22. Філософські ідеї психоаналізу.

Психоаналітичний підхід є однією із найвидатніших теорій особистості. Її розробив психоаналітик Зігмунд Фройд спершу для лікування психічних захворювань, а згодом застосував для пояснення ролі несвідомого у житті людини. Головне у психоаналізі-виявлення несвідомого, його ф-ське осмислення та тлумачення. У анатомії особистості він виділяв три взаємодіючі компоненти: 1. ｫВоноｻ - несвідомий компонент , невгамовні потяги людини, які підкоряються принципу задоволення. 2. ｻЯｻ - свідомий компонент, Який є посередником між «Воно» і зовнішнім світом. «Я» виконує функцію впливу цього світу на несвідоме . 3. ｫНад-яｻ- джерело моральних та реліг почуттів. Аналізуючи ｫВоноｻ, Фройд виділив дві основні природжені інстинктивні потреби, які визначають психічну діяльність людини: 1) лібідозну (інстинкт самозбереження, потяг до життя, любов, сексуальний потяг); 2) агресивну (потяг до руйнування, смерті, війни). Взаємодія трьох компонентів: «Я» звичайно перебуває у конфлікті, оскільки вимоги «Воно» і «Над –я» несумісні. Тому «Я» постійно звертається до механізмів психологічного захисту, роль яких виконують:а) сублімація; б) проекція; в) заміщення; г) витиснення.

Ф-ські ідеї психаан: 1 Позитивні моменти: положення про складність та багатоплановість структури особистості; про свідоме та несвідоме; про внутрішні суперечності розвитку особистості.2. Дискусійні моменти: мотивація людської поведінки пов»язується переважно з природженими, інстинктивними потребами; визначається фатальний антагонізм між свідомим та несвідомим; між індивідом та суспільством.

Далі виникла потреба у подоланні біологізаторських поглядів на особистість, у соціалізації фрейдистської теорії особистості, що і було здійснено неофрейдистами: К.Г.Юнг, А.Адлер, Е Фром та ін.

Один із його представників Е. Фром заперечив біологізм Фройда, переглянув символіку несвідомого, зміщуючи акценти з придушення сексуальності на конфліктні ситуації, зумовлені соціальними причинами, Він увів поняття «соціального характеру». Основні положення психоаналізу:

· Створюється класична модель психіки людини: “Воно” (позасвідоме, або підсвідоме), “Я” (свідомість, або “Его”) та “Над-Я” (“Супер-Его”, або “Цензор”);

·     головним рушієм поведінки людини вважаються два інстинкти: самозбереження та сексуальний;

·     позасвідоме (підсвідоме) – джерело сексуальної енергії – лібідо. Лібідо (потяг, бажання) – психічна енергія, яка спрямовує діяльність людини;

·     позасвідоме і свідомість перебувають у постійному конфлікті, який розв’язується шляхом витіснення – повернення позасвідомих імпульсів до своїх витоків, а також сублімації;

·     сублімація (лат. “високо піднімаю”) – зміна, раціоналізація несвідомих потягів, реалізація їх у формі діяльності, прийнятної для суспільства.

23. Герменевтика як напрям сучасної філософії

Герм-методолог основа гуманітарного знання.Осн питання: як влаштоване, упорядковане те суще, буття якого полягає в розумінні. Основні моменти гермен.: 1-Герм перетвор. З методології розуміння на її онтологію; 2-спостеріг відмова від феноменологічного підходу до свідомості; 3-принцип рефлексії обмежується принципом інтерпретації. Вихід пункт герм-онтологічний характер герменевтичного кола. Одним із представників герм є Гадамер. Він визначає герм як ф-ю розуміння.Предмет розуміння – не смисл, який автор вклав у текст, а предметний зміст, з осмисленням якого пов’язаний даний текст. Рікьор розробив в герм гносеологічний бік. Будь-яке розуміння опосередковується знаками і символами.Герм – це інтерпретація символів вузького, обмеженого. Позитивні моменти герм: відтворюється ідея цілісності к-ри, ї, сусп-ва; дається метод аналізу культурних явищ; визначається поворот до загальнолюдських цінностей. Концепція В. Дільтея полягає в такому. Те, що людина знаходить в іншому, вона знаходить в самій собі як переживання; те, що вона сама переживає – може знайти в іншому через розуміння. Звідси – розуміння визначається як саморозуміння, оскільки в прояві чужої індивідуальності не може бути нічого такого, чого б не було в індивіда, який пізнає. Тобто, виходить замкнуте коло: інтерпретатор може побачити в матеріалі, який пізнається, лише те, що вже є в ньому самому.