Сельові потоки і боротьба з ними

Сельові потоки раптово і стихійно виникають в руслах гірських річок. Ці потоки з великою швидкістю виходить до підніжжя гір, руйнуючи все на своєму шляху. Тривалість їх, як правило, від 1 до 3 годин.

Грязе-кам’яний потік виникає після тривалих дощів, злив, швидкого танення снігу або льодовиків у гора, яке може бути викликане також виверженням вулканів. Цей потік може виникнути в результаті прориву перемички гірських озер (вони часто складені моренними відкладами), землетрусів, вибухів, господарської діяльності людини.

Поверхневі тимчасові водні потоки в горах спочатку підхоплюють пухкі продукти фізичного, хімічного і біологічного вивітрювання і спрямовуються у долини річок. Потім вони підхоплюють невеликі камені, а по мірі наростання потоку - все більші і більші, аж до 200 т і навіть більше. Всього ж потоками можуть винестися сотні тисяч, а іноді і мільйони м³ гірських порід. При швидкості такого потоку до 10 м/с і більше, він ламає вікові дерева, руйнує будинки, греблі і мости.

Очевидці розповідають, що потік рухається пульсаційно (або хвилями) і досягає багатьох метрів у висоту, вміщуючи в собі до 70-80 % уламкових порід. В голові потоку зосереджені особливо великі брили. Вони можуть рухатися з таким грохотом, що люди не чують один одного. Великі камені при ударі іскряться і підскакують або розлітаються в боки. Над потоком рухається хмара дрібних бризків - своєрідного "грязевого туману". В густому грязевому потоці камені пливуть по поверхні.

Селі виникають частіше, ніж можна собі уявити. Тільки про них ми чуємо не часто - менше ніж про землетруси, хоч людські жертви вони приносять на усіх материках і островах, іноді навіть на невеликих. Усі геологи знають правило: там де гори - там і сельові потоки. Різниця тільки в тому, що ступінь їх прояву прямо залежить від кількості і характеру опадів та інших особливостей клімату певних територій. Наприклад, в Північному Тібеті, Східному Памірі, Альтиплано (в Болівії) сельові потоки відбуваються рідко, хоч гори мають висоту 4-5 км. Зате вони часто виникають в Альпах, де їх називають мурами, Карпатах, Піренеях, Апеннінах, Старих Планінах, Родопах. Надмірна зволоженість Західного Кавказу призводить до частих сельових потоків у його гірських долинах. Нерідко вони виникають і на північному схилі Кавказьких гір. Так, у вересні 2002 р. відбулося зповзання льодовика в Кобанську ущелину Північної Осетії. В результаті цього загинуло близько сотні горців, в тому числі і кінознімальна група режисера сергія Бодрова. Не уступають йому за масштабом прояву ревучі потоки в тіснинах і каньйонах Тянь-Шаню, Гіндукушу, Кара-Коруму, Нань-Шаню, Тібету, Алтаю, Східного Саяну. Не зупиняє їх і суворий клімат гірських систем Забайкалля, хребтів Станового, Верхоянського, Черського, Колимського... Багато разів знищували населені пункти і забирали життя людей на Японських та Індонезійських островах. Майже повсюдно сельові процеси відбуваюся в горах Північної Америки (особливо в Скелястих, Каскадних, Сьєрра-Невада, Великого басейну).Смертоносні чорні потоки (по місцевому "лахари") зриваються з вулканів Гватемали, Коста-Ріки, Еквадору, Чилі. В Андах ці потоки часто виникають від екватора до Патагонії.

Щоб більш яскраво уявити сельовий потік, наведемо кілька прикладів. Класичним місцем прояву цих потоків є західні схили хребта Сан-Габрієль, що входить до гігантської споруди Кордільєрів. Грязе-кам'яні потоки нерідко досягають міста Лос-Анджелеса. Вчені і кореспонденти періодичних видань записали багато хвилюючих розповідей про ці жахливі події. Та найбільш трагічні з них відбулись в 1934, 1938 і 1969 роках. В усіх випадках-причиною виникнення потоків були сильні затяжні дощі. Потоки тут спочатку пронеслися по каньйонах річок Холз і Пікінз, зруйнувавши багато, будинків в містах Ля Кресчента і Монтроз, а потім вийшли в долину ріки Лос-Анджелес, натворивши багато біди уже в самому однойменному місті. Найсильніші потоки досягали океану.

Вчені підрахували, що в 1938 р. зі схилів хребта потоком було винесено 12 000 000 м³ грязі і каменів. Потік забрав життя 200 мешканців міста, зруйнував і пошкодив тисячі будинків.

Інший приклад - долина р. Алма-Атинки, яка бере початок в горах Заілійського Алатау і проходить через колишню столицю Казахстану. По цій долині страшні потоки нерідко обрушувались на місто, перетворюючи вулиці в бурхливі ріки, зриваючи будинки з фундаментів, нерідко з людьми. Очевидець катастрофи в Алма-Аті в 1921 р. гірничий інженер В.В.Епанечніков розповідав: "Рев воды, гул перекатываемых камней, грохот сдираемых железных крыш, огромные искры (вероятно от сталкивающихся камней) еще издали предупреждали о приближении её. И вот лавина, состоящая из воды, грязи, гальки, огромных валунов, стволов деревьев и обломков разрушенних зданий, ринулась на город. По руслу Алма-Атинки й улицам города плыли целые дома, и крики о помощи уносимых потоком людей придавали особую жуткость картине всеобщего разрушения".

Тепер візьмемо приклад з Південної Америки. В 1962 і 1970 роках в горах Кордільєра-Бланка, яка входить до Перуанської Західної Кордільери, з гори Уаскаран, що має висоту 6768 м, сельовий потік виник в 1962 році після того, як обрушилася частина-льодовика. Утворилася скельно-водно-льодова лавина, об'ємом до 10 млн. м³ і висотою до 90 м. Нижче по схилу лавина наросла до 13 млн. м³ і піднялась до висоти 150 м. Біля підніжжя гори потік мав ширину до 1,5 км. Цей сельовий потік зруйнував 6 поселень повністю і 3 частково. Загинуло 4 тис. мешканців.

Фахівці прогнозували повторюваність такого потоку раз у століття. Але в 1970 р. виникла нова катастрофа, правда, від іншою причиною - землетрусом. Та почалося все також після відриву великого блоку льодовика. На цей раз потік був об'ємом близько 42 млн м³ (тобто, більше ніж у 4 рази) і складався з морени, скельних порід, льоду й фірну (крупчастого снігу). Швидкість потоку на крутому схилі гори становила 110 м/с, а валуни, що мали вагу більше 3 т вилітали з потоку на відстань понад понад 800 м. Всього через 5 хвилин після початку землетрусу розвалини міста Юнгай були поховані грязе-кам’яним потоком. Загинуло не менше 18 тис. мешканців міста.

Боротьба з селями потребує глибокого знання природних умов тих територій, де вони виникають, грамотного і обережного природокористування (перш за все не допускати винищення лісів – наслідки цього добре простежуються в Закарпатті). Та якщо вже не вдається запобігти цього грізного явища природи, то для захисту населених пунктів та інших споруд (мостів, гребель, трубопроводів, доріг, ліній електропередач і зв’язку тощо) потрібно будувати захисні кам'яні або бетонні греблі в долинах гірських річок. Будують також потоковідвідні дамби, які направляють сельові потоки в бік від населеного пункту, риють великі і глибокі басейни на шляху можливого сельового потоку з метою заповнення їх цим потоком. Нерідко роблять штучні тераси на схилах гір та водовідводні канави. В тих місцях, де виникають селі, забороняється розорювання схилів і випас худоби, яка розбиває копитами грунт. Дуже поширені насадження дерев і кущів, висівання трав, які своєю кореневою системою закріплюють грунти і зменшують їх руйнування процесами вивітрювання і ерозії. Щодо попередження селю, то технічні можливості сьогодення дозволяють установлювати в долинах річок прилади, які автоматично подають звукові сигнали про те, що почався рух сельового потоку.

Запитання і завдання:

1. Поясніть роботу площинних потоків і нагромадження делювіальних відкладів.

2. Які наслідки діяльності тимчасових спрямованих потоків?

3. Як проводиться боротьба з яружною ерозією?

4. За яких умов виникають сельові потоки і як ведеться боротьба з ними?