – компанії, національні щодо капіталу й контролю і міжнародні за сферою своєї діяльності.

Причини виникнення і розвитку ТНК

1. Можливості підвищення ефективності та конкурентоспроможності.

2. Недосконалість ринкового механізму в реалізації власності на технології, виробничий досвід та інші "невідчутні" активи, насамперед управлінський і маркетинговий досвід.

3. Додаткові можливості підвищення ефективності та конкурентоспроможності через доступ до ресурсів іноземних держав.

4. Близькість до споживачів продукції іноземної філії фірми і можливість отримання інформації про перспективи ринків і конкурентний потенціал фірм приймаючої країни.

5. Можливість використання у власних інтересах особливостей державної, зокрема податкової, політики в різних країнах, різниці в курсах валют та ін.

6. Здатність продовжувати життєвий цикл своїх технологій і продукції.

7. За допомогою прямих іноземних інвестицій фірма дістає можливість уникати бар'єрів при входженні на ринок певної країни через експорт товарів та/або послуг.

Для ТНК характерна трирівнева організація:

а) головна компанія;

б) підконтрольні філії;

в) конкретні підприємства.

Головна компанія, як правило, складається з холдингової та/або оперативної компанії. Холдингова компанія - компанія-власниця контрольного пакета акцій дочірніх товариств ТНК. Оперативна компанія - компанія, що здійснює загальностратегічне керівництво, фінансове, бухгалтерське планування, наукові дослідження, розробки, статистичний облік, зв'язок з громадськістю.

Підконтрольні підрозділи пов'язані з головною компанією виробничими і технологічними відносинами, зокрема це:

1) філії та відділення, які не мають юридичної і фінансової самостійності;

2) дочірні акціонерні товариства, що є юридичними особами, які зберігають певну незалежність у фінансово-господарській і дослідницькій діяльності, але частково або повністю належать за капіталом холдингу ТНК;

Конкретні підприємства – первинні ланки організаційної структури ТНК, що здійснюють виробничу, збутову, обслуговуючу, фінансово-кредитну та науково-дослідну діяльність.

Стратегія ТНК заснована на глобальному підході, який передбачає оптимізацію результату не для кожної окремої ланки, а для об'єднання, тобто для корпорації в цілому.

Регіональні системи управління сучасної ТНК побудовані у трьох основних видах:

1) головні регіональні управління, які несуть відповідальність за діяльність концерну у відповідному регіоні.

2) регіональні виробничі управління, які координують діяльність підприємств по лінії руху продукту, тобто відповідному виробничому ланцюжку.

3) функціональні регіональні управління забезпечують специфічні види діяльності концерну: збут, постачання, обслуговування споживачів після продажу їм товару, науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи тощо.

В основі економічного механізму діяльності ТНК лежать чотири взаємопов'язані складові:

1. Податкові умови діяльності ТНК, які визначають стимули та можливості транскордонного трансферту виробництва та збуту.

2. Міжнародне позиціонування активів ТНК з метою зниження ризиків і податкових зобов'язань.

3. Трансфертні ціни, за якими здійснюються трансакції між філіями ТНК у різних країнах.

4. Управління внутрішніми та зовнішніми фінансовими потоками ТНК.

Література

1. Господарський кодекс України.

2. Цивільний кодекс України.

3. Закон України "Про холдингові компанії в Україні".

4. Закон України “Про промислово-фінансові групи в Україні”.

5. Авдашева С. Б. Дементьев В. Е., ПаппэЯ. Ш., Балюкевич В. П., Горбачев А. В. ФПГ: Анализ интегрированных структур, исследование. М., Бюро экономического анализа, 1999.

6. Бойко И. П. Лекции по курсу «Экономика предпринимательства». СПб., 2002.

7. Гарретт Б., Дюссож П. Стратегические альянсы. — М., 2002

8. Дынкин А. А., Соколов А. А. Интегрированные бизнес-группы — прорыв к модернизации страны. — М., 2002.

9. Соколов А. А. Институт комплексных стратегических исследований. — М., 2002.

10. Транснаціональні корпорації: Навч.посіб. В.Рокоча, О.Плотніков, В.Новіцький та ін. – К.: Таксон, 2001. – 304 с.

11. Финансово-промышленные группы и конгломераты в экономике и политике современной России, исследование. Руководитель проекта д.п.н. И. М. Бунин. Фонд «Центр Политических Технологий». — М., 1998.

12. Финансово-промышленные группы и конгломераты в экономике и политике современной России, исследование. Руководитель проекта д.п.н. И. М.Бунин. Фонд «Центр Политических Технологий». — М., 1998.

16