Аналіз собівартості продукції

Під собівартістю продукції, робіт і послуг розуміють сумарні витрати всіх видів ресурсів у грошовій формі: основних засобів, сировини, матеріалів, палива, енергії, праці, які безпосередньо використовуються в процесі виробництва продукції і виконання робіт, а також для збереження й поліпшення умов виробництва та його вдосконалення¹.

У зв’язку з цим головною метою аналізу собівартості продукції є виявлення можливостей більш раціонального використання виробничих ресурсів, зниження витрат на виробництво та реалізацію і забезпечення зростання величини прибутку.

Завданнями аналізу собівартості продукції є:

оцінка обґрунтованості та напруженості плану за собівартістю продукції, витратами виробництва й обігу;

визначення динаміки та ступеня виконання плану за собівартістю;

виявлення факторів, що впливають на динаміку показників собівартості та виконання плану по них, величини і причин відхилення фактичних витрат від планових;

оцінка резервів зниження собівартості продукції.

Аналіз собівартості продукції здійснюється за такою схемою:

визначають абсолютні та відносні відхилення показників собівартості від аналогічних показників плану і минулих років;

здійснюють оцінку зміни структури собівартості, визначають відхилення частки окремих статей витрат від аналогічних даних плану і минулих років, розраховують вплив цих відхилень на підсумковий показник. Разом з тим виділяють статті втрат, що мають найбільшу частку в собівартості, і статті витрат, по яких відбулися суттєві зміни. Характерною особливістю цього розділу аналізу є те, що статті витрат у цьому разі виступають і як фактори, які впливають на зміну собівартості, і як окремі компоненти, які формують її структуру;

визначають рівень витрат на 1 грн. товарної продукції, який характеризує їх окупність, здійснюють аналіз динаміки цього показника та оцінку факторів, що впливають на його рівень.

^{________________}

¹Селезнева Н. Н., Ионова А. Ф. Финансовый анализ. – С. 160.

Важливий узагальнюючий показник собівартості продукції – витрати на одну грошову одиницю товарної продукції, який є універсальним: він може застосовуватися в будь-якій галузі і наочно відображує прямий зв’язок між собівартістю та прибутком. Якщо собівартість товарної продукції подати як суму добутків собівартості одиниці продукції по кожному найменуванню продукції на кількість виробів, а обсяг товарної продукції – як добуток кількості продукції на її ціну, то формула для розрахунку рівня витрат на одну грошову одиницю продукції буде такою:

n

∑ q₁∙ c_i

t=1

Р_а = ----------- ,

n

∑ q₁∙ р_i

t=1

де q₁ – кількість виробів в натуральних одиницях виміру і-го виду товару;

c_i – собівартість одного виробу;

р_i – ціна продукції;

n – кількість видів товару в номенклатурі.

Безпосередній вплив на зміни рівня витрат на одну грошову одиницю продукції здійснюють п’ять факторів, які перебувають з ним у прямій функціональній залежності:

структура виготовленої продукції;

обсяг виробництва в натуральних показниках;

рівень витрат на виробництво окремих виробів;

ціни та тарифи на спожиті матеріальні ресурси;

ціни на продукцію.

Проте, в обліково-аналітичній практиці економічно розвинених країн для характеристики ділової активності компаній крім темпових показників використовують коефіцієнти стійкого економічного зростання, який розраховують за формулою:

ЧП-Д

К_е.з = -------- . 100,

ВК

де ЧП – чистий прибуток (прибуток, призначений до розподілення акціонерів);

Д – дивіденди, що сплачуються акціонерам;

ВК – власний капітал.

Враховуючи те, що власний капітал акціонерної компанії може збільшуватися або за рахунок додаткового випуску акцій, або за рахунок реінвестування отриманого прибутку, коефіцієнт К_е.з відображує, якими темпами в середньому збільшується власний капітал за рахунок саме останнього фактора.

Через побудову детермінованої факторної моделі нескладно ідентифікувати чинники, які визначають значення коефіцієнта стійкого економічного зростання:

∑ ЧП ЧП V_в ПК + ВК

К_е.з = -------- . ------ . ----- . ---------- ,

ЧП V_в ∑А ВК

де ∑ЧП – величина чистого прибутку, яка реінвестується в розвиток підприємства;

V_в – об’єм виробництва (реалізації) продукції;

∑А – сума активів підприємства;

ПК – залучений капітал.

Економічна інтерпретація моделі полягає в тому, що:

перший її чинник характеризує дивідендну політику компанії, яка передбачає вибір економічно доцільного співвідношення між сплаченими дивідендами величиною реінвестованого у виробництво прибутку;

другий чинник характеризує рентабельність випуску / продажу;

третій чинник характеризує ресурсовіддачу;

четвертий чинник (коефіцієнт фінансової залежності) характеризує співвідношення між залученнями та власними джерелами коштів.