Типи виверження вулканів.

Вченим вже давно відомо, що виверження вулканів відбувається по-різному. Це в значній мірі відображено і в формі вулканічних надбудов. В 1907 р. італійський вчений Дж. Меркаллі першим запропонував класифікацію вулка­нів за типом виверження (пізніше її доповнили інші вчені). Кожний тип названий по імені того вулкана, де він проявився найбільш яскраво.

Гавайський тип. Назва пішла від о. Гавайї – найбільшого з групи Гавайських островів, де знаходиться найбільший вулкан Землі Мауна-Лоа. Його висота 9800 м. (5300 м під водою і 4500 над рівнем океану). Цей вулкан виливає лаву в більшості випадків відносно спокійно (без вибухів). Лава має основний склад, базальтова, рухома, з швидкістю течії від 4-5 до 8 м/сек., з температурою 1200 - 1300°С і розтікається на відстань до 80 км від кратера, утворюючи щитовидні покриви. Іноді лава викидається фонтаном висотою до кількох сотень метрів.

Стромболійський тип. Назву одержав від вулкана Стромболі, що входить до складу уже названих Ліпарських вулканічних островів. В порівнянні з гавайським типом, характеризується менш рухомою лавою основного складу з температурою 1000-1100°С. Вилив лавових потоків чергується з вибухами, при яких викидаються вулканічні бомби і ба­зальтовий шлак.

Везувіанський тип. Назва – від вулкана Везувія. Характеризується потужним вибуховим виверженням, що пояснюється періодичною закупоркою жерла вулкана. Після вибуху викидається велика кількість лави, вул­канічних бомб, попелу, піску і газів. Діяльність цього вулкана описа­на ще в 79 р. н. е. древньоримським вченим Плінієм Молодшим. Тоді під гарячим попелом і грязевими потоками були поховані міста Помпея (це явище зображено на картині Карла Брюллова "Останній день Помпеї"), Геркуланум, Стабія та кілька поселень, що були на схилах і біля підніжжя вулкана. Під час виверження загинуло кілька тисяч громадян, в тому числі і знаменитий римський вчений Плінієм Старший, що спостерігав зблизька діяльність вулкана і допомагав мешканцям міста рятуватись.

З того часу було ще 12 потужних вивержень, під час яких було покрито попелом не тільки навколишні міста, а навіть і Стамбул (в 1631 р.). Дивно, що в перервах між виверженнями люди знову поселялись бі­ля підніжжя і навіть на схилах вулкана. Останнє його катастрофічне виверження відбулось на початку ХХ століття.

Такий же характер діяльності у вулкана Етна, що знаходиться на Сицілії, та багатьох вулка­нів Камчатки і Курильських островів. Так як вони проявляють свою діяльність періодично, то гори мають пошарову будову, тому їх відносять до стратовулканів. Лава в них середнього або кислого складу, яка виливається після вибу­ху і має температуру близько 1000°С. В 2001 році відбулось 18 вивержень Етни, що знаходиться на Сицілії, а за останні 4 роки - 90.

Пелейський тип. (від ісп. pele – вибух). Назва походить від вулкана Мон-Пеле, що знаходиться на о. Мартініка із групи Малих Антильських островів. Ці вулкани характеризуються потужними вибухами і дуже в'язкою лавою, яка після вибухів часто підіймається над конусом у вигляді обелісків, що мають висоту до 400 м. Вулкани такого типу небезпечні тим, що з них вириваються розжарені до 600-800°С гази і попіл. Гази з швидкістю 150 м/сек. скочуються вниз, знищуючи за лічені секун­ди все живе. В 1902 р. загинуло 30000 мешканців міста Сан-Пьєр і сіл, що були розташовані біля підніжжя вулкана Мон-Пеле.

Бандайсанський тип. Назва – від вулкана Бандай-сан (Японія). Характеризується надзвичайно сильним вибухом без виливу лави. Викидається лише величезна кількість попелу і пемзи. Під час вибуху в 1888 році було знесено вершину вулкана Бандай-сан, об`ємом 1,2 км³. Але виверження продовжувалось лише 2 години. Ще більш катастрофічним було вивершення вулкана Кракатау в 1883 році. Вулканічний острів Кракатау розташований між Явою і Суматрою – в Зондській протоці. Після серії потужних вибухів конус вулкана був знесений повністю і провалилась більша його частина – тобто утворилась кальдера. Викинуто було 18 км³ пірокластичного матеріалу. Вулканічний попіл піднявся в атмосферу на десятки кілометрів і через два тижні розвіявся навколо усієї земної кулі. Один із найбільших вибухів під час цього виверження почули аж в центральній Австралії – за 5000 км від вулкана. Цунамі, що виникли під час вибуху, мали висоту до 30 м і більше, кілька разів обрушились на індонезійські береги, руйнуючи все в одну мить.

Потужний вибуховий характер має і вулкан Катмай, що знаходиться у східній частині Алеутської острівної дуги (біля берегів Аляски). Він став широко відомим після катастрофічного виверження в 1912 р. За гігантським вибухом з кратера було викинуто стільки попелу і піску, що ними засипано глибокі річкові долини і поховано високі горби. Наслідки цього виверження можна спостерігати і сьогодні – всюди дим­лять численні фумароли, від чого місцевість одержала назву "Долина десяти тисяч димів".

З історії діяльності вулканів відомо про знищення навіть Мінойської держави (від якої залишилась відома археологам мінойська культура). Столиця її була на вулканічному острові Санторін в Егейському морі. З нею деякі вчені пов'язують гибель Атлантиди, міфи і легенди про яку існують ще з часів давньогрецького філософа Платона (V ст. до н. е.). В результаті вибуху було зірвано вершину конуса, викинуто величезну кількість отруйних газів, попелу і пемзи, які знищи­ли все живе. Утворилась гігантська кальдера, яку затопило море. Цунамі, що виникли в морі, затопила інші міста і села цієї держави. Трагедія відбулась між 1450 і 1370 роками до н. е. За характером виверження цей тип вулканів ще називають Санторінським.

До групи вибухових вулканів належать уже названі маари і діатреми, або інакше – трубки вибуху. Вибух відбувається тому, що дуже в`язка магма ніби гігантським поршнем відштовхує гази і пари.

Зараз на всіх давніх платформах материків відкрито 1500 кімберлітових трубок вибуху. І хоч алмази є не у кожній з них – там можуть бути рідкісні метали і деякі нерудні корисні копалини.

Підводні виверження відбуваються дуже часто, але спостерігають їх рідко. Верхи вулканічних конусів зрізаються хвилями. Однак, не­рідко вони знову ростуть. Так буває до 3-4 разів. Лише незначна кількість вулканічних конусів може зберігатись упродовж тисяч років у вигляді високих островів. На дні Тихого океану налічується до 10000 вулканічних конусів.