3.2. Шляхи вдосконалення пенсійного забезпення в Україні

Причини низької зацікавленості населення в пенсійному забезпеченні полягають у недосконалій системі обчислення розміру пенсій, зокрема у відданні переваги тривалості трудового стажу порівняно з розміром сплачених внесків. За чинним порядком, страховий стаж з урахуванням сплати мінімального внеску, тобто згідно за ст. 24-25 Закону “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, обраховується лише за період із 1 липня 2000 року, тобто з дати впровадження персоніфікованого обліку. За попередній період він визначається відповідно до чинного раніше законодавства, тобто трудовий стаж до липня 2000 р. апріорі вважається страховим, незалежно від сплати внесків. Через це майже всі нинішні пенсіонери мають дуже великий страховий стаж – понад 35–40 років.

Крім того, варто зазначити, що розпорошеність багатьох чинних норм з врегулювання пенсійних відносин у різних за рівнем та значенням документах не дає змоги повною мірою захистити права громадян України на пенсійне забезпечення за тих чи інших умов.

З метою створення законодавчої бази для реформування системи пенсійного забезпечення законодавча та виконавча влада постійно здійснюють роботу з удосконалення законодавчо-нормативної бази стосовно регулювання питань пенсійного страхування та забезпечення.

Для висунення пропозицій щодо удосконалення діючих норм законодавства у сфері пенсійного страхування, нам необхідно проаналізувати основні його положення щодо регулювання правовідносин у даній сфері.

Роблячи підсумок із вищезазначеного, пропонуємо внести зміни до ст. 46 Конституції України, якими встановити, що пенсії, які виплачуються за рахунок загальнообов’язкового державного пенсійного страхування й виступають основним джерелом існування людини, мають забезпечувати достатній життєвий рівень, вартісна величина якого, повинна включати відповідне харчування, одяг, житло, можливість реалізувати соціально-культурні потреби людини, а також передбачати резерв для неухильного поліпшення умов життя. Прожитковий мінімум, як соціальний норматив, повинен застосовуватися лише відносно державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсії з системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, оскільки вони не сплачували страхові внески до Пенсійного фонду України або їх обсяг не достатній для призначення цим особам страхової пенсії.

З метою реалізації одних з основних принципів загальнообов’язкового державного пенсійного забезпечення - принципу рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов’язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування та принципу соціальної справедливості, передбачених Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», обґрунтовується доцільність встановлення для зазначених вище осіб обмеження максимальної пенсії 10 мінімальними. Таке обмеження передбачається Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи». У зв’язку з цим пропонується внести уточнення до ст.2 Закону, якою передбачено обмеження максимального розміру пенсій 10-12 розмірами прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Очевидно, що немає сенсу поширювати це обмеження на раніше призначені пенсії, оскільки у даному разі порушуватимуться положення частини третьої ст. 22 Конституції України про те, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу прав і свобод. Водночас раніше призначені пенсії у надто високих розмірах не індексувати у зв’язку із зростанням споживчих цін.

Умови пенсійного забезпечення державних службовців також підлягають деяким змінам. Видається доцільним зменшити з 90 відсотків до 80 відсотків заробітну плату для обчислення пенсії державних службовців, яка є базовою для призначення цих пенсій. Що стосується підвищення пенсійного віку для чоловіків – державних службовців до 62 років, то проектом Закону передбачено поступове підвищення цього віку, починаючи з 2013 року, поступово, на 6 місяців кожного року. Такий захід видається занадто обережним. У даному випадку не йдеться про різке підвищення пенсійного віку, як для жінок.

Слід погодитися з нормою Закону про призначення пенсій народним депутатам України, суддям, прокурорам, військовослужбовцям із сум їх заробітної плати, на яку нараховується єдиний соціальний внесок, як це має місце для інших категорій пенсіонерів. Також доцільно було б призначати дострокові пенсії народним депутатам, у разі закінчення їх депутатських повноважень, не за два роки до досягнення пенсійного віку, а за півтора, як й іншим категоріям пенсіонерів.

Одним із напрямів вирішення проблем упорядкування регуляторних актів у сфері пенсійного страхування пропонуємо на найвищому законодавчому рівні розробити та прийняти Пенсійний Кодекс України. Пропоноване зведення законів повинне раз і назавжди вирішити питання пенсійних пільг і преференцій та дасть змогу в подальшому реалізувати на практиці принципи соціальної справедливості та рівності перед законом всіх верств населення.

При розробці Кодексу необхідно приділити увагу наступному. Сьогодні досить поширені сезонні та інші форми зайнятості, які мають різний період та інтенсивність протягом календарного року і, відповідно, різний рівень заробітку. У таких випадках тривалість періоду, що зараховується до страхового стажу, краще визначати за підсумками року, тому наразі постає питання про зміну порядку визначення страхового стажу, про його спрощення. Тоді необхідно підраховувати загальну суму внесків за рік, і якщо вона буде більшою за суму дванадцяти мінімальних внесків, то враховувати повний розмір внесків у страховий стаж, а якщо меншою, то зараховувати відповідну частину. При цьому коефіцієнт страхового стажу, який розраховується за ст. 25, та коефіцієнт заробітної плати (ст. 40) також мають визначатись у роках. Спрощення обчислення розміру пенсії є доцільним також із практичних міркувань, оскільки такий розрахунок легше піддається автоматизації й потребує менших витрат часу для осіб, які звертаються за оформленням пенсії, та співробітників Пенсійного фонду. Зараз облік і розрахунки здійснюються помісячно, а в результаті розмір пенсії, детально обрахований згідно зі ст. 27, майже для всіх пенсіонерів прирівнюється до мінімального розміру, тобто прожиткового мінімуму для осіб, котрі втратили працездатність.

У новому документі варто також скасувати положення про підвищення розміру мінімальної пенсії пропорційно тривалості понаднормового трудового стажу, передбаченого другим абзацом п. 1 ст. 28 діючого Закону. По-перше, це положення фактично встановлює надбавку за триваліший страховий стаж, що унеможливлює використання мінімальної пенсії як єдиного соціального стандарту (принаймні воно має бути винесене в окрему статтю). По-друге, воно передбачає подвійне врахування показника трудового стажу, що вже використовується під час обчислення індивідуального розміру пенсії згідно зі ст. 27. По-третє, для страхової пенсійної системи набагато важливіше значення має сума сплачених внесків, а не тривалість стажу. Як зазначалося раніше, це положення ставить у невигідне становище нові покоління пенсіонерів, у яких страховий стаж визначатиметься переважно за персоніфікованими даними і з урахуванням щомісячного розміру сплаченого внеску, а не за трудовим стажем.

При формуванні Кодексу варто переглянути положення п. 2 ст. 42 діючого Закону щодо індексації пенсій у зв’язку з підвищенням середньомісячної заробітної плати в попередньому році та переорієнтуватися на динаміку реальних, а не номінальних доходів відповідно до реальної заробітної плати та реальної пенсії, вільних від впливу зростання споживчих цін, оскільки індексація на інфляцію передбачена п. 1 цієї самої статті. З огляду на те, що розмір мінімальної пенсії за віком тепер прирівняний до прожиткового мінімуму, який теж збільшується на очікуваний індекс споживчих цін, існування п. 1 ст. 42 стає недоцільним, тим більше, що індексація доходів здійснюється лише в тій частині, що не перевищує прожиткового мінімуму.

Особливо ретельного опрацювання та конкретизації у Кодексі потребують умови та порядок запровадження накопичувального загальнообов’язкового державного страхування, з тим, щоб якомога скоріше втілити їх у життя п. 9 Прикінцевих положень чинного Закону, адже вирішити проблему забезпечення гідного рівня життя пенсіонерів у межах лише солідарної системи не вдасться, оскільки сама по собі ця система недосконала і в ринкових умовах не може діяти ефективно. Реальне реформування вітчизняної пенсійної системи можливе лише із запровадженням накопичувального фонду, що посилить можливість зробити пенсійну систему гнучкішою, посилить зацікавленість населення в детінізації доходів та поліпшить інвестиційний клімат за рахунок капіталізації частини страхових внесків.

Варто також зазначити, що прийняття цього Кодексу дасть змогу раз і назавжди вирішити першочергове завдання – забезпечити повну відповідність існуючої законодавчої бази та усунути відсутність будь-які законодавчі суперечності, оскільки всі норми і положення зібрані в одному документі. Вважаємо, що прийняття цього Кодексу дасть змогу законодавчо забезпечити досягнення поставлених перед пенсійною системою цілей, а саме: 1) підвищення рівня життя пенсіонерів; 2) забезпечення фінансової стабільності пенсійної системи та вилучення з пенсійної системи програми соціальної допомоги, які має фінансувати Державний бюджет; 3) створення ефективної i дiєвої системи адмiнiстративного управління в пенсійному забезпеченні; 4) забезпечення надiйності заощаджень учасників пенсійних програм; 5) встановлення справедливої залежності розміру пенсiї вiд величини заробiтку i трудового стажу та розміру внесків. Впорядкування системи призначення пільгових пенсій у відповідності до принципу рівності всіх перед законом, адже всі працівники, якi сплачують однакові внески, мають отримувати однакові пенсії. Заохочення громадян до добровільного заощадження коштів на старість.

За умови здійснення цих заходів пенсійне забезпечення в поєднанні із соціальною допомогою сформують набагато надійнішу систему захисту від бідності, ніж та, яка існує сьогодні. Проте якщо зміни буде запроваджено тільки в пенсійній системі, то виявлені проблеми навряд чи вдасться усунути. Пенсійна реформа має стати складовою комплексної програми економічних i фінансових перетворень.

Керуючись світовим досвідом побудови систем пенсійного забезпечення вважаємо необхідним запровадження змішаної пенсійної системи з включенням умовно-накопичувального механізму пенсійного забезпечення в системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, оскільки саме вона дозволить уникнути найбільш розповсюджених ризиків. Разом із тим такий механізм стимулюватиме громадян до сплати страхових внесків, оскільки їх пенсія прямо пропорційно залежатиме від розміру сплачених страхових внесків.

Підтримуємо пропозицію науковців запровадження в нашій країні п’ятирівневої системи забезпечення пенсіонерів, яка полягає у наступному.

Перший рівень повинен називатися базовим і передбачати пенсійне забезпечення, що гарантує нарахування мінімальної пенсії на рівні прожиткового мінімуму кожному пенсіонеру. Зазначена пенсія повинна призначатися за рахунок державного бюджету, оскільки кошти Пенсійного фонду, як самоврядної неприбуткової організації, відокремлені від державного бюджету. Пенсійне забезпечення на цьому рівні повинно забезпечувати виплату мінімальної пенсії в розмірі, не нижче прожиткового мінімуму, ця пенсія має носити диференційований характер, але обмежуватися певною максимальною межею.

З огляду на вищезазначене, пропонуємо прийняти Закон України “Про державне пенсійне забезпечення”, структура якого повинна передбачати: загальні положення; умови призначення пенсії; розміри пенсій за державним пенсійним забезпеченням; страховий стаж; порядок призначення пенсії, перерахунок та індексація пенсії; виплата та доставка пенсії. Такий підхід надасть правове підґрунтя для того, щоб на державному рівні уряд і Верховна рада України мали можливість підвищувати за рахунок Державного бюджету пенсійне забезпечення громадян і не мали можливості звертатися до коштів Пенсійного фонду, тому що діяльність Пенсійного фонду планується на багато років вперед (актуарні розрахунку здійснюються на 25, 50, 75 років). Тому будь-яке адміністративно-командне втручання призводить до нестачі коштів і руйнує ідею пенсійного страхування.

Другий рівень пенсійної системи повинен становити умовно-накопичувальний правовий механізм загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, яка базуватиметься на розподільчому принципі її фінансування, однак розмір виплачуваної пенсії визначатиметься страховими внесками майбутнього пенсіонера через систему індивідуальних умовно-накопичувальних рахунків, а також залишковою тривалістю життя.

На індивідуальний рахунок кожного працівника будуть зараховуватися його страхові внески, однак накопичення відбувається умовно, а не фактично, тому що ці внески не інвестуються, а перераховуються на виплату пенсій існуючим пенсіонерам. Після виходу на пенсію умовно накопичені кошти будуть гарантувати стабільну виплату пенсій, розмір яких буде залежати від тривалості страхового стажу та суми перерахованих страхових внесків.

Третій рівень пенсійної системи повинен становити накопичувальну систему загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, яка базується на засадах персоніфікованого накопичення та інвестування обов’язкових пенсійних внесків – коштів застрахованих осіб. Накопичувальна система повинна забезпечувати пристойний розмір пенсій за віком, прямо пов’язуючи його з розмірами пенсійних внесків, що сплачувалися кожною застрахованою особою та її роботодавцем.

Вік учасників Накопичувального пенсійного фонду, передбачений Законом України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, є цілком виправданим, таким, що враховує об’єктивні та суб’єктивні чинники й міжнародний досвід. Однак, пропонуємо встановити єдину вікову межу для участі у накопичувальній пенсійній системі, як для чоловіків, так і для жінок.

Четвертий рівень повинен являти собою систему добровільного (недержавного) пенсійного забезпечення, яка базується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об’єднань у формуванні додаткових пенсійних накопичень у недержавних пенсійних фондах, страхових компаніях чи на банківських пенсійних депозитах на умовах та в порядку, визначених законами.

П’ятий рівень – державна соціальна допомога, що надається у натуральній формі, а також у формі соціального обслуговування та забезпечує доступ до медичних послуг за рахунок Державного бюджету.

Вважаємо за необхідне передбачити на умовах п’ятого рівня наступні види соціальних послуг, що повинні безоплатно надаватися особам похилого віку: 1) медичні послуги, мінімальний перелік яких необхідно встановити на законодавчому рівні (наприклад: діагностика; амбулаторне лікування; стаціонарне лікування; надання необхідних для амбулаторного та стаціонарного лікування готових та екстемпоральних лікарських засобів і виробів медичного призначення; профілактичні послуги; послуги з медичної реабілітації; догляд; зубне та слухове протезування; корекція зору за допомогою окулярів та ін.); 2) забезпечення лікарськими засобами хронічних хворих поза межами лікувального закладу, мінімальний набір яких повинен затверджуватися Кабінетом Міністрів України за поданням Міністерства охорони здоров’я України; 3) надання комплексу лікувально-профілактичних та санітарно-протиепідемічних заходів фельдшерсько-акушерськими пунктами у сільській місцевості. Вищезазначені соціальні послуги повинні надаватися за рахунок дотацій з Державного бюджету. Крім того, вважаємо, що диференціація обсягів надання соціальних послуг в пенсійній системі повинна залежати не від факту страхування пенсіонера, а від віку, адже чим старше особа, тим більше вона потребує медичної допомоги. Передбачена Законом України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” в солідарній системі допомога на поховання пенсіонера, вважаємо, повинна бути віднесена не до соціальних послуг, у розумінні організаційно-правової форми соціального забезпечення, а до соціальних допомог.

Аналізуючи положення чинного законодавства, дійшли власного бачення визначення “загальнообов’язкового державного пенсійного страхування”, а саме: це система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у старості, у разі повної або часткової втрати працездатності або у зв’язку з втратою годувальника, за рахунок Пенсійного та Накопичувального фондів України, що формуються шляхом сплати обов’язкових страхових внесків роботодавцями, застрахованими особами, а також з бюджетних та інших джерел, передбачених законом. Загальнообов’язкове державне пенсійне страхування є самостійним видом загальнообов’язкового державного соціального страхування, яке створює умови для забезпечення громадян похилого віку, інвалідів та осіб, які втратили годувальника, шляхом виплати пенсій за рахунок страхових внесків працездатного населення, спрямованих до Пенсійного фонду, коштів, які накопичуються на індивідуальних пенсійних рахунках кожного громадянина, а також за рахунок державного бюджету.

Пропонуємо власну формулу розрахунку пенсії із застосуванням таких показників, як коефіцієнт страхового стажу та середня величина життя після виходу на пенсію, адже така формула забезпечить справедливе нарахування пенсії з огляду на розмір заробітної плати, яку особа отримувала протягом своєї трудової діяльності та тривалість страхового стажу. Крім того, такий механізм розрахунку пенсії буде відповідати принципу соціальної справедливості, оскільки кожна особа у похилому віці зможе отримувати всю суму страхових внесків, яку вона сплатила (або за неї сплачували інші особи) завдяки своїй праці протягом життя. На нашу думку, при розрахунку пенсії потрібно враховувати такі показники: сукупність сплачених страхових внесків за весь період трудової діяльності та середню залишкову тривалість житті після досягнення пенсійного віку. Вищевказані формули дозволять кожному розрахувати свою майбутню пенсію, що сприяє прозорості механізму розрахунку пенсійного забезпечення. У тих випадках, коли розмір пенсії, обчислений з урахуванням виплаченої суми внесків, невеликий, сама участь у страхуванні гарантує встановлений мінімальний рівень забезпечення.