2.2. Пенсійне забезпечення в накопичувальній системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування.

  Сьогодні, коли за рахунок солідарної системи майже дві третини пенсіонерів отримують пенсійні виплати в розмірі не більше 1000 грн (див. Додаток 6), а можливості недержавного пенсійного забезпечення реалізовані далеко не в повній мірі (рівень охоплення населення станом на 2013 р. складає менше 4% зайнятого населення), саме обов’язкова накопичувальна пенсійна система повинна стати пріоритетом в забезпеченні соціального захисту осіб пенсійного віку.

Накопичувальна пенсійна система сприяє вирішенню багатьох питань як в соціальному, так і в економічному аспектах. Адже, по-перше, накопичувальні пенсійні схеми гарантують і надають достатнє фінансове забезпечення особам, які досягли пенсійного віку, крім того пенсійні активи можуть інвестуватися у сферу соціального розвитку; по-друге, фінансові ресурси, які формують пенсійні активи, використовуються в діяльності фінансових ринків, тим самим створюючи передумови для економічного зростання в державі.

Дискусії стосовно необхідності запровадження другого рівня пенсійної системи ведуться ще з середини 90-х років. На жаль, з цього часу мало що вдалося реалізувати на практиці. Відсутність сприятливих передумов для впровадження системи, досконалого нормативно-правового забезпечення, невизначеність щодо моделі функціонування другого рівня та інші чинники спричинили як результат лише постійні відстрочення дати запуску системи. І лише прийняття Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 8.07.2011 р. дозволило внести ясність у механізм майбутнього функціонування системи. Зокрема, законодавчо встановлені такі основні моменти побудови другого рівня [15]:

1) перерахування страхових внесків до Накопичувального пенсійного фонду запроваджується починаючи з року, в якому буде забезпечено бездефіцитність бюджету Пенсійного фонду України;

2) учасниками накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування є особи, яким на дату запровадження перерахування страхових внесків виповнилося не більше 35 років;

3) страхові внески до Накопичувального пенсійного фонду є складовою частиною єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, сплаченого учасниками накопичувальної системи пенсійного страхування, і підлягають спрямуванню до Накопичувального пенсійного фонду в таких розмірах: у рік запровадження перерахування – 2 % бази нарахування єдиного внеску з поступовим збільшенням (1% щорічно) до досягнення семивідсоткового значення;

4) з метою недопущення зменшення заробітної плати найманих працівників у зв'язку з перерахуванням страхових внесків до Накопичувального пенсійного фонду підприємства, установи і організації незалежно від форми власності та фізичні особи, які використовують найману працю, провадять збільшення суми фактичних витрат на оплату праці за рахунок зменшення нарахувань на зазначені суми для роботодавців та поетапне підвищення заробітної плати всіх працівників в розмірах, адекватних відрахуванням страхових внесків до другого рівня;

5) ведення обліку – протягом перших двох років запровадження сплати внесків до другого рівня Пенсійний фонд України буде адміністратором всіх платників внесків; починаючи з третього року функціонування системи, учасники зможуть спрямовувати внески до недержавного пенсійного фонду (НПФ) за власним вибором, який буде здійснювати для них адміністрування;

6) інвестування внесків протягом перших двох років функціонування обов’язкової накопичувальної системи будуть здійснювати приватні компанії з управління активами, обрані за тендером; починаючи з третього року функціонування другого рівня, внески тих учасників, які вирішили спрямовувати внески до НПФ, будуть інвестуватись компанією з управління активами, яку обрав НПФ.

На нашу думку, положення даного закону є дещо дискусійними. Чи не основним його недоліком слід назвати відсутність конкретної дати запровадження другого рівня. Головною умовою початку запуску системи закон визначає бездефіцитність Пенсійного фонду. У 2013 році дефіцит Пенсійного фонду України зросте на 6,5 млрд грн, або на 42,5% в порівнянні з 2012 роком, і складе 21,8 млрд грн.(Див. додаток 7). Отож навіть за найоптимістичнішими міркуваннями на початок впровадження другого рівня Україні ще доведеться очекати.

Соціально-економічні наслідки впровадження накопичувальної системи загальнообов’язкового пенсійного забезпечення див. в Додатку 3, 4. Вартість впровадження обов’язкової накопичувальної системи в перший рік становитиме лише 4,6 млрд грн. Таким чином, суттєвого впливу на фінансовий стан ПФУ запуск другого рівня чинити не буде. Окрім того деякі країни почали запроваджувати обов’язкову накопичувальну систему й за наявності дефіциту в солідарній системі. Так, за висновками міжнародних економістів, стимулами запровадження в Чилі 1981 року обов'язкової накопичувальної пенсійної системи були саме фінансові проблеми в країні, дефіцит державного бюджету й нестача коштів на виплату пенсій у солідарній системі. Отже, чим раніше запрацює другий рівень в Україні, тим більше можливостей відкриється перед молодими громадянами забезпечити собі гідний рівень пенсії в старості [49, c. 3].

Як відомо, джерелом сплати внесків до другого рівня буде заробітна плата працівників. На нашу думку, даний підхід не в повній мірі виправдовує себе, адже зумовлює необхідність трансформації системи оплати праці в Україні. Найбільш зручною та ефективною в даному випадку була б модель, яка в якості джерела внесків до другого рівня пропонувала кошти роботодавця. Відповідно до даної схеми відбувалося б просте спрямування частини страхових внесків роботодавця із солідарної до накопичувальної системи пенсійного страхування шляхом їх розщеплення на два платежі Пенсійним фондом України. При цьому ставка й відповідно сума страхового внеску на рівні окремого роботодавця не змінюється, а також зникає потреба у збільшенні розміру фонду оплати праці для учасників ІІ рівня на суму страхового внеску, врахування такого платежу у зменшенні бази оподаткування доходу податком з доходів фізичних осіб, веденні відокремленого обліку фонду оплати праці учасників ІІ рівня у межах загального фонду оплати праці [118, c. 115].

Застрахована особа, яка відповідно до закону є учасником накопичувальної системи пенсійного страхування, має право на отримання довічної пенсії або одноразової виплати за рахунок коштів накопичувальної системи пенсійного страхування, що обліковуються на її накопичувальному пенсійному рахунку в Накопичувальному фонді або на індивідуальному пенсійному рахунку у відповідному недержавному пенсійному фонді - суб'єкті другого рівня системи пенсійного забезпечення, за умови досягнення пенсійного віку, а в разі відстрочення часу призначення пенсії за віком у період після досягнення такого віку - з дня закінчення строку відстрочення дати призначення пенсії за віком у солідарній системі.

Довічна пенсія за рахунок коштів накопичувальної системи пенсійного страхування враховується під час визначення мінімальної пенсії за віком. Страхування і виплата довічної пенсії здійснюється згідно із Законом України "Про страхування" страховою організацією, обраною застрахованою особою [2]. Розмір довічної пенсії розраховується страховою організацією актуарно, виходячи з суми оплати договору страхування довічної пенсії, з урахуванням майбутнього інвестиційного доходу, забезпечуваного страховою організацією, видатків, пов'язаних з подальшим інвестуванням зазначених сум, та з урахуванням середньої для чоловіків і жінок величини тривалості життя. Виплата довічної пенсії здійснюється у строки і в порядку, що визначені договором страхування довічної пенсії. Страхові організації, що здійснюють страхування і виплату довічної пенсії, забезпечують свою платоспроможність відповідно до законодавства про страхову діяльність. Одноразова виплата учаснику накопичувальної системи пенсійного страхування за рахунок коштів накопичувальної системи пенсійного страхування здійснюється:

територіальним органом Пенсійного фонду - за рахунок коштів, що обліковуються на накопичувальному пенсійному рахунку учасника накопичувальної системи пенсійного страхування;

адміністратором відповідного недержавного пенсійного фонду - суб'єкта другого рівня системи пенсійного забезпечення - за рахунок коштів, що обліковуються на індивідуальному пенсійному рахунку учасника накопичувальної системи пенсійного страхування.

Вік, з якого доцільно починати участь у системі накопичення, встановлено у всіх країнах, що запровадили другий рівень пенсійної системи обов’язкове накопичувальне пенсійне забезпечення. Встановлюючи цей вік, країни враховували як об’єктивні (економічні), так і суб’єктивні (інституціональні) критерії. До економічних критеріїв належать результати актуарних розрахунків розмірів накопичень, які можуть бути акумульовані особою, починаючи з певного віку і до досягнення нею віку виходу на пенсію, за умови отримання певного розміру середньої заробітної плати. Участь особи певного віку у накопичувальному пенсійному забезпеченні визнається недоцільною, якщо за результатами прогнозних актуарних розрахунків вона не змогла б акумулювати до виходу на пенсію суму, потрібну для фінансування довічної пенсії “пристойного” розміру. “Пристойність” розміру пенсій визначається шляхом зіставлення величини такої довічної пенсії, по-перше, з вартістю адміністративних витрат на її здійснення, по-друге, з величиною мінімальних пенсій, що виплачуються у країні за рахунок солідарної системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування [81, c. 177]. До інституційних критеріїв віку особи, з якого доцільно дозволяти участь у загальнообов’язковому накопичувальному пенсійному забезпеченні, належать: 1) спроможність фондового ринку держави, суб’єктів системи накопичувального пенсійного забезпечення та уповноважених державних органів ефективно управляти коштами, які спрямовуватимуться до нової системи накопичувального пенсійного забезпечення, та захищати їх від будь-яких ризиків втрати; 2) спроможність Пенсійного фонду України фінансувати пенсійні виплати з солідарної системи пенсійного страхування при зменшенні обсягів пенсійних внесків до цього фонду (через спрямування їх частини до нової накопичувальної системи) [81, c. 178].

Отже, визначення наведеного вище віку учасників накопичувальної системи пенсійного страхування є цілком раціональним і виправданим. На нашу думку, норму Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, яка пов’язує участь у другому рівні пенсійного страхування із віком особи не можна визнавати дискримінацією.

В Україні, де більше двох третин населення вважають, що пенсійне забезпечення повинна здійснювати держава, і в умовах недовіри до вітчизняних фінансових установ, повністю передавати всі ресурси другого рівня в приватні руки, на нашу думку, є недоцільним. Саме тому положення закону, в яких визначено, що перші два роки адміністратором "довгих" грошей накопичувальної системи буде Пенсійний фонд, є повністю адекватними реальним умовам (хоча інвестувати ці кошти будуть приватні компанії з управління активами). Аналогічна модель функціонування другого рівня реалізована в Казахстані. За даними Агентства фінансового нагляду Казахстану, станом на початок 2013 року обов'язкові пенсійні накопичення громадян становили 2253 трлн тенге. Кількість пенсійних рахунків – 7,98 млн. Таким чином, нескладно порахувати, що в середньому на одному рахунку знаходиться 282 330 тенге (15 253 грн) [87].

Вітчизняні науковці виділяють чотири основні методики визначення обсягів зобов’язань, які підлягають гарантуванню, а саме:

1) сума сплачених внесків за весь період формування пенсійних накопичень до моменту виникнення права на отримання пенсії;

2) номінальна сума внесків, проіндексована на рівень інфляції;

3) номінальна сума внесків та мінімально гарантований інвестиційний дохід у розмірі, що перевищує рівень інфляції;

4) номінальна сума внесків з урахуванням середньоринкової доходності пенсійних активів [64, c. 220].

Чи не ключовим питанням в теорії пенсійного реформування є проблематика взаємовпливу фінансового ринку та системи пенсійного страхування. З одного боку, економісти наголошують, що пенсійна реформа виступає каталізатором пришвидшеного розвитку різних сегментів фінансового ринку. Водночас, виходячи з практичного досвіду функціонування накопичувальних рівнів на фінансових ринках розвинутих країн світу, можна зробити висновок про істотність впливу саме фінансового ринку на ефективність трансформацій в пенсійній сфері, а не навпаки. Інвестиційне нарощення грошових фондів обов’язкового накопичувального рівня щонайменше вимагає від фінансового сектора здатності абсорбувати пенсійні кошти наявними фінансовими інструментами. Така готовність ідентифікується за трьома ключовими аспектами: макроекономічною стабільністю, стійкою фінансовою інфраструктурою та адекватним регулюванням і контролем [74, c. 56].

Як свідчать дані таблиці (Див. додаток 8), протягом шести років функціонування накопичувальна система пенсійного страхування охопить близько 8,7 млн працюючих громадян. Окрім того в результаті запровадження другого рівня обсяг акумульованих ресурсів уже на шостий рік її функціонування сягне 25,5 млрд грн. В кінцевому підсумку зазначені фінансові ресурси сформують додаткові джерела фінансування економіки. Таким чином, основне питання полягає в тому, чи здатен вітчизняний фінансовий ринок додатково поглинути такий обсяг фінансових ресурсів та забезпечити належну ефективність їх інвестування.

Ефективність обов’язкової накопичувальної пенсійної системи в Україні залежить від урегулювання низки важливих питань – оцінки вартості пенсійних активів, управління активами, захисту пенсійних накопичень. Аналіз діяльності НПФ в Україні дає змогу виявити ще одну проблему, яка вимагає удосконалення державного захисту прав учасників другого й третього рівнів пенсійної системи.

Безперечно, кошти другого рівня неможливо довірити абсолютно всім недержавним пенсійним фондам. А тому необхідно здійснити, по-перше, затвердження на законодавчому рівні суворих вимог до таких фондів; по-друге, жорсткість вимог до адміністрування, управління й зберігання пенсійних активів, а також до дотримання прав учасників накопичувального пенсійного забезпечення. Перспективи впровадження обов’язкової накопичувальної пенсійної системи, безперечно, залежать і від розвитку недержавного пенсійного забезпечення. Можна констатувати, що основні показники функціонування системи недержавного пенсійного забезпечення стабільно зростають. Разом з тим частка активів НПФ залишається досить низькою – 0,36% від ВВП країни. Аналогічна ситуація спостерігається і з динамікою учасників НПФ – хоча з року в рік їх чисельність стабільно зростає, загальні показники залишаються невтішними. Так, станом на 2013 р., тобто за вісім років функціонування системи, рівень охоплення учасників НПФ становить менше 4% зайнятого населення України.

Водночас, на нашу думку, слід погодитися з Р. І. Обручковим, який вважає, що передбачені Законом України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” випадки отримання одноразової виплати повністю виключають можливість отримання накопичених пенсійних коштів застрахованою особою лише за її власним бажанням, а це порушує абсолютність права власності та право вільно розпоряджатися належним особі майном та коштами [83, c. 100].

Запровадження другого рівня пенсійної системи потенційно несе в собі як вигоди, так і ризики для держави та її громадян (Див. додаток 9). З точки зору ризикованості запуску другого рівня найбільш нестабільним є початковий етап впровадження системи, що зумовлюється потребою в додаткових коштах для покриття дефіциту фінансових ресурсів в солідарній системі. Разом з тим надалі ризики функціонування другого рівня вимагають побудови системи комплексного державного контролю, спрямованого на захист прав учасників системи. Тільки таким чином можна убезпечити майбутні пенсійні виплати з обов’язкової накопичувальної системи.

Загалом науково обґрунтоване запровадження другого рівня пенсійної системи може стати каталізатором наступних позитивних тенденцій:

1) підвищення рівня соціального захисту населення завдяки безпосередній участі громадян у накопичувальних пенсійних програмах;

2) зниження вартості фінансових ресурсів, ріст фінансової стабільності в країні та прискорений розвиток фондового ринку;

3) стимулювання розвитку недержавних пенсійних фондів та добровільної участі громадян у формуванні власної пенсії;

4) мобілізація довгострокових пенсійних ресурсів та їх спрямування для вирішення завдань економічного і соціального розвитку країни.

Основні позитивні наслідки розвитку накопичувального пенсійного страхування для української економіки полягають у можливості економічно успішних сьогодні громадян забезпечити собі адекватний рівень життя після припинення трудової діяльності, що призведе до покращення рівня життя майбутніх пенсіонерів. Із запровадженням накопичувального пенсійного страхування в Україні виникне нове поняття – «соціальний самозахист», тобто кожен учасник другого рівня формуватиме власний механізм соціального захисту. Однак, впровадження другого рівня не лише надає можливості для підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян та розвитку економіки, але й створює відповідні ризики. Саме тому з метою нівелювання кризових явищ в майбутньому уже сьогодні необхідно здійснити комплексну підготовку до впровадження накопичувальної системи пенсійного страхування.

Виходячи з цього, надзвичайно актуальною постає проблема здійснення інформаційної кампанії та роз’яснювальної роботи серед населення. Адже протидія суспільства в жодному разі не сприятиме прогресивним змінам в структурі пенсійної системи. Посилити довіру громадян до дій держави можна лише створивши відповідну систему гарантій щодо участі в другому рівні. В сучасних умовах сильною вважається держава, яка не посилено фінансує всі потреби членів суспільства, а лише створює громадянам належні умови для самостійного забезпечення ними власного благополуччя. А тому головним результатом функціонування накопичувальної пенсійної системи, яка базується саме на цьому принципі, стане зміна суспільної свідомості в напрямку збільшення особистої відповідальності кожного громадянина за рівень його власного соціального захисту після досягнення пенсійного віку.

Обов’язкова накопичувальна пенсійна система на 1-му етапі, як передбачалося, функціонує на централізованих засадах. Акумулювання коштів здійснюється у спеціальному цільовому позабюджетному накопичувальному фонді. Пенсійний фонд створив цей фонд та здійснює адміністративне управління ним [89, c. 9].

Основні кошти Накопичувального фонду формуються із внесків застрахованих осіб і прибутків, отриманих від їх інвестування, та обліковуються на індивідуальних пенсійних рахунках громадян. Кошти на індивідуальних рахунках є власністю вкладників, але вони можуть скористатися ними при досягненні пенсійного віку або раніше, як це передбачено законом. З огляду на це вигоди обов’язкового нагромадження очевидні:

– учасники системи матимуть власні пенсійні рахунки, аналогічні банківським, що забезпечуватиме захищеність від державного втручання;

– оскільки розмір майбутньої пенсії залежатиме від розміру внесків, учасники системи будуть зацікавлені в тому, щоб отримувати офіційну заробітну плату;

– учасники систем, які більше зароблятимуть і, відповідно, більше відраховуватимуть, отримуватимуть більшу пенсію, а це створить стимули працювати ефективніше;

– приватне управління інвестиціями має забезпечувати вищу прибутковість, ніж державна, за умови, що керуючі активами компанії добиратимуться на конкурсних засадах, а держава належно регулюватиме їх діяльність;

– перехід від солідарної системи до системи обов’язкового індивідуального нагромадження збільшить обсяг інвестицій в економіку України;

– пенсійний вік не є структурним елементом системи, тому учасник цієї системи зможе вибирати свій вік виходу на пенсію (відповідно, і розмір пенсії сам).

Разом із тим накопичувальна система обов’язкового пенсійного страхування має і певні ризики [29, c. 9]:

– якщо кошти на пенсійних рахунках приноситимуть низький прибуток, пенсія із системи обов’язкового нагромадження може виявитися меншою, ніж пенсія із солідарної системи;

– у разі неефективного інвестування або недоліків у державному регулюванні системи можна втратити свої заощадження;

– учасники системи з низькими прибутками отримуватимуть меншу пенсію, ніж учасники з високими прибутками;

– система обов’язкового нагромадження не передбачає механізму забезпечення пенсіями людей похилого віку та людей, які належать до категорії бідних;

– деякі категорії населення, зокрема працюючі інваліди, хронічно безробітні, жінки з дітьми які не в змозі нагромадити достатньо коштів. Введення другого рівня пенсійного страхування дозволить:

• збільшити загальний розмір пенсійних виплат завдяки отриманню інвестиційного доходу (сукупний середній розмір пенсійних виплат із солідарної та обов’язкової накопичувальної системи очікується на рівні 55–60 % середньої заробітної плати в Україні, нині такі виплати в межах 35 %);

• посилити залежність розміру пенсії від трудового вкладу особи, отже, й зацікавленість громадян та їх роботодавців щодо сплати пенсійних внесків; • зменшити навантаження на фонд оплати праці роботодавців за рахунок ерерахування частини обов’язкових пенсійних внесків до Накопичувального фонду – із заробітків працівника;

• передавати обліковані на персональному пенсійному накопичувальному рахунку кошти у спадок;

• створити потужне джерело інвестиційних ресурсів для зростання національної економіки.

Недоліки накопичувальної пенсійної системи полягають в тому, що тут мають місце труднощі із забезпеченням захисту від банкрутства, інфляції, розтрати коштів та інвестиційних ризиків. Тому зміцнення здатності до регулювання та нагляду за накопичувальною системою є вирішальним для її успішного запровадження як фінансового інституту [118, c. 95]. Її негативні наслідки можуть торкнутись також осіб, які не можуть виконувати професійну роботу внаслідок недостатньої кваліфікації, стану здоров’я тощо. Це призводить до збільшення чисельності бідних людей (у похилому віці) і підвищення соціальної напруги в суспільстві [91, c. 90].

Підсумовуючи проведене вище дослідження, можна виділити такі відмітні ознаки накопичувального механізму в системі обов’язкового пенсійного страхування, які полягають у наступному.

По-перше, пенсійні системи, побудовані на накопичувальному принципі, у меншій мірі зазнають впливу від демографічних чинників в силу особливостей фінансової системи, джерелами якої виступають страхові внески й інвестиційний дохід, більшою мірою залежать від рівня економічного розвитку та загальної економічної стабільності, оскільки при значних темпах інфляції пенсійні накопичування можуть знецінюватися.

По-друге, процес інвестування пенсійних нагромаджень надає ринковий характер відносинам, що виникають у системі загальнообов’язкового пенсійного страхування. Звідси випливає друга ознака накопичувального механізму – розширення можливості участі застрахованої особи у формуванні своїх пенсійних прав. Він виражається в наділенні застрахованої особи правом добровільного вступу до правовідносин по загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню, правом вибору інвестиційного портфеля або передачі коштів у недержавний пенсійний фонд. По-третє, особливістю системи відносин, що виникають у рамках накопичувального механізму загальнообов’язкового пенсійного страхування, є відсутність елемента випадковості стосовно до страхового випадку.