Акумулятивна робота льодовиків

Валуни, галька з піском і суглинком через певний час виносяться льодовиком на край. Вся ця маса порід називається одним французьким словом – морена((moraine, що означає валун, галька). Найбільше її відкладається там, де тане льодовик, тобто в області танення льодовика. Льодовик весь час приносить нові порції морени і вона нагромаджується на кінці льодовика. Таку морену називають кінцевою. Проте, під час руху льодовика (особливо долинного типу), вона може залишатись по його боках і таку морену називають боковою. Може бути морена на поверхні, в тілі льодовика і на його дні. Тому ще існують її різновиди: поверхнева, внутрішня і донна. Іноді зливаються долинні льодовики. Тоді бокові морени залишаються в середній частині льодового потоку з виходом на поверхню. Таку морену називають серединною.

Водно-льодовикові відклади

Під час материкових зледенінь процеси відкладання порід набувають дещо іншого характеру, особливо у зв’язку з таненням льодовика, перемиванням і перевідкладанням морени. Починають текти потужні потоки, які здатні перемивати, переносити і відкладати великі маси морени.

Як вам уже відомо, Євразія в четвертинному (антропогеновому) періоді зазнала зледеніння на великих просторах. Історію його ви будете вивчати в історичній геології, а зараз звернемо увагу на результати водно-льодовикової акумуляції. Ці процеси добре вивчені російськими і українськими вченими, починаючи від праць академіка Кропоткіна П.А. (друга половина минулого ст.). Але дослідження ведуться до цього часу. З’явилось багато наукових праць: С.А.Яковлєва, К.К.Маркова, Ю.А.Лаврушіна, І.П.Герасімова, В.А.Тутковського, В.Г.Бондарчука, М.Ф.Веклича, В.М.Шовкопляса та інших вчених.

Геологами установлено, що в областях давніх і сучасних материкових зледенінь поширені 2 види морени: кінцева і донна. Талі води перемивають, переміщують і сортують морену. Ці породи називають водно-льодовиковими.

Там, де відбулось давнє материкове зледеніння, всюди можна бачити великі площі, покриті потужною товщею піщаних відкладів, яким дали назву “зандрові поля” (від нім., ісл. і дат. Sander – пісок). Ці поля в багатьох місцях зливаються між собою, утворюючи зандрові рівнини. Фактично вся понижена територія Полісся – це зандрова рівнина.

З діяльністю талих вод покровних льодовиків пов’язано утворення таких форм рельєфу як ози, ками і друмліни.

Озами (від швед. слова osas – хребет, гряда) – називають витягнуті в напрямку руху льодовика гряди довжиною до кількох десятків км (бувають до 70 км) і шириною 3-4 км. Вони складені із піску, гравію і гальки. Утворення їх пов’язано з виникненням великих тріщин на краю льодовика, що мав товщину до 2 км та рухом по них талих вод з наступним заповненням порожнин осадками. Коли льодовик остаточно розтав, ці гряди залишились вираженими в сучасному рельєфі.

Друмліни (англ. слово, що означає “гребінь”, “кряж”) – це видовжені бугри, які складені моренним матеріалом. Видовжені вони в напрямку відступання льодовика і поширені, як правило, великими групами (до кількох тисяч). Довжина їх переважно 450-600 м, ширина 150-200 м, висота 15-45 м.

Ками (нім. кamm – гребінь) – це невисокі горби (висотою до кількох десятків метрів), які хаотично або в якомусь порядку поширені по областях колишнього зледеніння. Вони складені піщано-гравійними і валунними відкладами і появляються за відступаючими льодовиками.

На територіях, які зазнали материкового зледеніння утворилось також багато різних за розмірами западин, які майже завжди заповненні водами. Таким чином утворились тисячі озер і “ванн” Карелії, Кольського півострова, Півночі Східно-Європейської рівнини.