1.2. Аналіз грошових потоків кредитного ринку
Грошові потоки, що відображають функціонування кредитного ринку, характеризуються досить складними схемами руху фінансових ресурсів. На кредитному ринку центром концентрації і координації руху грошових потоків виступає комерційний банк. Грошові потоки кредитного ринку представлені на рисунку 2.
Грошові потоки комерційного банку, який є центром концентрації і основним суб`єктом управління позичковим фондом, включають три групи фінансових відносин: формування і використання позичкового фонду, здійснення розрахунків, взаємовідносини з ринком цінних паперів.
Взаємовідносини в сфері грошового ринку і, відповідно, грошові потоки носять двосторонній характер. Вхідні потоки банків відображають процес формування позичкового фонду, погашення заборгованості з виданих кредитів і сплату процентів за користування ними. Вихідні потоки характеризують видачу позичок, повернення залучених банком коштів і сплату процентів за їх використання. Грошові потоки комерційних банків, що відображають розрахунково-касове обслуговування клієнтів, характеризують переміщення фінансових ресурсів між окремими суб`єктами і не відносяться до потоків кредитного ринку. Крім взаємовідносин з клієнтами у комерційного банку виділяються внутрішні грошові потоки фінансового ринку. Це залучення ресурсів на ринку цінних паперів, та інвестування коштів в цінні папери інших емітентів.
Таким чином комерційний банк виступає в ролі фінансового посередника. Однак це зовсім не означає, що він виконує пасивні функції перерозподілу ресурсів на умовах поворотності. Як фінансовий інститут він є комерційною структурою, метою діяльності якої є отримання прибутку. Звідси основні завдання його діяльності - збереження та примноження свого кредитного потенціалу та забезпечення ефективного його використання.
2. Кредитна система як основа кредитного ринку
Кредитна система в умовах ринкової економіки виступає провідною ланкою фінансової системи в цілому. Це пояснюється тим, що кредитування є основною формою фінансового забезпечення діяльності суб`єктів господарювання, а також відіграє важливу роль в діяльності держави і фізичних осіб.
Економічною основою функціонування кредитної системи є кредитні відносини, які виникають у господарському обороті у зв'язку з невідповідністю у часі витрат суб'єктів господарювання й отримання ними виручених від реалізації продукції/ послуг коштів. У результаті чого, в одних підприємств виникає потреба у додаткових коштах для процесу виробництва, я в інших з'являється значна сума вільних коштів. Вирішується це протиріччя за допомогою інститутів кредитної системи, в яких акумулюються тимчасово вільні кошти одних суб'єктів ринку і надаються в тимчасове користування іншим, що відповідає економічним та соціальним потребам суспільства в цілому.
Існують два підходи до визначення суті кредитної системи:
Кредитна система
|
|
С кредитної системи є багатоваріантність кредитних відносин між суб'єктами кредитних угод, однією стороною яких виступають банки та спеціалізовані кредитно-фінансові інститути (парабанки).
Кредитна система включає банківську систему та сукупність небанківських кредитних установ (квазібанки - майже банки). Банки виконують широкий спектр операцій, забезпечуючи рух грошових потоків і функціонування ринку грошей. Квазібанки поділяються на дві групи. Першу складають фінансові інститути банківського профілю з обмеженим колом банківських операцій (лізингові і факторингові компанії, кредитні спілки і товариства, ломбарди, товариства взаємного кредитування, розрахункові (клірингові) центри. Другу групу складають фінансові інститути небанківського спрямування, які, маючи певні фінансові ресурси, здійснюють кредитні операції (страхові компанії, інвестиційні компанії і фонди, пенсійні фонди, фінансові компанії).
Основу кредитної системи складають банки. Під поняттям банк розуміється установа, яка створена для залучення грошових коштів і розміщенню їх від свого імені на умовах поверненості, платності та терміновості. Основне завдання банку - здійснювати посередництво в переміщенні коштів від кредиторів до позичальників.
Банківська система |
організаційна сукупність різних видів банків у їх взаємозв'язку, яка існує в тій чи іншій країні в цілком визначений історичний період. |
Залежно від впорядкованості банків, відповідно до діючого банківського законодавства розрізняють два основні типи побудови банківської системи: однорівневу та дворівневу банківську систему.
Однорівнева банківська система передбачає горизонтальні зв'язки між банками, універсалізацію їх операцій та функцій. Усі банки, які діють у країні (включаючи й центральний банк), перебувають на одній ієрархічній сходинці, виконують аналогічні функції з кредитно-розрахункового обслуговування клієнтів. Такий принцип побудови банківської системи характерний для економічно слаборозвинутих країн, а також для країн з тоталітарним адміністративно-командним режимом управління.
Дворівнева банківська система складається з 2-х рівнів. До першого рівня відноситься центральний банк, який є банком в повному значенні цього слова лише для двох категорій клієнтів: банківських інститутів та урядових установ, до другого - комерційні банки, клієнтами яких є підприємства, організації, населення. За такою схемою відносини між банками бідуються в двох площинах:
по вертикалі - це відносини підпорядкування між центральним банком, як керівним органом усієї банківської системи, і комерційними банками;
по горизонталі - це відносини рівноправного партнерства та конкуренції між комерційними банками.
Поштові відділення, поштово-ощадні установи
Рисунок 3. Структура кредитної системи.
На центральний банк покладаються дві основні функції - емісія грошей, які є інструментом фінансових відносин, і регулювання грошового обігу та організація діяльності банківської системи - ліцензування банківської діяльності і банківський нагляд. Крім того центральний банк здійснює кредитування комерційних банків, виступаючи банком банків, та обслуговування уряду - організація касового виконання бюджету і обслуговування державного боргу. В умовах ринкової економіки центральні банки є установами юридично незалежними від виконавчих органів влади, їх головне призначення - забезпечення стійкості національної грошової одиниці та регулювання її, координація діяльності грошово-кредитної сфери.
Рисунок 4. Функції центрального банку.
Комерційні банки є головними інститутами банківської системи і кредитного ринку. Основними їх функціями є акумуляція тимчасово вільних фінансових ресурсів і здійснення розрахунково-касового обслуговування та кредитування юридичних і фізичних осіб.
За сферою діяльності, яка визначає місце банку на грошовому ринку, комерційні банки поділяють на універсальні і спеціалізовані. Універсальні банки здійснюють всі види банківських операцій для будь-яких клієнтів. Спеціалізовані концентрують свою діяльність на певних напрямах. Виділяються такі напрями спеціалізації: функціональна (ощадні, іпотечні, інвестиційні, інноваційні, клірингові та інші банки), галузева (агропромислові, соціального розвитку, будівельні, енергетичні і т.п. банки), за клієнтурою (кооперативні, комунальні, страхові, споживчого кредиту та аналогічні банки). За територіальною ознакою виділяють регіональні, міжрегіональні та міжнародні банки. За організаційно правовою формою діяльності кредитні банки поділяються на пайові та акціонерні товариства. За розміром статутного капіталу розрізняють: малі, середні та великі банки.
Комерційні банки виступають насамперед фінансовими посередниками. В розрахунках між суб`єктами господарювання, фізичними особами та державою вони забезпечують надійність і своєчасність руху грошових потоків. Від налагодження розрахунків залежить стабільність економіки та ритмічність діяльності підприємств. В торгівлі фінансовими ресурсами банки забезпечують, з одного боку, концентрацію всіх тимчасово вільних коштів, а, з другого - їх раціональне та ефективне розміщення. Крім того банки можуть виконувати посередницькі функції в операціях з цінними паперами та довірчі операції.