7. Соціально-політичні течії Стародавнього Китаю.

Найбільший розвиток суспільно-політична думка у Стародавньому Китаї одержала в VI—III ст. до н. е. Саме тоді в ній складалися різні напрямки і школи. Розвиваючись на основі попередньої релігійної міфології, вони часто використовували ті самі уявлення (наприклад, про божественну природу неба, про закон дао), змінюючи їх відповідно до своїх програм. Найбільш впливовими політичними вченнями Стародавнього Китаю були даосизм, конфуціанство, моїзм і легізм. Даосизм: засн. мудрець Лао-цзи, VI ст. до н. е., твори «Дао де-цзин». В основі даосизму лежало поняття дао, взяте з традиційних китайських вірувань, де воно означало правильний життєвий шлях людини або народу, що відповідав велінням неба. Лао-цзи характеризував його як незалежний від небесного владики природний перебіг речей, природну закономірність. Дао визначало закони неба, природи і суспільства. Воно втілювало вищу доброчесність і природну справедливість. Щодо дао всі рівні. Дао - джерело всього сущого, нескінченний потік природного виникнення і зміни всіх явищ, їх переходу з одного в інше. Всі хиби сучасної Лао-цзи культури, соціально-політичну нерівність людей, злиденне становище народу та ін. він приписував відхиленню від справжнього дао. Значна роль у даосизмі відводилася принципу недіяння, утриманню від активних дій. Мудрий правитель, повчали даосисти, править країною за допомоги методу недіяння, тобто утримання від активного втручання у справи членів суспільства. Лао-цзи засуджував сучасних йому правителів за те, що вони були надто діяльними, встановлювали великі податки, утворювали штучно-людські установи у сфері управління, вводили багато заборонних законів, вели безконечні війни. Все це, вважав він, було порушенням дао. «Відмовитися від використання знарядь праці та відлучити народ від знань (відмови від письменності й усього нового). Складно управляти народом, коли в нього багато знань» - Лао-цзи.

Конфуціанство: вчення Конфуція, книга «Лунь юй» (судження та бесіди), яка складається з чотирьох частин. Конфуцієві належала перша під назвою «Велике вчення». Інші три частини складено його учнями. Керувати державою покликані благородні мужі на чолі з князем - «сином неба». Конфуцій вирізняв благородних не за ознаками походження, а за моральними якостями і знанням людей. Благородний муж - це взірець моральної досконалості, людина, яка своєю поведінкою утверджує норми моралі. «Якщо висувати справедливих і усувати несправедливих, то народ коритиметься». Головне завдання благородних мужів - виховувати в собі та поширювати повсюдно людинолюбство, яке містить: піклування родичів про дітей, синовню повагу до старших у сім´ї, а також справедливі відносини між тими, хто не зв´язаний родинними обов´язками, «не роби іншим того, чого не бажаєш собі». Конфуцій уважав, що князь повинен турбуватися не тільки про постачання продовольства в країні, захищати її зброєю, а й виховувати народ. Виховувати підданих - найважливіша державна справа, і здійснювати її треба силою власного прикладу. Політична етика Конфуція в цілому була спрямована на досягнення внутрішнього миру між верхами й низами суспільства та на стабілізацію правління. Конфуцій та його послідовники не відкидали повністю значення законодавства. Головне в тому, вважали вони, щоб розпорядження про каральні заходи віддавав благородний князь, який любить свій народ, а не правителі провінцій і чиновники. Застосовувати покарання треба по-батьківськи, тобто з любов´ю до людей. Політична програма раннього конфуціанства в цілому була консервативною, хоча містила певні прогресивні ідеї.

Моїзм: Мо-цзи - засновник школи моїстів. Його вчення викладено послідовниками у книзі «Мо-цзи». Моїзм - давньокитайська філософська школа, яка розробляла програму удосконалення суспільства через знання. Засновник філософської школи — давньокитайський мислитель Мо-цзи. У V–III ст. до н. е. моїзм становив серйозну конкуренцію конфуціанству як панівної ідеології Китаю. Мо-цзи вважав конфуціанські обряди та церемонії марнотратством казенних коштів і закликав до особистої покірності волі небес. Якщо Конфуцій проводив розходження між любов'ю до родини і батькам і любов'ю до інших ближніх, Мо-цзи закликав однаково любити всіх без відмінності. Зразком вірності принципу всезагальної любові моїсти вважали великого Юя — легендарного правителя давнини, який приборкав потоп. Всупереч конфуціанству стверджувалося, що передвизначень волі не існує. Мо-цзи виступав проти загарбницьких війн, проповідував мир між державами. Моїсти розробляли логіку та теорію пізнання. Стверджували об'єктивне існування речей поза нашою свідомістю. Знання — результат зусиль наших почуттів і мислення.

Легізм: Засновник - Гуань Чжун, хоча найбільший внесок: Шан Ян, Хань Фей. Суспільство. Стосунки у державі повинні вибудовуватися суто на основі примусу і страху покарання. На відміну від конфуціанців, уподібнюватися суспільство великій родині, в якій влада батька-правителя грунтується на шанобливості (сяо) дітей-підданих, законники розглядають державу як бездушного механізму. Завдання самодержавного і одного правителя - «ослаблення народу», тому необхідно обмежити його утворення та повністю підпорядкувати добробут людей владі. Осн. методами управління суспільством для законників були нагороди і покарання. Головні чесноти людини - це відданість государю і готовність піти за нього на смерть, безумовне підпорядкування закону та військові заслуги, на підставі яких правитель призначає чиновників на відповідні посади. Легізм в історії Китаю виявився вельми впливовою доктриною. Згодом її положення так чи інакше використовувалися китайськими правителями і державними діячами аж до теперішнього часу.