Бібліографічний список

1. Бочаров В.А. Основы логики: Учебник - М., 2001.

2. Гладунський В.Н. Логіка: Навч. посіб. Для екон. спец. – Львів, 2000

3. Жеребкін В.М. Логіка. – К., 1995

4. Ерышев А.А. Логика: курс лекций. – К., 2000.

5. Конверський А.Є.Логіка (традиційна та сучасна): Підручник. – К., 1998.

6. Мозгова Н.Г. Логіка: Навч. посіб. – К., 2006.

7. Орендарчук Г.О. Основи логіки: Навч. посіб. – К., 2003.

8. Тітов В.Д. Логіка: Підручник. – К., 2005.

9. Тофтул М.Г. Курс лекцій. – К., 2003.

10. Хоменко І.В. Логіка: Програма навчального курсу. – К., 2004

11. Кондаков Н.Н. Логический словарь – М., 1975.

12. Краткий словарь по логике. – М., 1991.

Тема 24. Основні закони логіки (2 години) План

1. Поняття закону. Логічний закон, його основні риси.

2. Основні закони логіки, їх суть та зміст.

3. Інші (неосновні) закони логіки.

Контрольні запитання

1. Походження законів мислення, їх відмінність від законів природознавства і суспільства.

2. У чому полягає схожість і відмінність між нормативними і логічними законами?

3. Розкрити зміст закону логіки з погляду сучасної логіки.

4. Що означає логічна суперечність?

5. Що означає діалектична суперечність?

Теми доповідей і рефератів

1. Закон як основа пояснення і передбачення.

2. Специфіка дії Законів логіки.

3. Значення законів логіки для науки і практики.

4. Закони мислення і Закони природи.

Методичні поради

Функцією науки є відкриття і систематизація об’єктивних законів розвитку та існування навколишньої дійсності. Вона не створює законів, а лише відриває, а лише відкриває, формулює і вказує як їх застосовувати на практиці. Закон – це вияв необхідних, істотних, сталих відношень між предметами, явищами і процесами дійсності. Закони внутрішньо притаманні предметам та явищам і виступають як принципи їхньої організації та функціонування.

Усі закони, з якими в своєму житті зустрічається людина можна поділити на три основні групи: природні, нормативні, логічні.

Природні закони демонструють жорстку незмінну регулярність, вони не допускають винятків, не підлягають контролю і впливу з боку людини. Такі закони не створюються людиною і не можуть бути нею змінені. Прикладами таких законів є математичні закони, закони суспільного розвитку, закон всесвітнього тяжіння тощо.

Нормативні закони – це закони, які творяться людьми, їх можуть змінювати, доповнювати і призначені вони для регуляції життя людей. Це закони юридичні, закони які приймає Верховна Рада України.

Мислення людини відбувається не хаотично, а теж підлягає певним логічним зв’язкам. Закон мислення – це необхідний, істотний, сталий глибоко внутрішній зв’язок між думками.

Закони мислення є своєрідним відбитком дійсності у свідомості людей. Специфічність їх полягає в тому, що вони відображають внутрішню структуру думок, яка відповідає структурі відношень між явищами дійсності.

У людському мисленні діють різні закони. Найбільш загальними є закони діалектики, що визначають загальний метод руху до нових результатів. Формальна логіка виділяє свої специфічні закони, які лежать в основі правильного мислення. В них відображені стійкі риси внутрішньої структури мислительного процесу. Це такі закони: закон тотожності, закон несуперечності (суперечності), закон виключеного третього, закон достатньої підстави.

Основними вони є тому, що на них грунтуються всі основні логічні операції з поняттями, судженнями, умовиводами, а також доведення і спростування. Перші три з них були сформовані Аристотелем ще в ІV ст. до н.е.

Крім чотирьох основних законів, що традиційно вживаються в логіці, існують інші, неосновні. Сучасна логіка вважає, що поділ законів на основі та неосновні є умовними, не абсолютними, а відносним. Вважається, що законів мислення є безліч, оскільки саме мислення багатогранне.

Однак, абстрагуючись від цього і залишаючись в рамках традиційної логіки звернемось до аналізу основних логічних законів, які мають такі риси: 1) об’єктивний характер (не залежать від волі); 2) універсальність (діють у всіх сферах мислення); 3) обов’язковість (носять загальнолюдський характер).

Знання законів логіки, свідоме користування ними сприяє правильному мисленню, основними рисами якого є:

1. визначеність (вимога чіткого визначення предмета мислення, заборона підміни його іншими поняттям);

2. логічна несуперечність (вимога не допускати суперечливих суджень про один і той же предмет в один і той же час, в одному і тому відношенні);

3. послідовність (потреба взаємозв’язку думок, їх суворої логічної узгодженості і підпорядкованості);

4. обґрунтованість (вимога логічної підстави будь-якого твердження чи заперечення).

Запам’ятайте! Знання законів правильного мислення забезпечує чіткість і конкретність наших думок, дисциплінує наше мислення і мову.

Приступаючи до розгляду даних законів, необхідно запам’ятати, що закон тотожності містить у собі, принаймні, чотири вимоги: зберігати мислений зміст предмета судження (тобто тотожність); зберігати визначеність думки у терміні. Це означає, що термін, слово, вираз - мають бути чітко та коректно визначені; розрізняти формальну і змістову тотожність; розрізняти або встановлювати подібність між словами і виразами, їхніми значеннями та смислами. Сюди включаються характеристики синонімії, омонімії, полісемії (подібність слів за значенням і багатозначність слів).

Враховуючи сказане, цей закон можна сформулювати так: це така вимога до процесу міркування, яка передбачає, що вкладати в думку про один і той самий предмет, взятий в один і той самий час, в одному і тому самому відношенні, можна лише один і той самий зміст.

Коли глибше збагнути зміст закону тотожності, то стає очевидним, що з його змісту випливає така вимога до процесу міркування: не можуть бути одночасно істинними два судження, з яких одне дещо стверджує про предмет, а друге – заперечує те саме про цей самий предмет, у той самий час, в одному і тому самому відношенні. Ця вимога в логіці дістала назву “закон суперечності”.

Закон суперечності виявляє одну із найсуттєвіших особливостей логічного мислення – несуперечність. Він запобігає суперечливому мисленню і кваліфікує суперечливість як серйозну логічну похибку, котра несумісна з логічним мисленням. Цей закон привертає увагу до суперечності як до явища і вимагає досліджувати механізми виникнення логічних помилок, котрі виникають в результаті порушення даного закону.

Закон суперечності вимагає: не допускати взаємовиключаючих суджень у структурі одного умовиводу, висновку; виявляти явні і латентні суперечності у структурі умовиводу; розрізняти реальні і уявні суперечності.

Отже, закон суперечності фіксує відношення між протилежними судженнями, яке називається логічного суперечністю, і зовсім не стосується суперечності як відношення між протилежностями однієї сутності, тобто діалектичної суперечності, що є джерелом розвитку.

У праці “Метафізика” Аристотель формулює ще один закон логіки – закон виключеного третього. В ньому міститься така вимога до процесу міркування, з якої випливає, що з двох суперечливих суджень, в одному з яких стверджується те, що заперечується у другому, – одне обов’язково істинне.

Цілком логічно постає питання, а чим цей закон відрізняється від закону суперечності? Закон суперечності демонструє, що взаємовиключаючі судження становлять логічну помилку. З цього випливає, що істинно А, то не істинно не –А, або навпаки: неістинно А та істинно не –А. Це і є сутністю закону виключеного третього: третього не дано, як не дано ще будь-якого В, котре претендувало б на істину.

Зверніть увагу на основі вимоги закону: необхідність формулювати льтернативність А і не –А та робити вибір між ними; заборона обирати як альтернативу будь-які ще інші твердження; встановлювати відношення протилежності між альтернативами таким чином, щоб одна із них була запереченням іншої; відповідність універсальному прийому логічного мислення, згідно з яким протилежне істині є хибним.

Основним завданням закону достатньої підстави є доказовість логічного мислення. Судження може бути істинним чи хибним, але на якій підставі? Закон достатньої підстави передбачає встановлювати істинність кожного припущення у міркуванні, вимагає, щоб жодне судження не вважалося істинним без достатньої для цього підстави. Тому необхідно, щоб усі висновки умовиводу були обґрунтовані; у разі (адже якщо яке-небудь судження є обґрунтоване, його можна використовувати у доказі), істинна характеристика судження була обґрунтованою.

Сучасна логіка має справу не тільки з основними законами, а й з іншими (див. таблиця основних законів логіки і законів логіки висловлювань в [1, c. 42 – 45]).