12. Погляди н. Макіавеллі в праці “Володар”. Макіавеллізм.

Погляди Макіавеллі, подані у трактаті «Правитель» (в оригіналі ця праця має назву «Il principe», що означає «одноосібний правитель»). Основний зміст цієї праці складають змалювання образу ідеального, на думку Н. Макіавеллі, правителя та рекомендації щодо того, як йому здійснювати і зміцнювати свою владу.

Н. Макіавеллі стверджував, що заради досягнення політичних цілей правитель може використовувати будь-які засоби, незважаючи на вимоги моралі: вдаватися до обману, діяти лестощами і грубою силою, фізично знищувати своїх політичних противників тощо. Правитель має бути схожим на сильного лева, щоб страхати вовків, і на хитрого лиса, щоб не втрапити в пастку. По суті справи, відмежування політики від моралі перетворилось у проповідь Н. Макіавеллі аморалізму в політиці. Політика, в розумінні мислителя, — це сфера підступності й віроломства. Відтоді аморальна політика за принципом «мета виправдовує засоби» дістала назву «макіавеллізм». Макіавеллізм - термін у політології, що позначає державну політику, засновану на культі грубої сили, нехтування нормами моралі і тому подібному; «для зміцнення держави допустимі будь-які засоби - насильство, вбивство, обман, зрада»

Прообраз такого правителя Н. Макіавеллі вбачав у тогочасному італійському правителі Чезаре Борджіа, відомому своїми злодійствами. По суті справи, засуджуючи тиранію як форму правління, мислитель виправдовував її стосовно тогочасних італійських умов.

Зазначена позиція Н. Макіавеллі пояснюється також однією з основних аксіом його політичної філософії — думкою про те, що люди за своєю природою є порочними, егоїстичними і злими істотами. їх турбують не благо держави, а передусім власні матеріальні інтереси. Н. Макіавеллі наголошував, що люди можуть змиритися зі втратою свободи, влади, навіть зі смертю батька, але ніколи й нікому не простять втрати власного майна. Політика покликана відповідати порочній природі людей. Правитель має бути переконаним, що знать — честолюбна, а народ — чернь, яка захоплюється зовнішніми ефектами та успіхом. Покірність підданих найкраще гарантують примус і страх.

Щоправда, правитель має опікувати підданих і не повинен без крайньої потреби вдаватись до їх утисків. Свої дії він має спрямовувати так, щоб вони сприймалися як благодійництво. На відміну від образ, яких, за Н. Макіавеллі, потрібно завдавати швидко і разом, благодійництво слід проявляти в малих дозах, щоб воно тривало довше і щоб піддані відчували його якомога повніше і краще. На думку мислителя, самозбереження і зміцнення політичної влади будь-якими засобами є домінуючим інтересом державності. В цілому Н. Макіавеллі зробив вагомий внесок у розвиток політичної думки, і західна політологія вважає його основоположником науки про політику.

13. Раціоналістичні трактування політики і влади в працях ж.Ж. Руссо.

Політичні погляди Ж.Ж.Руссо. проявилася головним чином у його соціально-політичних міркуваннях, у сфері соціальної філософії.

Його судження з багатьох соціально-політичних проблем носили цілком радикальний, революційний характер, глибоко і повно відображали інтереси і сподівання соціальних низів, французького демосу, який став опорою якобінської революції.

Згідно Руссо, людина в природному стані перебуває у гармонії з природою, але зростання населення і географічні причини призводять до розвитку здібностей людей, яке, у свою чергу, стимулює нові потреби, і виникнення в житті громади співробітництва і суперництва. Природну нерівність породжує нерівність у власності, що є джерелом постійної нестабільності в суспільстві. Звідси виникає необхідність у цивільному світі, який гарантується суспільним договором.

Стрижнем політичної теорії Руссо є вчення про народний суверенітет як здійсненні спільної волі. Мислитель підкреслює відмінність загальної волі від волі всіх: перша має на увазі загальні інтереси, друга - інтереси приватні і являє собою лише суму висловленої волі приватних осіб. Загальна воля, у свою чергу, виступає джерелом законів, мірилом справедливості і головним принципом управління. На відміну від більшості мислителів Руссо вважав суверенітет народу невід'ємним і неподільним.

Народ не може нікому віддати своє право на самоврядування і вирішення своєї долі. Уряд - лише тимчасовий агент суверенного народу, Руссо проти передачі парламенту або кому б то не було законодавчої влади. Причому виконавчу і судову владу, передавши уряду, все ж повністю підпорядковує народу - суверену. Суверенність повинна віддаватися загальній волі народу і не потребує представницьких установах. Руссо висунув вимогу єдності прав і обов'язків громадянина, вважаючи, що громадянином може вважатися тільки той, хто подолав «своєдумства». Трактуючи свободу як підпорядкування закону, він висловлював ідею про можливість примусу до свободи.

Політичний ідеал Руссо - невеликі за розміром держави - республіки, де можливе пряме, безпосереднє волевиявлення народу і контроль за діяльністю його представників.

Своїм вченням про закон як вираженні загальної волі і про законодавчої влади як прерогативи невідчужуваного народного суверенітету, своєю концепцією суспільного договору і принципів організації держави Руссо зробив величезний вплив на подальший розвиток державно-правової думки і соціально-політичної практики. Його доктрина стала одним з основних ідейних джерел у процесі підготовки та проведення Французької буржуазної революції. Ідеї ​​Руссо є підставою ідеологічних побудов радикалізму.

Ж.-Ж.Руссо спробував пояснити найважливіші історичні події, не апелюючи до надприродних сил. Він розглядав історію людства як результат діяльності людей, їх інтелекту і почуттів. Прагнення пояснити історію, не виходячи за її межі, не увінчалося і не могло в ту історичну епоху увінчатися переходом на позиції матеріалістичного розуміння суспільного життя. Але ця обставина не завадила французькому просвітителю-демократу висловити рядглибоких діалектичних ідей про історію людського суспільства.

Теорія суспільного договору Ж.-Ж.Руссо

У трактаті «Про суспільний договір» французький просвітитель обгрунтував систему демократичних прав, здійснення яких повинне було, на його думку, знаменувати «ідеальне суспільство», торжество загальнолюдської демократії.

«Людина народжена бути вільною, а між тим скрізь вона у кайданах», - такими словами відкриває трактат Руссо «Про суспільний договір». Звільнити людину і повернути їй свободу - ось мета французькогофілософа. Нова модель суспільства заснована на голосі свідомості суспільної людини.

Теорія суспільного договору в тому варіанті, який розвивав Руссо, не мала науково-матеріалістичного характеру. Однак сама ідея про природне походження держави, про те, що воно є результатом домовленості між людьми для забезпечення своїх прав і свого благополуччя, перекидала всі реакційно-містичні вигадки феодально-клерикальних ідеологів, їх спроби обожнювання королівської влади.