
- •1. Державна мова – мова професійного спілкування.
- •2. Мовне законодавство та мовна політика в Україні
- •3. Комунікативне призначення мови в професійній сфері
- •4. Професійна мовнокомунікативна компетенція
- •5. Поняття національної та літературної мови. Найістотніші ознаки літературної мови
- •6. Мова і культура мовлення в житті професіонального комунікатора
- •7. Комунікативні ознаки культурної мови. Типологія мовних норм.
- •8. Словники у професійному мовленні. Типи словників
- •11. Парадигма мовних формул. Вибір мовних одиниць у мовленні
- •12. Функціональні стилі української мови та сфера їх застосування. Основні ознаки функціональних стилів
- •13. Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового, наукового та розмовного стилів
- •14. Текст як форма реалізації професійної діяльності
- •15. Сутність спілкування. Спілкування і комунікація. Функції спілкування
- •16. Види, типи і форми професійного спілкування
- •17. Невербальні компоненти спілкування. Слухання і його роль в комунікації
- •18. Гендерні аспекти спілкування
- •19. Поняття ділового спілкування. Види та моделі спілкування
- •20. Поняття комунікації, типи комунікації, перешкоди та барєри комунікації
- •23. Мистецтво аргументації. Мовні засоби переконування
- •25. Презентація як різновид публічного мовлення. Типи презентацій. Мовленнєві, стилістичні, композиційні та комунікативні принципи презентації
- •26. Індивідуальні та колективні форми фахового спілкування. Функції та види співбесід. Співбесіда з роботодавцем
- •27. Етикет телефонної розмови
- •28. Нарада, збори, перемовини, дискусії як форми колективного обговорення
- •29. Збори як форма прийняття рішення. Нарада
- •30. Дискусія. «Мозковий штурм»
- •31. Класифікація документів
- •32. Національний стандарт україни. Склад реквізитів документів
- •33. Вимоги до змісту та розташування реквізитів. Вимоги до бланків документів
- •34. Оформлення сторінки
- •36. Довідково-інформаційні документи
- •36. Довідково-інформаційні документи
- •38. Наукова комунікація як складова фахової діяльності
- •40. Історія і сучасні проблеми української термінології
- •41. Термін та його ознаки. Термінологія як система. Загальнонаукова, міжгалузева і вузькоспеціалізована термінологія
- •42. Термінологія обраного фаху
- •43. Кодифікація і стандартизація термінів
- •44. Особливості наукового тексту і професійного наукового викладу думки. Жанри наукових досліджень
- •45. Оформлювання результатів наукової діяльності.
- •2.1. Наукова робота повинна містити:
- •46. План, тези, конспект як важливий засіб організації розумової праці
- •47. Анотування і реферування наукових текстів
- •48. Основні правила бібліографічного опису, оформлювання покликань
- •49. Реферат як жанр академічного письма. Складові реферату
- •50. Стаття як самостійний науковий твір
- •50. Стаття як самостійний науковий твір
- •51. Подвоєння та подовження приголосних в українській мові.
- •52. Правопис префіксів.
- •53. Правопис слів іншомовного походження
- •54. Правопис прізвищ в українській мові.
- •55. Відмінювання прізвищ, імен та по батькові
- •56. Лексичний склад української мови: терміни та професіоналізми.
- •57. Лексичний склад української мови: синоніми, антоніми, омоніми, пароніми.
- •58. Іменник. Основні категорії іменника. Відмінювання іменників.Вати «задовольняти потребу в чомусь», «стримувати».
- •Рід іменників
- •Число іменників: однина й множина
- •Відмінки іменника
- •59. Прикметник. Ступені порівняння прикметників.
- •60. Числівник. Зв’язок числівників з іменниками. Відмінювання і правопис числівників.
58. Іменник. Основні категорії іменника. Відмінювання іменників.Вати «задовольняти потребу в чомусь», «стримувати».
Іменник - це самостійна частина мови, що означає предметність, відповідає на питання хто? (до істот) і що? (до неістот), виконує синтаксичну функцію як головних членів речення (підмет, присудок), так і другорядних (додаток, означення, обставина).
За значенням іменники поділяються на назви істот і неістот.
Назви істот поділяються на:
а) назви осіб (тобто, назви людей за різними ознаками, назви міфологічних істот, персонажів тощо): начальник, завідувач, покоївка, помічник, Микола, Петрук; Дажбог, Мавка;
б) назви тварин (тобто назви всіх представників тваринного світу, включаючи найпростіших): корова, лоша, мікроб.
Назви неістот поділяються на:
а) назви чітко окреслених предметів і понять (тобто назви охоплюваних зором речей, деталей, частин тіла, різних мір, місяців, днів тижня тощо): стіл, олівець, портфель, ключ, дуб, рука, метр, кілограм, липень, середа;
б) назви нечітко окреслених предметів і понять, тобто назви предметів, що не охоплюються зором, не мають чітких меж, збірні назви територій, речовин, явищ, почуттів, дій, станів, ознак, ігор, абстрактних понять тощо): поле, шлях, космос, гурт, народ, листя, пшениця, фірма, граніт, сум, волейбол, сон, прогрес, Крим, Полісся.
Іменники бувають загальні і власні.
Загальна назва дається багатьом однаковим предметам: чоловік, слухач, місто, управління, журнал, день, незалежність.
Власна назва дається окремому предметові, щоб відрізнити його від інших подібних: Луценко, Володимир, Київ, “Інформаційний бюлетень НАДУ”, Національна академія державного управління при Президентові України, Чумацький Шлях.
Рід іменників
1. Іменники мають чоловічий, жіночий або середній рід. Рід іменника визначаємо, співвідносячи його з займенниками він, вона, воно або поєднуючи з цей, ця, це: цей службовець (він), цей сум (він), цей спеціаліст (він), ця довідка (вона), ця адреса (вона), це зобов`язання (воно).
2. Деякі іменники можуть бути спільного (подвійного) роду - чоловічого або жіночого: цей сирота і ця сирота, цей листоноша і ця листоноша, цей нероба і ця нероба; чоловічого або середнього: цей ледащо і це ледащо.
Залежно від конкретного змісту значення чоловічого або жіночого роду мають прізвища: Шевчук, Кудлай, Муха.
3. Рід незмінюваних іменників встановлюється так:
а) назви осіб мають рід відповідно до статі: цей аташе, ця леді;
б) назви тварин мають звичайно чоловічий рід: цей какаду, цей шимпанзе (але якщо треба вказати на самку, назві надається значення жіночого роду: ця какаду, ця шимпанзе);
в) назви неістот мають середній рід: це кашне, це комюніке, це меню, це жюрі, це алібі;
г) власні назви мають рід відповідно до роду загальної назви: цей Каркатау (вулкан), цей Хокайдо (острів), ця Місісіпі (річка), ця Монако (країна), це Гельсінкі (місто), це Онтаріо (озеро);
ґ) незмінювані складноскорочені слова мають рід відповідно до роду іменника, який входить до абревіатури в називному відмінку: цей райво (відділ), цей НБУ (банк), ця СБУ (служба), ця НАДУ (академія), це МЗС (міністерство), це ТОВ (товариство).
4. Іменники, що вживаються тільки в множині, за родами не розрізняються: ці двері, ці ножиці, ці канікули, ці Карпати, ці Суми.