2. Особливості використання граматичних форм іменників у професійному мовленні

Аналіз специфіки відмінювання іменників в українській мові дозволяє зробити висновки, які мають особливий резонанс у практиці професійного спілкування.

По-перше, слід нагадати про варіативність закінчень в іменниках чоловічого роду другої відміни однини в родовому й давальному відмінках.

У родовому відмінку це варіанти -а (-я) і -у (-ю).

Закінченнями -а оформлюються, як правило, іменники зі значенням конкретності (предмети, на які можна показати, які мають точний вимір, а також точкові географічні об'єкти): чоловіка, пожежника, рукава, ствола, струменя, лома, грама, гектара, понеділка, місяця, ступеня, Києва, міністра.

Закінчення -у мають іменники зі значенням абстрактності, узагальненості (предмети, на які не можна показати, які не мають точного виміру, а також просторові географічні об'єкти): цинку, яру, пороху, ситцю, страху, болю, жалю, колоквіуму, трибуналу, вальсу, футболу, менеджменту, прибутку, міськвиконкому, вокзалу, університету, алфавіту, регіону, океану (крім географічних назв або узагальнених об'єктів з наголосом на закінченнях типу Дніпра, Дінця, Дністра, Іртиша, моста (й мосту), плота (й плоту), вівса, ліска, ставка, ярка, гопака, козака, ривка, стрибка, стусана).

У давальному відмінку це варіанти -у і -ові (-еві). Варіант -ові вживається на позначення фізичної або юридичної особи для уникнення двозначності в давальному й родовому відмінках (правильно директорові (кому?) заводу (чого?), а не директору заводу) і досягнення милозвучності (краще Тарасові Шевченку, ніж Тарасу Шевченку). Проте у власних назвах на -ів, -їв, -ов, -ев, -єв, -ин, -ін, -їн можливим є закінчення -у (Києву, Гришину, Іллічу).

У ділових паперах для назв осіб за професією, посадою або званням вживаються іменники головного роду (як правило, чоловічого): Завідувач Васильєва. При цьому дієслово узгоджується з прізвищем людини, а не з посадою: Лаборант Іванова повідомила.

При звертанні у кличному відмінку вживаються закінчення відповідних іменників:

- І відміна однини (чоловічі і жіночі імена): Микола, Ганна - Миколо, Ганно (тверда група); Ілля, Соломія, Мотря, Наталя - Ілле, Соломіє, Мотре, Наталю (м'яка група);

- ІІ відміна однини (чоловічі імена): Олег, Антін, Дмитро - Олеже, Антоне, Дмитре (тверда група); Сергій, Ігор, Терень - Сергію, Ігоре, Тереню (м'яка група); Тиміш - Тимоше (мішана група);

- ІІІ відміна однини (жіночі імена): Любов, Нінель - Любове, Нінеле;

- ім'я по батькові: Олександр Анатолійович (Олегович, Геннадійович) - Олександре Анатолійовичу (Олеговичу, Геннадійовичу); Марія Василівна (Андріївна, Іллівна) - Маріє Василівно (Андріївно, Іллівно).

3. Особливості використання займенників у діловому мовленні

Займенник - це самостійна частина мови, яка замінює собою іменник, прикметник або числівник на абстрактному рівні і має відповідні граматичні категорії.

За значенням займенники поділяються на дев'ять розрядів. Вони в більшості випадків відмінюються на зразок замінюваних іменників, прикметників або числівників.

До особових належать займенники я, ми (перша особа), ти, ви (друга особа), він, вона, воно, вони (третя особа).

Зворотний займенник себе вказує на особу, яка виконує дію (показав на себе).

Присвійні займенники вказують на приналежність предмета першій особі (мій, наш), другій особі (твій, ваш) третій особі множини (їхній); особі, яка виконує дію (свій); третій особі - в особових займенниках у родовому відмінку (його, їх).

До вказівних належать займенники цей, той, сей, такий, стільки, до означальних - займенники весь, всякий, кожний, інший, сам, самий.

До питальних і відносних належать однакові займенники типу хто? (хто), що? (що), який? (який) і т.п., які різняться тим, що останні вживаються у складнопідрядних реченнях у ролі сполучних слів: Що це?, але А віддалік, серед тих, що стріляли, стояла Мирослава (І.Франко).

Неозначені й заперечні займенники утворюються від питальних з додаванням часток аби-, де-, -сь (пишуться разом: дехто, щось, абиякий), хтозна-, казна-, -будь-, -небудь (пишуться через дефіс: казна-скільки, хтозна-хто, будь-який, хто-будь, чий-небудь); ні- (ніхто, ніякий). Якщо у цих займенниках між частинами стоїть прийменник, вони пишуться окремо: хтозна з яким, будь до кого, ні про що.

Найчастіше особові займенники в ділових паперах і наукових текстах не вживаються (дирекція просить; повідомляємо; наказую; відомо, що...). Така норма пов'язана з прагненням того, хто складає документ, до повної об'єктивності. Особові займенники у першій особі можуть вживатися лише у специфічних документах (наприклад, в автобіографії, дорученні, заяві, пояснювальній записці тощо: Я, Васько Іван Пилипович, народився...; Прошу Вас зарахувати мене на посаду.), а також у доповідях, оголошеннях і запрошеннях, де вони набувають значення однини (Ми вважаємо; Ми прийшли до висновку). Займенник Ви у таких випадках використовується для пом'якшення категоричності тону повідомлень на вимогу ділового мовного етикету (Прошу Вас з'явитися).

При цьому слід пам'ятати, що використання займенника свій призводить до появи стилістичних помилок: Петренко І.М. не справився зі своїми (стилістична помилка) службовими обов'язками.