Перенесення вітром уламкового матеріалу

Перенесення уламків різного розміру може відбуватись на різних рівнях: по поверхні землі перекатом і з пiдскоком, низько над землею, на значній висоті. Все залежить від сили вітру, величини уламків i їх форми. Звичайно ж, пiсчанi i пилуваті частини переносяться навіть не сильним вітром. Але під час сильних вітрів i ураганів пісок над пустелями несеться низькою щільною хмарою, яка ніби килимом сунеться над землею. В цей час i відбувається переміщення барханів, дюн i пiсчаних гряд. Дослідники встановили, що піски Каракумів були перенесені за багато років на 500-800 км від їх початкового місця нагромадження. В Сахарі вітри нагромадили пісок переважно в низинах i тому ним зайнято лише 1/6 площі пустелі. Вся інша територія цієї пустелі – плоскі рівнини, на поверхні яких гамади розсипи каменів або щебеню, гальки i гравію. Проте i вони, коли швидкість вітру досягає 60 км/год., легко переносяться по пустелі, ніби підплигуючи. Пісок у цей час несеться переважно на висоті до 2 м, не даючи людині ні дихати, ні дивитись, нещадно, ніби дробом, б'ючи по відкритих частинах тіла. Саме в цей час i відбувається коразія міцних гірських порід. Щоб уявити собі частоту сильних вітрів i роботу вітру у пустелях відзначимо, що тільки за п'ять років наукових спостережень (1951-1955 рр.) в Середній Азії пронеслось 3882 пилові бурі! В залежності від кольору пилуватих частинок, що переносяться, їх поділяють на чорні, жовті, червоні та білі.

Чорні бурі – це результат вітрової ерозії (дефляції) чорноземів i каштанових ґрунтів. В 1960 р. під час пилової бурі чорна пилюка в районі Одеси була зафіксована на висоті 2 400 м, а перенесена вона була на тисячі кілометрів. В Середній Азії пил підіймається до 3 км навіть при вітрі 5 км/сек. Пилинки осідають на льодовики, що знаходяться на висоті до 5 км.

Коричневого (або жовтого) та червоного кольору пилові бурі – це типово пустельні кольори, хоч i поширюються теж на тисячі кілометрів. Причому з пилюкою переноситься i дрібнозернистий пісок. Саме з цього пилу i піску потім утворюється порода л е с (нім. loss – жовтозем), яка має значне поширення в Центральній Азії, на Півдні Європи (в тому числі i на великих територіях України), в Китаї та в інших частинах Євразії, а також в Америці, Африці i Австралії. Пилюка із Сахари заноситься в Європу i випадає з дощем i снігом, фарбуючи їх у червоний i коричневий кольори. Під час пасатних вітрів вона переноситься через Атлантичний океан – аж до Антiльських островів, тобто на відстань до 4 500 км.

Білого (або сіруватого) кольору бурі виникають від перенесення головним чином гіпсу i солі (галіту). Вони бувають рідко – тоді, коли видуваються солончаки або сіль з околиць солоних озер i лагун.

Пилові бурі в різних пустелях мають свої назви: в Сахарі “самум”, в Каракумах – “афганець” (дмуть з Афганістану), в Аравії – “хамсин”, в Судані – “герматанг” i т.д.

Акумуляція еолових пісків

Діяльність вітру завершується формуванням різних піщаних форм: барханів, барханних ланцюгів, гряд, бугрів, різних форм дюн. Характеристику їх наведемо згідно даних відомого дослідника пустель Б.А.Федоровича.

Бархани (з тюркської – “горбисті піски”) – зазвичай асиметричні, серповидної форми (в плані) піщані горби, які утворюються перпендикулярно до пануючого напрямку вітру. Особливістю їх форми є загострені кінці країв, що направлені за вітром. Бархан у розрізі має чітко виражену асиметричну будову: похилі навітряні схили (до 10-15⁰) i круті підвітряні (до 32-33⁰), висота – від 1-2 до 30 i більше метрів, шириною 40-70, іноді до 140 м i більше.

Барханнi ланцюги утворюються при з’єднанні барханів i розташовуються перпендикулярно до напрямку пануючих вітрів. Особливо добре вони простежуються у вигляді хвиль з літака, коли він пролітає над "морем" пісків. Схили ланцюгів зберігають властиву барханам асиметричність.

Висота цих форм рельєфу досягає 70-100 м до 10-20 км, а відстань між гребенями – 1,5-3,5 км. Коли вітер часто повертається в зворотньому напрямку, рух ланцюгів призупиняється. Але через деякий час поступає нова маса піску, яка насипається зверху, утворюючи на ланцюгу нові бархани. Так виростає піщана поперечна гряда або великий комплексний барханний ланцюг. Ці ланцюги дуже небезпечні, бо засипають все на своєму шляху: будинки, залізниці, сади, поля, оазиси.

Поздовжнi барханнi гряди виникають в областях дії пасатних вітрів. Вони можуть бути звивистими i мають круті схили. Утворюються ці форми в результаті складного завихрення вітрів. Поверх них формуються різні за розмірами дюни, які можуть об'єднуватись у розташовані по діагоналі ланцюги. Ці гряди в Сахарі досягають висоти кількох сотень метрів. Вік найбільших із них – понад мільйон років. В пустелях Середньої Азії такі гряди значно менші, але старші за віком.

В пустелях бувають грядово-комiрчастi та кiльцевi дюни, утворення яких зумовлено поперечно направленими вітрами. Появляється досить цікавий рельєф, який нагадує в плані медові щільники. Цей вид дюн нерухомий, а розмір "щільників" дорівнює 100-120 м у поперечнику. Вони досить часто спостерігаються в Каракумах. В цій пустелі нерідко утворюються нерухомі форми грядово-лункових, горбистих i кучових пісків висотою від 1 до 7-8 м. Але в Сахарі нерухомі піски можуть нагромаджуватись у вигляді високих горбів, які одержали назву пiрамiдальних дюн. Висота їх може досягати 500 м. Це вже гори піску! Вони є найбільшими еоловими нагромадження, які вдалось спостерігати у пустелях усіх материків. Утворюються “піщані гори” протягом тисячоліть у місцях потужного вихрового підйому гарячого повітря, коли пісок зноситься з пустелі до одного місця, ніби гігантським пилососом.

В Прибережних зонах океанів i морів під впливом однонаправлених вітрів в глибину материка пересуваються вали сипучого піску, які називаються дюнами (німецьке слово). У них, як і у барханів, асиметричні схили, які орієнтуються поперек напрямку вітрів. Нерідко, коли є для цього сприятливі умови, дюни дугоподібними (або параболічними) валами рухаються одна за другою з швидкістю від 1 до 20 м на рік. Висота їх у більшості випадків становить 20-30 м, іноді до 100 м i більше. Такі форми рельєфу спостерігаються на низьких берегах Балтійського моря, на атлантичному узбережжі Франції і США, а також в багатьох місцях Середземноморських берегів та Аравійського півострова.

Поперечні дюни можуть перетворюватись у поздовжні. Це буває в тих випадках, коли краї дюни закріплюються рослинністю, а основна маса піску продовжує рух за вітром. У такий спосіб в плані утворюється своєрідна параболічна форма, яка потім змінюється і набуває вигляду булавки.

Бувають і так звані прихилені дюни. Вони появляються тоді, коли пісок нагромаджується перед крутим гірським хребтом чи крутим і високим берегом. Нагромадження піску, що приноситься з пустелі чи пляжу, може досягати висоти до 200 м.

Таким чином, вітри, діючи на різних широтах і висотах Землі, виконують значну геологічну роботу: переносять на велику відстань продукти фізичного і хімічного руйнування, видувають пухкі шари порід, обточують скелі і утворюють різноманітні піщані форми рельєфу та пухкі лесові породи.

Запитання і завдання:

1. Що таке дефляція та які її наслідки?

2. Які форми рельєфу утворюються в результаті коразії?

3. Розкажіть про перенесення вітром уламкового матеріалу.

4. Які форми піщаного рельєфу утворює вітер?