Поствулканічні явища.

Після активної фази виверження вулканів продовжується процес пасивної діяльності, який називається поствулканізмом (лат. post – за, після, далі). В цей час з основного і паразитичних кратерів і тріщин продовжується спокійне виділення газів, появляються гарячі джерела і гейзери, утворюються грязеві вулкани.

До складу газів входять переважно пари води (від незначної кількості до 99%), вуглекислота, оксид вуглецю, азот, водень, метан, хлор, фтор, сполуки сірки і бору, аргон та деякі інші гази. Темпера­тура їх може досягати 1000°С. По мірі охолодження, вулканічні гази називають по різному: 1) більше 200° – фумаролами (від лат. fumus – дим), 2) від 200° до 100° - сольфатарами (італ. solfatara – сірчаний рудник), від 100° і нижче - мофетами (італ. mofeta – задушливе місце). Фумароли, крім того, поділяють на сухі (1000-650°С), кислі (650-400°С) і лужні (400-200°С).

Тривалість виділення газів – від кількох місяців до 2000 тис. років, як наприклад, у вулкана Сольфатара біля Неаполя. На стінках кратерів і тріщин виростають кристали сірки, кам'яної солі, борної кислоти, на­шатирю, свинцю, олова, міді, цинку і навіть золота. Ці місця дуже не­безпечні для людей і тварин, які можуть загинути раптово після вдихання газів. Саме кратери і є “долинами смерті”.

З діяльністю вулканів нерідко пов'язані гейзери – гарячі джерела і фонтани. Назва пішла від ісландського слова geisir, що означає "гарячий фон­тан". Гейзери вперше описали в Ісландії в 1847 році. Зараз їх нарахо­вується на цьому острові близько 700. Але на Камчатці зараз широко відомі Паужетські гарячі джерела і фонтани описав географ С.П.Крашенінніков ще у 1738-1741 ро­ках. Правда знаменита "Долина гейзерів" була відкрита тільки в 1941 році і теж географом Т.І.Устіновою. Більше 200 гейзерів діє також в США (Йеллоустонський національний парк), Новій Зеландії, Чілі.

Гейзери за характером діяльності нагадують в мініатюрі вулкани ритмічним фонтануванням гарячої води, підйомом її по каналах, наявніс­тю підземного резервуару.

Періодичність фонтанування пояснюється інтервалом заповнення резервуару і виштовхуванням води тиском. Інтервал фонтанування різний: від кількох хвилин до 4 годин 30 хвилин (гейзер “Великан” на Камчатці). Най­більший гейзер на Землі, що має назву “Олд-Файтфул” (в перекладі – Старий служака") діє в Йеллоустонському національному парку. В середньому через кожні 65 хвилин він фонтанує на висоту до 80 м. Камчацький “Великан” викидає гарячу воду до висоти 50 м, пари піднімаються до 300 м.

У зв'язку з тим, що діяльність гейзерів пов'язана з просочуванням поверхневих вод і парів, що виділяються при магматизмі – їх періодичність і висота діяльності міняються в залежності від кількості опадів і активності ендогенних процесів. Цим пояснюється розходження в літературі відносно характеристики найбільш відомих гейзерів.

Грязеві вулкани можуть виникати на схилах вулканічних гір, коли пари і гарячі води розчиняють на шляху до поверхні пухкі про­дукти вулканічної діяльності. Тоді викидається рідка грязь і утворюються невеликі конуси або чашеподібні заглиблення, яких і називають грязевими вулканами або сальзами.

Вулканічні грязеві вулкани дуже схожі з тими, що вини­кають в результаті тектонічних процесів у нафтогазоносних областях: на Керченському, Таманському і Апшеронському півостровах. Якщо ці вулкани на схилах вулканічних гір не перевищують кількох метрів, то в нафтогазоносних областях вони досягають кількох десятків і навіть сотень метрів і дія їх супроводжується вибухом газів.