1.3. Міжнародно-правове регулювання правовідносин у сфері пенсійного забезпечення

Міжнародно правове регулювання правовідносин у сфері пенсійного забезпечення здійснюється:

- Організацією Об'єднаних Націй : у Загальній Декларації прав людини визначено право кожної людини на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та необхідне соціальне обслуговування, який є необхідним для підтримання здоров'я і добробуту її самої та її сім'ї, і право на забезпечення в разі безробіття, хвороби, інвалідності, вдівства, старості чи іншого випадку втрати засобів до існування через незалежні від неї обставини.

- Міжнародною Організацією Праці: пенсійне забезпечення, у рамках системи соціального забезпечення, регулюється міжнародними конвенціями та рекомендаціями Міжнародної Організації Праці, які є набором певних критеріїв для внесення змін до національного законодавства.

Конвенція МОП №102, прийнята 28 червня 1952 року, визначає дев'ять видів соціального забезпечення, які включають пенсії по старості, у випадку втрати годувальника, по інвалідності (внаслідок загального захворювання), у зв'язку із нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, допомога по хворобі, по вагітності та пологам, по безробіттю, сімейна допомога та медична допомога [24].

Держави, що ратифікували Конвенцію №102, беруть на себе зобов'язання включити її положення до своїх законодавчих актів та мати як мінімум три види пенсій із сукупності всіх видів пенсій та допомоги по безробіттю. Держави також зобов'язуються у відповідних випадках встановити норми мінімального охоплення певної частини населення, мінімальні розміри пенсій, допомог та медичної допомоги.

Прикладом багатосторонніх договорів є конвенції та рекомендації Міжнародної Організації Праці (МОП). МОП є єдиною в своєму роді спеціалізованою міжнародною установою, в законодавчому органі якої від країн-членів представлені на тристоронній основі уряди, працедавці та профспілки. Вона заснована з метою міжнародного співробітництва для забезпечення тривалого соціального миру і усунення соціальної несправедливості. МОП була заснована у 1919 р. згідно з Версальським мирним договором у рамках Ліги націй. З 1946 р. МОП стала першою спеціалізованою установою ООН. Україна стала членом МОП у 1954 р. Штаб-квартира МОП знаходиться в м. Женева (Швейцарія). Основними органами МОП є: Міжнародна конференція праці (законодавчий орган), Адміністративна Рада (виконавчий орган), Міжнародне Бюро Праці (постійний секретаріат).

Серед конвенцій МОП, які мають важливе значення для галузі пенсійного забезпечення, є Конвенція № 102 «Про мінімальні норми соціального забезпечення (1952), Конвенція № 128 «Про допомоги по інвалідності, по старості і у зв'язку з втратою годувальника» (1967), Конвенція № 118 «Рівноправність у галузі соціального забезпечення» (1962), Конвенція № 157 «Збереження прав у галузі соціального забезпечення» (1982), Конвенція №35 «Про обов'язкове страхування по старості працівників промислових і торговельних підприємств, осіб вільних професій, а також надомників і домашніх служників» (1967), Конвенція №36 «Про обов'язкове страхування за віком працівників у сільському господарстві» (1967), Конвенція №37 «Про обов'язкове страхування по інвалідності працівників промислових та торговельних підприємств, осіб вільних професій, надомників і домашніх служників» (1967), Конвенція №38 «Про обов'язкове страхування на випадок інвалідності працівників у сільському господарстві» (1967) [23].

Рекомендації МОП ратифікації не підлягають, але вони мають втілюватися у життя країнами-членами через прийняття відповідного національного законодавства.

З метою повного дослідження вимог обов’язкового пенсійного страхування, викладених в Конвенціях МОП №№ 35–40, вважаємо за необхідне також розглянути основні умови пенсійного страхування, за якими застрахованим особам надається пенсійне забезпечення у випадку настання різних соціальних ризиків.

Право застрахованої особи на отримання пенсії по старості обумовлюється: 1) досягненням пенсійного віку, який у разі дії страхових програм для осіб, які працюють, не може перевищувати 65 років; 2) наявністю певного стажу, котрий може передбачати виплату мінімальної кількості внесків з початку страхування, а також протягом встановленого періоду, який безпосередньо передував настанню страхового випадку [23].

Таким чином, як певна соціальна гарантія встановлено граничний пенсійний вік і передбачена необхідність дотримання обов’язкової умови – наявності стажу певної тривалості. Однак відразу слід зазначити, що обов’язковість встановленої умови компенсується досить широким значенням самого терміну “стаж”. Відповідно до Конвенції МОП № 102 “Про мінімальні норми соціального забезпечення” термін “стаж” означає, залежно від того, як це визначено, або період, протягом якого сплачувалися внески, або стаж роботи, або тривалість проживання в даній країні, або будь-яке поєднання цих умов [23, c. 1055].

Важливим є положення Конвенцій МОП № 37, 38 щодо одержання пенсії по інвалідності, яка обумовлюється: 1) втратою працездатності, що позбавляє особу можливості заробляти прийнятну заробітну плату; 2) наявністю певного стажу, який може передбачати сплату мінімальної кількості страхових внесків з моменту страхування, а також протягом встановленого періоду, який безпосередньо передував страховому випадку. Однак на відміну від пенсії по старості для пенсії по інвалідності встановлене обмеження необхідної тривалості сплати страхових внесків: тривалість стажу не може перевищувати 60 місяців, 250 тижнів або 1500 днів, протягом яких сплачені внески. Також необхідно звернути увагу ще на одне положення, яке визначає, що періоди, протягом яких виплачується допомога у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю або безробіттям, вважаються періодами сплати страхових внесків [23, c. 280].

Отже, однією з особливостей пенсії по інвалідності є відсутність можливості достатнього матеріального самозабезпечення у зв’язку з чим, для осіб, які мають право на такий вид пенсії, встановлюється така соціальна гарантія, як знижена тривалість необхідного стажу.

Право на отримання пенсії у зв’язку з втратою годувальника також пов’язується з тривалістю страхування. За аналогією з пенсією по інвалідності встановлені вимоги до сплати мінімальної суми внесків, тривалості сплати внесків, можливе “зарахування” періодів страхування інших соціальних ризиків (тимчасова непрацездатність, безробіття). Для цього виду пенсії має важливе значення конкретизація кола забезпечуваних суб’єктів. Право на пенсію мають діти померлого застрахованого й удови. Відносно вдів можуть встановлюватися додаткові умови, наприклад: не вступили в повторний шлюб, або є старшими за встановлений вік, чи які є інвалідами [23, c. 299]. Можна сказати, що пенсія у зв’язку з втратою годувальника носить яскраво виражений “вузько родинний” характер.

Порядок визначення розмірів всіх зазначених видів пенсій (по старості, по інвалідності, у зв’язку з втратою годувальника) будується на практично однакових вихідних положеннях Конвенцій МОП № 35–40, що допускають кілька можливих рішень: а) розмір пенсії визначається залежно чи незалежно від періоду страхування; б) розмір пенсії має бути фіксованою сумою, або відсотками від заробітної плати, яка береться до уваги з метою страхування, або змінюватися залежно від суми сплачених внесків [23].

Таким чином, для розрахунку розміру пенсії значення мають такі критерії: тривалість страхового стажу, розмір заробітної плати, сума сплачених страхових внесків. На наш погляд, саме ці показники повинні прийматися до уваги під час розрахунку пенсії, оскільки кожний працівник має можливість покращити їх якісний зміст, завдяки своїй трудовій діяльності. Отже, вважаємо негативним, обраний вітчизняним законодавцем варіант розрахунку пенсії, який враховує середню заробітну плату працівників, зайнятих у галузях економіки України.

Особливе значення надається гарантованості мінімального рівня забезпечення. У взаємозв’язку з необхідністю сплати страхових внесків це покладає на державу наступний обов’язок: якщо надається пенсія, обумовлена певною тривалістю страхового стажу, то при відсутності гарантованого мінімуму така пенсія має містити в собі фіксовану суму або частину суми, яка не залежатиме від періоду страхування [23]. На наш погляд, цією нормою підкреслюється значимість самого факту сплати страхових внесків. Тому у випадках, коли розмір пенсії, обчислений з урахуванням виплаченої суми внесків, невеликий, сама участь у страхуванні гарантує встановлений мінімальний рівень забезпечення.

На розмір пенсії може впливати залежність між розміром внесків і розміром застрахованої заробітної плати: якщо розмір внесків залежить від розміру заробітної плати, то ця заробітна плата враховується також для обчислення пенсії, незалежно від того, обумовлюється розмір пенсії тривалістю страхового стажу чи ні [23].

Важливе значення надається у зазначених Конвенціях збереженню прав застрахованих осіб при зміні режиму страхування та за інших обставин. Цьому присвячені норми, що передбачають збереження для осіб, які раніше були застраховані на обов’язкових засадах, права продовжувати страхування або на добровільних засадах, або зберегти свої права шляхом періодичної сплати внесків [23]. Важливою гарантією для застрахованих є чітко визначені підстави, які тягнуть втрату прав відносно внесків, а також втрату або призупинення права на одержання пенсії [23].

Ці положення є надзвичайно актуальними в умовах існування різних рівнів пенсійного забезпечення, тому що можливість участі одразу у декількох з них, є важливою обставиною, що дозволяє формувати систему пенсійного забезпечення в цілому.

У розглянутих Конвенціях МОП регламентуються також питання, безпосередньо пов’язані з пенсійним страхуванням і що стосуються фінансування і управління [23]. У питаннях фінансування найважливішою ідеєю є участь застрахованих осіб у накопиченні коштів пенсійного страхування, незважаючи на те, що передбачається можливість встановлювати національним законодавством виключення із загального правила, зокрема можуть бути звільнені від обов’язку сплачувати внески учні і початківці до визначеного віку та працівники, які не отримують грошової винагороди, або їхня заробітна плата дуже низька [23].

У питаннях управління страховими фондами одним з обов’язкових елементів є участь застрахованих осіб в управлінні цими фондами. Це положення відображено у ст. 59 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, відповідно до якої управління Пенсійним фондом здійснюється на основі паритетності представниками держави, застрахованих осіб і роботодавців.

Нами були розглянуті основні положення Конвенцій, які спеціально присвячені питанням обов’язкового страхування пенсійних ризиків – старості, інвалідності, втрати годувальника. У наступне десятиріччя ці положення знаходили свій розвиток в інших конвенціях і рекомендаціях.

Конвенція МОП № 128 “Про допомоги по інвалідності, по старості і у зв’язку з втратою годувальника” (1967 р.) узагальнює багато положень Конвенцій МОП № 35–40 і розширює сферу дії цих положень поєднанням страхової та нестрахової форм забезпечення. Особливістю Конвенції МОП № 128 є узагальнений характер основних критеріїв забезпечення. Так, коло суб’єктів, відповідно до зазначеної Конвенції МОП, може визначатися за відсотком охоплення системами забезпечення; як основа розрахунків виводиться “типізований заробіток”; розмір виплати встановлюється у відсотках до заробітку “типового працівника” і т. ін. [23]. У чималій кількості випадків Конвенція МОП № 128 містить положення, які роблять більш доступною можливість одержання допомоги по старості, по інвалідності, у зв’язку з втратою годувальника. З іншого боку, зустрічаються й більш жорсткі норми порівняно з Конвенціями МОП № 35–40.

Так, допомога по інвалідності забезпечується особі, що має 15-річний стаж сплати внесків або роботи за наймом, або 10 років проживання в країні. Цей акт явно посилює страхові засади стосовно застрахованих осіб й у той же час закріплює більш широкі права особам щодо надання допомог, що не обумовлюються сплатою страхових внесків. Щоправда, таке положення компенсується при визначенні розмірів допомог.

Своєрідну тривалість виплати має допомога по інвалідності, яка надається протягом усієї тривалості охоплюваного випадку або до тих пір, поки дана особа не набуде права на отримання пенсії по старості [23].

Для пенсій по старості передбачається можливість збільшення вікової межі, якою обумовлюється право на допомогу. Цей вік може бути більший за 65 років “з належним урахуванням демографічних, економічних та соціальних критеріїв, підтверджуваних статистикою” [23]. Вказане положення Конвенції щодо пенсійного віку є цікавим для національного пенсійного законодавства. Міжнародна організація праці не тільки допускає пенсійний вік у 65 років, не тільки не розділяє його окремо для чоловіків та жінок, а й допускає встановлення більш високої вікової межі.

Значно збільшується тривалість необхідного стажу – 30 років стажу сплати внесків або роботи за наймом, або 20 років стажу проживання в країні. Передбачено і мінімальний стаж сплати внесків або роботи за наймом – 15 років. Відповідно до законодавства України мінімальний страховий стаж для призначення пенсії у солідарній системі – 5 років.

Для одержання пенсії у зв’язку з втратою годувальника передбачаються додаткові підстави. Наприклад, ніякої вимоги щодо віку вдови не встановлюється, якщо вона є інвалідом, або виховує дитину, що перебуває на утриманні померлого. Крім вдів і дітей передбачається можливість у національному законодавстві включити інших утриманців померлого годувальника. Умови надання допомоги у зв’язку з втратою годувальника подібні з умовами надання допомоги по інвалідності.

Поряд із правилами, що зберігають права застрахованих, передбачаються й правила призупинення виплати допомог або скорочення їхніх розмірів при одержанні доходу, що перевищує встановлену суму.

На додаток до Конвенції № 128 прийнята Рекомендація МОП № 131 “Щодо допомог по інвалідності, по старості та у зв’язку з втратою годувальника”. У Рекомендації зроблений акцент на допомогу, обумовлену сплатою внесків, тобто надання якої залежить від прямої фінансової участі осіб, що підлягають забезпеченню або їхніх роботодавців або ж від стажу професійної діяльності. Рекомендація цікава тим, що в ній йдеться про необхідність поширення національного законодавства про пенсійне забезпечення по інвалідності й старості: а) на осіб, робота яких має випадковий характер; б) на всіх самодіяльних осіб. У цьому положенні явно простежується тенденція до розширення кола застрахованих, пенсії яким повинні призначатися на умовах пенсійного страхування.

Відзначимо ще деякі положення Рекомендації № 131, що стосуються стажу і рівня забезпечення. Рекомендація встановлює пільги по стажу: а) стаж для набуття права на допомогу по інвалідності має бути виключений або скорочений за установлених умов для молодих працівників, які ще не досягли установленого віку; б) коли призначення допомоги по інвалідності, по старості чи у зв’язку з втратою годувальника обумовлено стажем сплачування внесків або роботи за наймом, періоди обов’язкової військової служби мають прирівнюватися за установлених умов до періодів сплачування внесків чи роботи за наймом при обчислюванні стажу заінтересованої особи.

У частині питань, що стосуються рівня забезпечення, цікавими представляються наступні положення: національним законодавством повинні встановлюватися мінімальні розміри допомог по інвалідності, по старості і у зв’язку з втратою годувальника, з тим, щоб гарантувати мінімальний рівень життя; розміри допомог по інвалідності, по старості і у зв’язку з втратою годувальника повинні періодично регулюватися з урахуванням змін у загальному рівні заробітної плати чи вартості життя [23].

Вважаємо за необхідне зупинитися також на Рекомендації МОП № 162 “Щодо працівників похилого віку”. В ній вказується на деякі особливості дострокових пенсій по старості: працівники похилого віку повинні мати право на отримання дострокової допомоги по старості протягом встановленого періоду, що передує даті досягнення ними нормального віку виходу на пенсію по старості, за умови зменшення розміру періодично виплачуваної допомоги, яку вони отримували б у цьому віці (тобто при виході на пенсію по старості) [23].

Особливість цієї норми – у встановленні взаємозв’язку строку призначення пенсії й її розміру: якщо пенсія призначається раніше загальновстановленого віку, то розмір пенсії повинен бути менший.

Найважливішою складовою міжнародно-правового регулювання праці є міждержавне співробітництво в сфері соціального забезпечення. Міжнародно-правове регулювання соціального забезпечення, на думку О.Є. Мачульської, виражається в розробці міжнародних стандартів в сфері соціального забезпечення, а також у гармонізації та координації національних законодавств з питань збереження набутих прав на соціальні виплати при переїзді громадянина з однієї держави в іншу в процесі трудової діяльності або збереження набутих прав на конкретний вид пенсії або допомоги у випадках зміни країни постійного місця проживання [76, c. 182]. Ми також розділяємо цю думку.

Питання збереження прав у галузі соціального забезпечення регламентує Конвенція МОП № 157, ухвалена 21 червня 1982 року. Відповідно до ст. 9 зазначеної Конвенції кожен член Організації гарантує виплату грошової допомоги по інвалідності, старості, у разі втрати годувальника, пенсій у разі трудового каліцтва правомочним особам, незалежно від місця їхнього проживання. На жаль, вказана Конвенція не була ратифікована нашою державою, однак на рівні регіонального регулювання Україна уклала низку угод щодо соціального забезпечення серед яких слід відмітити Угоду про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року [25].

Підсумовуючи вищевказане, можна відзначити, що в Конвенціях і Рекомендаціях МОП на основі аналізу й узагальнення сформульовані основні положення пенсійного страхування, які адаптовані для застосування їх у будь-яких економічних умовах. Тому вивчення і врахування такого міжнародного досвіду представляється дуже значимим для успішного розвитку загальнообов’язкового пенсійного страхування в Україні.

На межі ХХІ ст. Україна визначилася із стратегією подальшого розвитку державності та національної правової системи в напрямку європейського правового простору, що передбачає орієнтацію на стандарти правового демократичного облаштування держави, планування принципу верховенства права у взаємовідносинах між громадянами й органами державної влади, всебічне забезпечення і захист прав людини [113, c. 3]. Інтеграція України в європейські структури поставила проблему про наближення українського національного права до європейського права, про імплементацію європейських міжнародних стандартів в галузі соціального захисту в юридичну практику України [44, c. 275]. Намір України інтегруватися до Євросоюзу вимагає, щоб наша соціально-економічна політика і реальні дії щодо її реалізації спрямовувались на досягнення європейських і загальнолюдських цінностей та здобутків. У свою чергу під цим розуміється демократія, надійний соціальний захист населення, досягнення соціальної справедливості та подолання соціальних протиріч і конфліктів.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є найголовнішим міжнародно-правовим актом на європейському рівні. Також велике значення має Європейська соціальна хартія, яка ухвалена Радою Європи 18 жовтня 1961 року та переглянута 3 травня 1996 року [60].

Згідно зі ст. 23 Європейської соціальної Хартії з метою забезпечення ефективного здійснення права осіб похилого віку на соціальний захист Сторони зобов’язуються, самостійно або у співробітництві з громадськими чи приватними організаціями, вживати відповідних заходів або заохочувати відповідні заходи, зокрема, для: надання особам похилого віку можливості якомога довше залишатися повноцінними членами суспільства; надання особам похилого віку можливості вільно обирати спосіб свого життя і незалежно жити у знайомому для них оточенні так довго, як вони забажають і зможуть; забезпечення особам похилого віку, які проживають у будинках для престарілих, гарантій надання відповідної допомоги із повагою до їхнього особистого життя і гарантій участі у прийнятті рішень, що стосуються умов життя у їхньому будинку для престарілих [60, c. 185].

Крім визнаних Україною міжнародних угод у сфері пенсійного забезпечення, країни Європейського Союзу також керуються законодавчою резолюцією Європейського Парламенту про спільну позицію Ради Європи щодо прийняття Директиви Європейського Парламенту і Ради Європи “Про діяльність і нагляд за установами професійного пенсійного забезпечення” від 12 березня 2003 року та положеннями самої Директиви [26].

Директива відображає перший етап у напрямку створення внутрішнього ринку професійного (трудового) накопичувального пенсійного забезпечення, організованого у європейському масштабі. Вона встановлює правила “обачної поведінки” як основоположні принципи інвестування капіталу і спрямована на створення можливості для суб’єктів накопичувальної пенсійної системи всіх країн ЄС здійснювати діяльність за кордоном з метою заохочення працюючого населення та роботодавців роботи заощадження у сфері накопичувального пенсійного забезпечення через недержавні пенсійні фонди, що повинно сприяти економічному і соціальному прогресу країн-учасниць ЄС.

Визначені Директивою Парламенту і Ради Європи правила “обачної поведінки” суб’єктів системи накопичувального пенсійного забезпечення призначені для того, щоб гарантувати безпеку пенсійних коштів майбутніх пенсіонерів шляхом встановлення суворих стандартів державного нагляду.

Оскільки в солідарних пенсійних системах усіх європейських країн дедалі зростає навантаження через погіршення демографічного становища, Європейський Парламент визнає, що у майбутньому професійні (трудові) накопичувальні пенсії, фінансовані за рахунок накопичувальних пенсійних фондів, відіграватимуть важливу роль як додаткові до державних пенсій, фінансованих за рахунок коштів солідарних пенсійних фондів цих країн. Отже, на думку Європейського Парламенту, потрібно створювати накопичувальні пенсійні фонди, але при цьому не відкидати питання про важливість соціального забезпечення за рахунок солідарних систем, приділяючи увагу безпечності, тривалості і ефективності систем соціального захисту, які повинні гарантувати достойний рівень життя у похилому віці і, таким чином перебувати у центрі зміцнення європейської соціальної моделі.

Крім того, Європейський Парламент встановив загальні для всіх країн-учасниць вимоги щодо: 1) цільового використання активів; 2) правил інвестування пенсійних активів; 3) порядку оприлюднення інформації про діяльність пенсійних фондів та надання інформації їх учасникам; 4) власного капіталу компаній, що здійснюють адміністрування фондом та управління його активами; 5) засновників накопичувальних пенсійних фондів; 6) порядку звітування всіх суб’єктів системи накопичувального пенсійного забезпечення.

Підсумовуючи узагальнення міжнародно-правового регулювання питань обов’язкового пенсійного страхування на основі аналізу найважливіших міжнародно-правових актів, можна зробити висновок про те, що в розглянутих документах простежуються наступні основні положення пенсійного страхування:

Міжнародна організація праці не тільки допускає пенсійний вік у 65 років, не тільки не розділяє його окремо для чоловіків та жінок, а й допускає встановлення більш високої вікової межі.

1. максимальне охоплення працюючих системами обов’язкового пенсійного страхування; організація обов’язкового пенсійного страхування повинна здійснюватися на основі сплати страхових внесків застрахованими;

2. диференціація розмірів пенсій на підставі врахування розмірів страхових внесків, тривалості сплати внесків, суми виплачених внесків, розмірів заробітної плати; гарантованість мінімального рівня забезпечення;

3. забезпечення принципу достатності розміру пенсії для покриття основних потреб; забезпечення сумірності рівня життя в період роботи та після завершення трудової діяльності, для осіб, які виплачували страхові внески тривалий час;

4. встановлення розміру пенсії з урахуванням вартості життя; підтримка (збереження) рівня пенсійного забезпечення;

5. збереження прав застрахованих в разі зміни системи страхування та інших обставин; чітке визначення підстав, що ведуть до втрати прав відносно внесків, а також втрати або призупинення права на одержання страхової пенсії;

6. створення ефективної системи державних наглядових органів – не менш важливе завдання, тому що від цього залежить виконання прийнятих законів і ступінь довіри населення до пенсійних фондів.

Вивчаючи питання правового регулювання пенсійного забезпечення у міжнародно-правових актах, стає зрозумілим, що зміст юридичних норм таких актів конкретизується відповідним національним законодавством країн-учасниць. Тому дослідження проблем пенсійного страхування не можливе без наукового вивчення зарубіжного досвіду в сфері пенсійного забезпечення та його порівняльного аналізу з пенсійною системою України.