7. Комплексність

Ще одним дуже поширеним у природі видом горизонтальної струк­турності слід вважати комплексність рослинності. Комплексність відріз­няється від мозаїчності багатьма ознаками: по-перше, ділянки, які чер­гуються між собою, мають значні розміри до кількох сотень метрів квадратних і більше; по-друге, вони не з'єднанні, а відособлені один від одного; по-третє, комплексність включає генетично різнорідні ділянки, які відрізняються за будовою, структурою, генезисом і екологією. Нерід­ко ми зустрічаємо подібну комплексність на болотах. На евтрофних бо­лотах можна спостерігати, як на однорідному за флористичним складом і трофністю масиві виділяються різнорідні ділянки в кілька сотень метрів квадратних з мезотрофною рослинністю. Звичайно, мезотрофні ділянки трапляються на окраїнах боліт з близьким заляганням флювіогляціаль­них пісків із збідненим ґрунтово-мінеральним живленням. Внаслідок цього на фоні багатших евтрофних осоково-гіпнових фітоценозів з'являються відмінні мезотрофні сосново-журавлиново-сфагнові або безлісні журавлиново-сфагнові комплекси з формуванням перехідних торфів і торфових покладів.

Характерною особливістю цих комплексів є почленованість на мікроценози, що не властиві для моза­їчності рослинного покриву.

У підсумку зазначимо, що комплексність – це горизонтальне почленування рослинного покриву на генетично різнорідні за будовою, водно-мінеральним живленням і продуктивністю комплекси, які чергуються між собою. Яскравим прикладом генетично різнорідної комплексності може служити болото Березино з його рослинним покривом, видовим складом торфу та будовою торфища, що ілюструють гетерогенність умов місцезростання та розвитку згаданих комплексів.

Комплексний розподіл генетично й еколого-ценотичних різнорідних парцел можна виявити в лісах, заплавних і балкових луках, на засоле­них місцезростаннях тощо, де вони сформувались за неоднорідних геоморфологічних гідрологічних, біотичних та інших умов. Ілюстрацією цьому може бути буковий фітоценоз Карпат.

Наведені рисунки ілюструють комплексність різних типів рослинно­сті України, зокрема болотної та лісової.

Тема 4: "Систематика фітоценозів".

Мета: ознайроити слухачів із різними класифікаціями фітоценозів на

основі різник ознак, основними таксономічними одиницями фтоценозів.

Професійна спрямованість: дана тема допоможе ознайомитись з особливостями становлення даної науки, а також розвиток всебічного мислення

План.

1.Класифікація фітоценозів.

2.Система таксономічних одиниць фітоценології : асоціація, група асоціацій, формація, група формацій, клас формацій, тип рослинності.

3.Складання назв систематичних одиниць фітоценозів. Агроценоз.

1.

У 1901 р. датський географ Вармінг запропонував об'єднати всі рослинні угрупування в 4 типи : гідро-, мезо-, ксеро-, галофіти. Отже, в основі класифікації – екологічні ознаки.

Дільс більш конкретизував 4 типи : водяна рослинність, рослинність із надмірним водним балансом, з середнім водним балансом, з низьким водним балансом. Перший тип об'єднує рослинність як прісних, так і солоних водойм – океанів, морів, річок і т.д. Другий тип – мангрові і дощові ліси, луки, болота; Третій – тропічний вічнозелений ліс і хвойні ліси; четвертий – сухі ксерофільні ліси, колючі чагарники, степи, гірські ксерофіти.

Брокман-Єрош поклав у основу класифікації еколого-морфологічні ознаки. Теж 4 типи: Lignoza–деревно-чагарниковий; Herboza–трав'янистий; Dezerta–пустинний; Errantia–угруповання нижчих рослин, не прикріплених до субстрату.

Ці класифікації цілком побудовані на особливостях біотопів, в яких мешкають біоценози. Діагностичні ознаки самої рослинності, такі як певний флористичний склад, ступінь флористичної насиченості, набір домінантів та едифікаторів; переважаючі життєві форми, специфіка сукцесій та ін. формують свою специфіку класифікації.

Частіше всього при класифікації рослинності враховують 2-3 ознаки

На їх основі і виділяють основні таксономічні одиниці сучасної класифікації.

Основна одиниця у фітоценології–асоціація. Насиченість змістом цього терміна відбувалася протягом достатнього часу, починаючи із Гумбольта (1801р.). На Брюсельському ботанічному конгресі у 1910 р.було прийнято вважати асоціацією рослинне угруповання певного флористичного складу з особливими умовами існування, особливою фізіономією.

Найбільш чітко формулює Сухачов (1931 р.): “рослинна асоціація”, або типи фітоценозу, об’єднує фітоценози, що характеризуються однаковим складом синузій і має однаковий характер взаємовідносин як між рослинами, так і між ними і середовищем”.

Подібні, але більш деталізовані визначення давали Шенніков (1964 р.) та деякі зарубіжні вчені.

З цих всіх визначень витікає, що асоціація об’єднує фітоценози, однакові за видовим складом, будовою синузій і фітосередовищем.

Площа окремих ділянок асоціації неоднакова. В одних випадках вона може бути 1-2 м², в інших–займати значну площу.

Малі за розміром ділянки рослинних асоціацій трапляються на заплавних луках, солончаках, більші ділянки асоціацій степів, лісу. Розмір залежить від ґрунтових умов, біотичних факторів.

Видова насиченість рослинних асоціацій перебуває у прямій залежності від екологічних умов: у пустелях, у тундрі до складу асоціації входить 7-8 видів, асоціацій степів і дібров–60-80 видів.

Рослинна асоціація–категорія історична. Для її формування потрібен час.

Не всі види рослин, які становлять основу асоціації можна побачити в рівному ступені на всіх її ділянках (фітоценозах). Деякі будуть тільки на 10%, інші–на 30-40% або на всіх. Види, які ростуть на 91-100% ділянок асоціації, наз. константними.

Найменша за розмірами площа фітоценозу, на якій виявляється увесь комплекс ознак певної асоціації, наз. площею виявлення асоціації.

Які ж ознаки входять у цей комплекс? Ними є: видовий склад, кількісні співвідношення між видами, умови середовища.

Для різних асоціацій площа виявлення неоднакова: менша–для трав’янистих, більша–для лісових. Безмежні простори Північного Льодовитого океану мають однотипний планктон, що теж є фітоценозом.

Маючи відомості про розміри площі виявлення асоціацій, легше визначати площі пробних ділянок, які під час опису фітоценозу, повинні бути не менші за площю виявлення асоціації.

Сукупність двох чи кількох незначних за розміром фітоценозів, що належать до різних асоціацій, наз. комплексом асоціацій. Комплексні асоціації трапляються в пустелях, на солончаках, у тундрі.

Наприклад, в пустелях на гривах дюн, формуються одні асоціації, на їх схилах–інші, на міждюнних знижених–ще інші. Отак формується комплекс із 3-х асоціацій. Відповідно вони бувають 3-, 4-, 5- і т.д. членними.

Не завжди ідентичні умови сприяють утворенню однакових рослинних асоціацій. Буває іноді так, що в однакових умовах формуються асоціації з різними флористичними ознаками. Такі асоціації наз. заміщаючими.

На заплавних угіддях, засолених грунтах часто доводиться спостерігати послідовне наростання впливу якогось фактора середовища (вологість і т.д.) на невеликих відстанях, що залежить від зміни рельєфу. Внаслідок такої послідовної зміни асоціацій утворюються екологічні ряди асоціацій, наприклад, на заплавних луках від збільшення вологості: типчаково-лядвенцеві, лядвенцево–мітличні, мітлично–тонконогові, тонконого–китникові.

На відміну від екологічних рядів, еколого-фітоценотичні ряди складаються з близьких між собою, але не однакових асоціацій. Вони не завжди межують між собою, наприклад, у соснових лісах Європи поширений такий еколого-фітоценотичний ряд: бір лишайниковий, бір зеленомоховий, бір брусничник, бір - чорничник, в основі яких – сосна звичайна. Змінюються екологічні умови–замість одних компонентів з’являються інші.

Група асоціацій–це вища систематична одиниця рослинності, що об’єднує подібні асоціації, напр., група асоціацій лісів із сосни звичайної, сосни сибірської, ялини звичайної.

Формація–це вища таксономічна одиниця, що об’єднує споріднені між собою групи асоціацій, напр., ліси соснові, ялинові, смерекові і т.д.

Клас формацій–таксономічна одиниця, яка об’єднує формації, що мають спільні якісь ознаки: “соснові ліси”, “ялинові ліси”, “модринові ліси” об’єднують у клас формацій–хвойні ліси.

Тип рослинності–це найвища таксономічна одиниця, що об’єднує в одну групу всі ліси (хвойні і листяні) і чагарники (хвойні і листяні).

3.

Найдавніший спосіб складання назв асоціацій до кореня слова родової назви (лат.) першої домінантної рослини додають закінчення –etum, і утворюється перше слово назви асоціації, друге слово утворюється із видової назви тієї ж домінантної рослини.

Наприклад, асоціація із домінантного Pinus

silvestris: Pinetumsilvestris.

Ще один зручний спосіб: беруть дві домінантні рослини, так само як і в перший спосіб, але друге слово утворюється із родової назви другої рослини, додаючи до закінчення –osum.

Іноді повні назви найголовніших домінантних рослин асоціації з’єднують знаком “+”. Асоціація компоненти дібрового лісу Avercusrobus (дуб звичайний)–Corylusavelana (ліщина звичайна)–Convalariamajalis (конвалія звичайна).

Назви формацій утворюються із назв рослин, які утворюють всі групи асоціацій, напр., групи асоціацій із сосни, називають Pineta, групи асоціацій із ялини–Piceeta,

Зустрічаються й такі назви, як тип лісу, тип сінокосу.

Під типом лісу слід розуміти певну територію його, що має однаковий видовий склад, умови рельєфу і грунту, а також характеризується однаковими виробничими показниками.