28 Державний лад Франкської держави

Процес становлення державності у франків тривав бли-зько двох століть. За династії Меровінгів (V ст. - 751 р.) ще зберігались релікти родового ладу. Військовий вождь одноча-сно був королем. Із посиленням його влади роль ополчення як органу безпосередньої демократії стала знижуватись. При королю створювалась королівська курія (рада знаті).

Центральні органи державного управління  Із перетворенням у великих земельних власників дружинна знать перестала постійно проживати при королівському дворі, підвищилось значення посадових осіб – міністеріалів. Спочатку вони були головними управляючими королівським господарством. Тоді ще не було різниці між державним і осо-бистим королівським майном, загальнодержавні питання роз-глядались як особисті справи королівського дому. А тому мі-ністеріали фактично очолили державне управління і суд. По-ступово вони стають власниками великих латифундій. До найбільш важливих міністеріалів відносились: – майордом – керував королівським двором. Посада була ліквідована після того як особи, що успадковували її самі, зайняли королівський трон; – пфальцграф – спочатку керував королівськими слугами, а потім очолив двірцевий суд; – тезаурарій – королівський скарбник; – маршал – спочатку був “старшим у королівській конюшні”, а потім начальником кінного війська; – архіканелан – духовник короля, старший серед двірцевого духовенства, обов`язковий учасник королівської ради.

Місцеві органи державного управління Традиційне самоуправління вільних франків там, де во-ни проживали, було поступово замінене системою призначуваних із центра посадових осіб – уповноважених короля. Вся територія держави була поділена на округи – паги. Управління округом надавалось графу. У його розпорядженні був військовий загін. Він керував ополченням паги. Округа ділились на сотні. Спочатку вони очолювались виборною особою. Але вже Меровінгам вдалось замінити йо-го призначуваною особою – центенарієм на “півночі” і вікарі-єм на “півдні”. Він підкорявся графу і майже повторював йо-го владу в сотні. Громади (марки) франків, які входили у склад сотні, збе-рігали самоуправління.

Суд Вища судова влада належала монарху. Він здійснював її разом з представниками знаті. Королівська рада розглядала найбільш небезпечні правопорушення. Основною судовою установою держави, де розглядалась більшість справ, були “суди сотні”. Їх форма на протязі декі-лькох століть не зазнала серйозних змін. Але поступово судо-ва влада зосереджується в руках феодалів. Спочатку граф, центенарій чи вікарій тільки скликали мальберг – збори віль-них людей сотні, які вибирали із свого середовища суддів-рахінбургів. Суд відбувався під керівництвом виборного го-лови – тунгіна. У його склад вибирались, як правило, замож-ні, поважні люди. Але на судовому засіданні повинні були бути присутніми всі вільні і повноправні жителі (дорослі чо-ловіки) сотні. Уповноважені короля лише слідкували за пра-вильністю судочинства. Судовий процес можна було розпочинати тільки з ініціа-тиви потерпілого. Він був зобов`язаний дати суду докази ско-єного, привести співприсяжників, котрі могли б підтвердити його хорошу репутацію. Для перевірки істинності свідчень обвинуваченого дозволялось застосовувати “суд божий” (ор-далії) – випробування розпеченим залізом або кропом. Замо-жний франк міг відкупитися від “суду божого”. Третина всіх судових штрафів ішла на користь короля.

Збройні сили Структура війська поступово змінювалась від дружинної організації до феодального рицарського ополчення. Військова реформа Карла Мартелла дала каролінгам велике, добре озброєне, кінне рицарське військо. Необхідність у народному ополченні остаточно відпала. Монархія одержала можливість вести успішні завойовницькі війни. Велике значення мала на-дійність рицарського війська у боротьбі з народними повстаннями.