Тема: Геологічна діяльність моря План лекції:

1. Загальні поняття.

2. Фактори осадконагромадження на дні морів і океанів.

3. Рух морських вод, їх руйнівна та акумулятивна робота.

4. Нагромадження осадків на різних глибинах морів і океанів.

5. Перетворення морських осадків у породи.

6. Корисні копалини Cвітового океану.

Загальні поняття

Геологічна роль Світового океану надзвичайно велика. Океан займає 361 млн. км² або 70,8 % поверхні Землі. В океанах і морях міститься 1,4 млрд. км³ або 95 % води усієї планети. Вона знаходиться в безперервному русі й взаємодії з гірськими породами дна і берегів, виконує велику руйнівну та акумулятивну роботу.

Різний уламковий і розчинений у воді матеріал, що безперервно приноситься ріками і утворюється від руйнування морських берегів, виноситься у відкрите море і відкладається на дні, утворюючи морські відклади. Але моря змінюють свої розміри. За багатомільйонну історію Землі вони багато разів наступали на материки і відступали назад, зменшуючись у розмірі. Кожного разу під час наступу вони руйнували старі і створювали нові відклади.

Вивчення процесів осадконагромадження на дні морів, утворення родовищ корисних копалин, руйнування берегів та інших процесів має велике наукове і практичне значення, що призвело до оформлення нової галузі – морської геології.

Світовий океан включає дві основні групи водоймищ: власне океани і моря, що поділяються на окраїнні та внутрішньоконтинентальні. Утруднений зв’язок внутрішньоконтинентальних морів з відкритим океаном обумовлює в ряді випадків специфічні особливості їх солоності, газового режиму та органічного світу, що в кінцевому результаті впливає на процеси осадконагромадження. Але крім того, геологічна діяльність морів і океанів залежить від тектонічних рухів і рельєфу дна в їх межах і навколишньої суші, складу і температури води, течій, клімату та ін.

Фактори осадконагромадження на дні морів і океанів

а) Морфологічні особливості дна Світового океану

В рельєфі дна океану виділяються декілька рівнів:

Область шельфу або підводна окраїна материків. На цій області спостерігаються геологічні структури, що утворились на материках з родовищами корисних копалин і релікти материкового рельєфу. Середня глибина шельфу 200-250 м, але в багатьох випадках спостерігаються відхилення від цих величин. Так, наприклад, на дні Баренцового моря релікти суші зустрічаються до глибин 350-400 м, а у східній частині антарктичного шельфу – до 400-500 м.

Материковий (континентальний) схил – це перехідна зона від шельфу до дна Світового океану, яка за класичною уявою, проходить на глибинах 2000-2500, іноді до 3000 м. Такий схил спостерігається вздовж шельфу Північного Льодовитого океану, біля Атлантичного узбережжя США і Бразилії, західного і південного узбережжя Австралії та в інших місцях.

В багатьох випадках поверхня материкового схилу прорізана підводними каньйонами, що мають глибини від кількох сот до 1500-2000 м і більше. Деякі каньйони виходять на шельф, або навпаки глибоко опускаються до дна океану.

Дно (ложе) Світового океану знаходиться на глибинах від 2500-3000 до 6000 м. Воно займає близько половини поверхні планети. В рельєфі дна переважають плоскі і хвилясті рівнини, що відокремлені одна від другої підвищенням різного походження.

В Атлантичному океані, Індійському і Тихому океанах є величезні хребти, які в більшості випадків називають серединно-океанічними. В них вздовж осьової частини простежуються так звані рифтові долини (з англ. Rift – розколи), які утворилися в результаті розходження океанічного дна під впливом конвекційних течій мантійної речовини в астеносфері.

Таким чином, рельєф дна Світового океану дуже складний. Як буде сказано далі, він контролює розподіл осадків на різних глибинах.

б) Характеристика вод Світового океану

Солоність вод океанів і морів. В поверхневих шарах океанів та окраїнних морів солоність води коливається від 32 до 37 ^о/_оо (солі 32-37 г/л). Але на глибині 100 м вона майже постійна і становить 35 ^о/_оо. У внутрішньоконтинентальних морях солоність змінюється у великих межах. Так, наприклад, у приповерхневих шарах Чорного моря вона становить 17-18 ^о/_оо, а на глибині – досягає 22,6 ^о/_оо, солоність Каспійського моря змінюється від 5 ^о/_оо біля гирла Волги до 13-14 ^о/_оо – біля східного узбережжя, в Червоному морі вона досягає 41-43 ^о/_оо.

Газовий режим. Для осадконагромадження і нормального розвитку органічного життя в океанах і морях велике значення має газовий режим.

В океанах, завдяки добрій циркуляції вод, майже всюди є вільний кисень, який необхідний для органічного життя. Вуглекислий газ поступає з річковими водами, підводної вулканічної діяльності, відмирання організмів. В деяких морях, що з’єднані з океаном неглибокими протоками водообмін утруднений і вода розшаровується по солоності і складу кисню. В Чорному морі нижче 150-175 м. вода значно збіднена на кисень. Органічне життя в придонній частині Чорного моря надзвичайно бідне.

Температура води. У верхніх шарах океанів температура води визначається кліматичними умовами. В екваторіальних водах вона становить 27-28^О, а до полюсів – зменшується до 2-3^О і навіть нижче нуля (-2^О). Середньорічна температура на поверхні незамерзаючих акваторій океанів дорівнює 17,4 , що на 3^О вище температури повітря. У придонній частині вона змінюється від 0 до +3^О.

Названі характеристики морської води, як легко зрозуміти, мають великий вплив на розподіл органічного життя. А залишки організмів створюють осадочні, часом дуже потужні, товщі порід.

в) Органічний світ океанів і морів

Основна частина організмів живе тільки в морській воді нормальної солоності. Їх називають стеногалінними (від грец. , cтенос і і, алігос – вузький і соляний). Ті організми, що переносять значні зміни солоності води, називаються евригалінними (від грец. , еврус і і, алігос – широкий і соляний). До стеногалінних відносяться корали, морські лілії, донні форамініфери, плечоногі (брахіоподи) та ін. До евригалінних відносяться численні водорості, риби, молюски та ін.

Прикладом до сказаного можуть служити такі дані: в Середземному морі загальна кількість видів, що живуть в нормально солоній воді, більше 7000, в Чорному морі їх близько 1200, а в Азовському – близько 100. Найбільша кількість видів (до 40 тис.) в морях Малайського архіпелагу, тоді як в північних морях їх у 100 разів менше (наприклад, в морі Лаптєвих – 400 видів).

Крім того, треба мати на увазі, що по умовах життя морські організми поділяються на 3 великі групи: бентонні, планктонні і нектонні.

Бентонні організми (грец. , бентос – глибина) – це ті, що живуть на дні. Серед них поділяють прикріплені (або лежачі) і рухомі.

Планктонні організми (грец. , планктон – блукаючий) – це ті, що не здатні самі переміщуватись, а переміщуються хвилями або течією. До них відносяться форамініфери, радіолярії, діатомові водорості, коколітофоріди (з групи джгутикових) та птероподи (морські метелики або плаваючі молюски).

Відмираючи, планктонні організми падають на дно і з їх скелетних частин утворюються вапнякові або кремінні відклади.

Нектонні організми (від грец. , нектон – плаваючий) – це ті, що вільно плавають у морській воді: риби, медузи і деякі молюски.