8

Херсонський базовий медичний коледж

Херсонської обласної ради

П(Ц)К фармацевтичних дисциплін

Методична розробка теоретичного заняття

Тема: Основи матеріалознавства

Спеціальність 5.12020101 «Фармація»

Дисципліна Основи медичного та фармацевтичного товарознавства

Курс ІІІ Кількість годин 2

Викладач Фоменко Т.С.

Розглянуто і схвалено на засіданні

П(Ц)К фармацевтичних дисциплін

Протокол №________від__________201__року

Голова П(Ц)К __________Залевська В.М.

Херсон, 2014 р.

ПЛАН

1. Поняття “матеріалознавство”. Вимоги до матеріалів для виготовлення медичних виробів.

2. Загальні відомості про властивості матеріалів.

3. Класифікація металів та сплавів, їх коротка товарознавча характеристика.

4. Неметалеві матеріали. Полімери, загальна характеристика, застосування у фармації.

5. Вимоги до якості маркування, пакування, умов зберігання, стерилізація.

Актуальність теми: Якість товарів значною мірою залежить від якості вихідних матеріалів. Значна кількість виробів медичного призначення виготовляється з металів та їх сплавів, крім цього обсяг виробництва товарів медичного призначення з полімерних матеріалів постійно зростає. Різноманітність вихідних матеріалів, їх особливий хімічний склад, вимоги до якості та способи застосування - все це необхідно знати сучасному спеціалісту.

Основні поняття та терміни: матеріалознавство, властивості матеріалів, сплави, полімери.

1. Поняття “матеріалознавство”. Вимоги до матеріалів для виготовлення медичних виробів.

Матеріалознавство – наука, що вивчає будову та властивості вихідних матеріалів, встановлює зв’язок між їх складом, будовою та властивостями.

Поняття матеріали є загальним терміном, що означає різноманітні речові елементи виготовлені та використані в основному в якості предметів праці - сировина, основні та допоміжні речовини.

Класифікація матеріалів.

За походженням: синтетичні, природні.

За хімічним станом: органічні, неорганічні.

За призначенням: основні, допоміжні.

Якість медичних виробів значною мірою визначається властивостями вихідних матеріалів. До матеріалів як вихідної сировини висуваються специфічні вимоги:

• Біологічна інертність та нетоксичність відносно тканин та середовищ організму з якими вони контактують.

• Можливість асептичної обробки без зміни властивостей та форми.

• Коррозійна стійкість.

2. Загальні відомості про властивості матеріалів.

ДСТУ визначаються механічні, хімічні та технологічні властивості матеріалів.

Під механічними властивостями матеріалів розуміють їх здатність до опору різним чинникам зовнішнього впливу. До механічних властивостей відносять твердість, міцність, пружність, пластичність, в’язкість, утомленість.

Твердість — це здатність матеріалів чинити опір при входженні в його поверхню іншого тіла під дією сили. За нею судять про здатність протидіяти силам зношення, а також про сталість форми і розмірів виробів під час роботи. Визначають твердість матеріалів кількома методами: методом Брінелля (вдавлювання в поверхню стальної кульки, придатний для матеріалів з невеликою твердістю), методом Роквелла (вдавлюють діамантовий конус, підходить для визначення матеріалів з високою твердістю), методом Віккерса (вдавлюється усічена чотиригранна діамантова піраміда, методом визначають твердість тонких виробів.).

Міцність—здатність матеріалу чинити опір зовнішній силі, що прагне його зруйнувати.

Пружність—здатність матеріалу відновлювати форму після припинення дії сили. Для кожного матеріалу існує своя межа пружності.

Пластичність—властивість матеріалу, не руйнуючись,

набувати форми, що її надають за допомогою сили, і зберігати цю форму після припинення дії сили. Найбільш пластичними є свинець, ковкі матеріали. Матеріали, що під дією зовнішніх сил зовсім або майже не змінюють своєї форми, але швидко руйнуються, називаються крихкими. Крихкими є скло, чавун, деякі пластмаси (полістирол).

В’язкість—здатність матеріалу деформуватися, не руйнуючись під дією навантажень. Цей вид деформації характеризується тим, що досліджуваний зразок збільшується за розмірами в напрямку докладеної сили (звичайно по довжині) і звужується в поперечному перетині.

Утомленість—властивість матеріалів руйнуватися під впливом часто повторюваних навантажень, розмір яких не досягає межі міцності матеріалу.

До технологічних відносять властивості, що дозволяють визначити, якій технологічній обробці може бути підданий матеріал, а також можливість найбільш ефективного його використання при виготовленні виробів. Це насамперед ковкість, грузькість, усадка, стирання й ін.

Фізичні властивості матеріалів визначаються такими основними показниками: щільністю, температурою плавлення і кипіння, тепло- і електропровідністю, тепловим розширенням та ін.

До хімічних властивостей матеріалів відносять властивості, якими визначається їх взаємодія із середовищем, в якому вони постійно або тимчасово перебувають, наприклад, під час стерилізації, дезінфекції тощо. Хімічні властивості визначаються хімічним складом матеріалів.

Під біологічними властивостями матеріалів розуміють їх вплив на живі тканини й організм у цілому. Усі матеріали, які використовують для виготовлення виробів медичного призначення, проходять спеціальну перевірку на біологічну інертність у лабораторіях на тваринному та біологічному середовищі.