11. Охарактеризувати водні ресурси світу.

Водні ресурси. До водних ресурсів належать поверхневі та підземні води, які використовуються або можуть використовуватися в господарській діяльності (води oзер, річок, льодовиків, підземні води, опріснені води морів). Загальні запаси води на планеті становлять близько 1,4 млрд кубічних кілометрів. З них на прісні води припадають лише 2,5%. Більша її частина зосереджена в льодовиках і багаторічних снігах, якими покрито 10 % суходолу. Прісні води, доступні людині для безпосереднього використання, становлять менш як 1 % усіх запасів води на Землі. Запаси доступної прісної води розміщені дуже нерівномірно. Так, в Африці лише 10% населення мають регулярне водозабезпечення, в той час як у Європі цей показник становить 95 %. Одним зі способів одержання прісної води є опріснення морської, який застосовують в Японії, Кувейті, Туркменистані, Азербайджані. Одним з найбільших споживачів прісної води є сільське господарство. Так, на вирощування 1 т пшениці потрібно 800 — 1200 м3, рису — 5 000-7000 м3, бавовнику — 4000—5000 м3 води. До крупних споживачів води належить і промисловість, особливо хімічна, металургійна та енергетика.

12.Охарактеризувати рекреаційні ресурси світу.

визначають за комплексними показниками, які відображають зв'язок метеорологічних умов і самопочуття людини. Ці показники дають уявлення про ступінь сприятливості клімату для відпочинку та лікування людей. Найсприятливішим для цього є субтропічний кліматичний пояс.

Рекреаційні ресурси - сукупність природних та антропогенних об'єктів і явищ, що їх можна використовувати для відпочинку, лікування й туризму. Природні рекреаційні ресурси - це особливості природи, природні та природно-технічні геосистеми, об'єкти і явища природи, їхні компоненти й властивості, природоохоронні об'єкти, пам'ятки історії, архітектури, етнографічні особливості території.

Рекреаційні ресурси океанів і морів характеризуються значною різноманітністю. До основних рекреаційно-туристських берегових районів належать: в Антлантичному океані - Середземноморське узбережжя Південної Європи та Північної Африки, узбережжя Біскайської затоки, Північного, Балтійського та Чорного морів півострова Флорида, островів Куба, Гаїті, Багамських, райони міст міських агломерацій Атлантичного узбережжя Північної та Південної Америки; у Тихому океані - Гавайські острови і східне узбережжя Австралії, острів Хайнань (Китай), узбережжя Японського моря, райони міст і міських агломерацій Тихоокеанського узбережжя Північної та Південної Америки; в Індійському океані - острів Шрі-Ланка, райони прибрежних міських агломерацій Індії, східне узбережжя острова Мадагаскар. Нині поширення набувають туристські подорожі на кораблях (круїзи), підводне полювання, спортивне рибальство, віндсерфінг, подорожі на вітрильниках, яхтах, катамаранах, мисливські сафарі, відвідування значних спортивних культурних подій.

Загальний обсяг світових рекреаційних ресурсів не може бути визначений повністю якісно або кількісно. Для оцінки світових рекреаційних ресурсів треба враховувати географічне положення, особливості клімату і ландшафтів. До основних видів рекреаційних ресурсів належать: узбережжя теплих морів; береги річок, озер і водосховищ; лісові та лучні масиви; передгір'я та гірські країни; міста - столичні та історичні центри; міста-курорти або курортні місцевості; релігійно-культові комплекси та окремі споруди, розташовані поза межами населених пунктів; давні міста, фортифікаційні споруди (печерні міста, фортеці тощо), каменярні.

На характер використання рекреаційних ресурсів надзвичайно сильно впливає екологічний стан території - чистота або забруднення вод, повітря, грунтів, порядок чи безладдя в соціально-політичному житті суспільства, економіці країни. Нині до найболючіших екологічних проблем багатьох держав світу слід віднести забрудненість повітря, поверхневих вод, морів і океанів, тероризм, осередки великих і малих воєнних конфліктів, що не припиняються.

Раціональне використання рекреаційних ресурсів є дуже вигідним бізнесом, бо, не потребуючи значних капіталовкладень, приносить швидкий і значний прибуток. Тому в багатьох країнах до рекреації залучають як приватний, так і державний капітал. Дуже великого значення для залучення туристів набуває рівень розвитку сфери обслуговування, тому провідні місця у світовому туризмі здебільшого належать розвиненим країнам. Щороку Іспанію відвідує понад 50 млн. іноземних туристів, Італію - до 35 млн., Францію і США до 30 млн., Канаду, Великобританію, Японію - до 20 млн.

Природні ресурси на земній кулі розміщуються вкрай нерівномірно. Не тільки окремі країни, а й великі регіони різняться за рівнем забезпеченості певними ресурсами. Рівень забезпеченості мав значний влив на первинний розвиток промисловості та її спеціалізацію до ери науково-технічної революції (НТР). Ресурсозабезпеченість є важливим, але не вирішальним фактором розвитку території. Наприклад, Японія, Республіка Корея, деякі західноєвропейські країни за мінімального природно-ресурсного потенціалу досягли значних економічних і соціальних успіхів, використовуючи досягнення НТР, людські та фінансові ресурси, міжнародну інтеграцію тощо. Є й зворотні приклади, коли природно-ресурсний потенціал країни використовується нераціонально (більшість країн Африки, Індія, Росія, Казахстан тощо).

Використання природних ресурсів і заходи щодо їх збереження отримали назву природокористування. За раціонального природокористування навколишнє середовище не зазнає катастрофічного впливу виробничої діяльності людини, а знаходиться в стані екологічної рівноваги. За нераціонального природокористування стан навколишнього середовища з кожним роком погіршується, що призводить до локальних, регіональних і загальносвітових екологічних проблем.

‘№13

Рослинні ресурси світового океану оцінюються в 430 млн.т за рік. У водах океану до 20 тис. видів рослин та 180 тис. видів тваринних організмів. Виловлюючи щорічно 85—90 млн.т риби, молюсків, водоростей та інших продуктів, людство забезпечує до 20 % своєї потреби в білках тваринного походження. Продукти Океану використовуються також як сировина для одержання висококалорійного борошна для тваринництва. Енергія припливів і відпливів, хвиль, морських течій, прибою, термальних градієнтів. Потенційним джерелом енергії є ізотоп водню — дейтерій (запаси майже 300 млрд т). У воді Океану 55 % усіх запасів хлору, 30,6 % — натрію, 5,6 % — кисню, 1,1 % — калію, 1,2 % — кальцію. В кожному кубічному кілометрі морської води майже 37,5 млн. т мінеральних речовин (всього в морській воді понад 60 хімічних елементів).

№14

Відтворення населення розділяється на 2 типи:

Перший тип відтворення поширюється на країни з розвинутою економікою — країни Європи, Північної Америки, Австралію і Нову Зеландію. Для цього типу характерні невисокі та низькі показники народжуваності й смертності та уповільнені темпи природного приросту населення, що зумовлено демографічними й соціально-економічними причинами. Показник смертності — дуже низький, а природний приріст становить 5-10 осіб на 1000 жйтелів. Частка людей похилого віку — збільшується, а кількість народжених малюків зменшується. Є країни, в яких не забезпечується розширене відтворення населення. Вони мають «нульовий» або низький природний приріст (наприклад, Італія, Велика Британія, Польща). Є країни з від'ємним природним приростом, де смертність перевищує народжуваність (наприклад, Україна, Росія, Білорусь, Угорщина, Німеччина, Болгарія). Як наслідок загальна кількість населення зменшується, а кількість людей похилого віку збільшується, відбувається процес «старіння» нації. Демографи називають явище глибокого порушення відтворення населення, що загрожує самому його існуванню, депопуляцією, або демографічною кризою.

Другий тип відтворення населення характерний для більшості країн Африки, Азії, Південної Америки, що розвиваються, з низькими показниками економічного і соціального розвитку. Там дуже високим є рівень народжуваності (40-50 осіб на 1000 жителів) і відносно низьким — рівень смертності. Високий рівень народжуваності в цих країнах зумовлений соціально-економічними причинами: ранніми шлюбами, недостатнім рівнем розвитку культури, неосвіченістю переважної частини населення, релігійними та іншими причинами. Найбільший природний приріст населення характерний для Малі, Чаду, Судану, Конго, Сирії, Оману, Пакистану. Народжуваність уцих країнах становить понад 30 осіб на 1000 жителів.

№15

Перш за все це результат різкого зниження частки смертності у всіх вікових групах. Народжуваність ж або збереглася на незмінному рівні (у багатьох слаборозвинених країнах), або знизилася, але аж ніяк не в такій мірі, як смертність. В першу чергу це стосується сіл у країнах, що розвиваються, де висока народжуваність зберігається по ряду причин. Люди споконвіку вважали її природною і не бачили реальної альтернативи, а пропаганда переходу до со-знательному планування сім’ї з працею доходить до їх свідомості. Не можна забувати також про консервативної позиції щодо народжуваності практично всіх релігій світу – індуїзму, християнства, ісламу, іудаїзму, буддизму в усіх їх толках. Не секрет, що до цих пір церква (будь-яка) є чинником, що істотно гальмує нормалізацію глобальної демографічної ситуації.

Які ж наслідки демографічного вибуху? Бескон-льного зростання народонаселення світу рано чи пізно в змозі повалити в хаос світову економіку, що зробить марною боротьбу з убогістю і голодом, призведе до виснаження природних ресурсів і до фатальних політичних потрясінь.

№16

Демографічна криза — глибоке порушення відтворення населення, що загрожує самому його існуванню. Протягом усієї демографічної історії людства аж до кінця XVIII ст. причинами демографічної кризи були часті голодування, епідемії та війни; обумовлений ними високий рівень смертності призводив до скорочення чисельності населення деяких країн і регіонів світу, а інколи й до повного обезлюднення територій. Історичний процес зміни репродуктивної поведінки в деяких промислово розвинених країнах виявляє, як зазначалось раніше, тенденцію до падіння рівня народжуваності нижче від необхідного для простого відтворення населення, що є причиною сучасної демографічної кризи.

№17

Об'єктом дослідження економічної та соціальної географії є антропосфера: 1) земна сфера, де живе людство; 2) сфера Землі, що її прямо та опосередковано видозмінила людина; 3) використовувана й видозмінена людиною частина біосфери (географічне середовище). В антропосфері людська діяльність стає головним, визначальним чинником розвитку біосфери. Структурними елементами антропосфери є географічне середовище, техносфера (соціосфера) й суспільство в його різних територіальних формах.

№18

Невід'ємна складова духовного життя народу - релігія. Релігійний світогляд не тільки визначає культурно-побутові відмінності та особливості демографічних процесів, а також впливає на політичне і соціально-економічне становище країн і регіонів.

Найпоширеніші у світі три релігії, які через це дістали назву світових: християнство, іслам та буддизм. Крім того, значна частина людства сповідує індуїзм, синтоїзм, конфуціанство, даосизм.

Християнство поширене на всіх материках. Воно має три гілки - католицьку, православну і протестантську. Його сповідує понад чверть людства, з них 3/5 - католики, 1/3 - протестанти, 1/10 - православні.

Католицизм поширений у країнах Південної Європи, а також у Франції, Польщі, країнах Латинської Америки окремих країнах заходу та півдня Африки, на Філіппінах; протестантизм - у країнах Північної Європи, деяких країнах Середньої та Центральної Європи, у США, Канаді, Австралії, Новій Зеландії. Православ'я дотримуються греки, народи півдня Центральної Європи (серби, македонці, болгари), країн СНД (росіяни, українці, білоруси, грузини тощо) та Ефіопії.

Послідовники ісламу становлять близько 20% населення землі. Іслам поширений переважно в країнах Центральної Азії.

Буддизм сповідують до 10% людства, він поширений у Східній, Південно-Східній та Південній Азії.

Релігії, що притаманні одній нації, складають групу національних релігій: синтоїзм - Японія; індуїзм - Індія, Бангладеш; конфуціанство і даосизм - Китай; іудаїзм - Ізраїль.

№19

Міжнародна організація – це об'єднання трьох або більше урядів, міжурядових або громадських співтовариств, спрямоване на вирішення певних спільних питань чи реалізації проектів. У роботі міжнародних організацій беруть участь уповноважені посланці, які представляють інтереси своєї держави чи співтовариства, притримуючись поваги, невтручання у внутрішні справи, порядку прийняття рішень та норм міжнародного права.

ООН – універсальна організація, яка виконує і загальнополітичні, і спеціалізовані функції, оскільки включає більш ніж 30 взаємопов’язаних об’єднань. Заснована ще в 1945 р., нині вона охоплює 192 країни світу і є центром розв’язування проблем, з якими зіштовхується людство. Щоденно ця організація проводить роботу зі сприяння дотримання прав людини, охорони довкілля, боротьбі з хворобами і скорочення масштабів бідності.

ЮНЕСКО – спеціалізований підрозділ ООН із питань освіти, науки і культури. Метою цієї міжурядової організації є сприяння миру і зміцнення міжнародної безпеки шляхом розвитку співробітництва між державами в гуманітарній сфері.

вітова організація торгівлі (СОТ) – міжнародне об’єднання, що опікується правилами торгівлі між країнами, дбає, щоб торговельні обміни відбувалися легко, передбачувано і вільно, а також врегульовує торговельні суперечки. Ця організація об’єднує понад 150 членів, які здійснюють 97 % світового торговельного обігу. Україна – член СОТ із 2008 р.

Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) – спеціалізоване об’єднання ООН, головною метою якого є сприяння охороні здоров'я населення всіх країн світу. Ця організація координує міжнародне співробітництво для розвитку й удосконалення систем охорони здоров'я, викорінення інфекційних захворювань, впровадження загальної імунізації, боротьби з поширенням СНІДу, епідемій і пандемій, координації фармацевтичної діяльності. День заснування ВООЗ – 7 квітня (1948 р.) – щорічно відзначається як Всесвітній день здоров'я. До складу ВООЗ входять 193 країни. Україна є членом ВООЗ з 1948 р. (як незалежна країна поновила членство в 1992 р.).

Європейський Союз (ЄС) – політико-економічне інтеграційне об’єднання 27 країн Європи, утворене в 1993 р. (табл. 4). ЄС поєднує ознаки міжнародної організації і держави, однак формально не є ні тим, ні іншим. Країни ЄС пройшли довгий інтеграційний шлях: від підписання у 1951 р. договору про створення Європейського об'єднання вугілля і сталі, до Лісабонського договору 2007 р. про реформування ЄС. Він відіграє величезну роль у міжнародних відносинах. Країни ЄС зобов’язалися проводити спільний зовнішньополітичний курс, узгоджувати основні напрямки економічної, екологічної і соціальної політики.

Співдружність Незалежних Держав (СНД) утворена в 1991 р. як господарський, політичний та економічний союз Білорусі, Росії та України. Того ж року до СНД приєдналися ще вісім колишніх республік Радянського Союзу: Азербайджан, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан, а в 1993 р. – Грузія. У 2005 р. зі складу СНД вийшов Туркменістан. Україна – співзасновниця організації, але Статут СНД не затвердила, тому формально вона залишається не членом, а спостерігачем. У 2008 р. парламент Грузії прийняв рішення про припинення членства в СНД, але поки-що ця країна залишається членом Співдружності.

№20

Під світовим господарством розуміють сукупність національних господарств та економічних взаємозв'язків між ними, або сукупність виробничих відносин, які функціонують на національному та міжнародному рівнях. Цей процес об'єктивно зумовлений дією кількох факторів:

По-перше, прагненням народів світу вижити за умов надмірного нарощування військових потенціалів і загрози людству можливих глобальних війн, політики мирного співіснування різних економічних систем.

По-друге, розгортанням науково-технічної революції. Жодна з країн світу не може самостійно використати всі досягнення сучасної науки і техніки, тому вони повинні об'єднувати свої зусилля у цій сфері.

По-третє, інтернаціоналізацією господарського життя, міжнародним 0оділом праці. За сучасних умов країни світового співтовариства можуть ефективно розвивати виробничі процеси лише шляхом спеціалізації та кооперування виробництва на міжнародному рівні. Завдяки цьому можна значно знизити собівартість продукції, підвищити її якість, надійність, зекономити паливно-енергетичні, сировинні ресурси, підвищити продуктивність праці, раціонально використовувати робочу силу.

По-четверте, необхідністю об'єднання зусиль країн при розв'язанні глобальних проблем (екологічних, продовольчих), зростаючою потребою у взаємній допомозі в екстремальних ситуаціях (землетрусах, ядерних аваріях тощо), доцільністю поєднання господарських зусиль країн-партнерів для спільного освоєння багатств світового океану та космосу, у збереженні як уже напрацьованих людством знань, ідей, так і переробці і використанні все більш складних інформаційних систем, створенні міжнародного інформаційного банку даних, яким могла б користуватися відповідно до своїх потреб кожна країна світового співтовариства.

№21

Наймогутніший центр світового господарства склався в Північній Америці. Ядром цього центру є економіка США, з нею тісно поєднуються економіки Канади і Мексики. На частку цієї трійки країн при 7 % населення світу припадає 22-23 % національного продукту та виробництва промислової продукції, 12-13 % сільськогосподарської продукції світового господарства. Найважливіші особливості господарства цих північноамериканських країн такі: 1) багатий ринок збуту; 2) могутність американських банків, трестів, концернів, що контролюють не тільки національне багатство своєї країни, а й перетворюються на транснаціональні корпорації; 3) високий технічний рівень промисловості США і Канади; 4) високий науковий потенціал США і Канади; 5) потужний військово-промисловий комплекс США.

Не менш потужний центр світового господарства сформувався в Західній Європі, країни якої мають не просто спільну географічну приналежність, а й однорідні соціально-економічні системи. Внаслідок спільності низки внутрішньо- і зовнішньополітичних інтересів європейського капіталу, незважаючи на суперництво і взаємну боротьбу його національних угруповань, в Західній Європі відбувся глибокий процес економічної інтеграції. Тут сформувалося Європейське економічне товариство (ЄЕТ), яке згодом трансформувалося в Європейське співтовариство (ЄС). До нього з 1996 року входять 15 країн з населенням 370 млн чоловік: ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Великобританія, Ірландія, Данія, Іспанія, Португалія, Греція, Австрія, Фінляндія, Швеція. Це значне економічне угруповання, ринок якого за своїми можливостями попиту можна порівняти з ринком США. Тут посилюються міжнаціональні зв'язки великих монополій, зростає залежність і супідрядність господарств сусідніх країн.

Частка ЄС становить близько 1/5 виробництва національного продукту, промислової та сільськогосподарської продукції світу, понад 2/5 золотовалютних його ресурсів. Успіхи консолідації західноєвропейського центру особливо помітні в галузі зовнішньої торгівлі - на країни ЄС припадає понад 2/5 зовнішньоторгового обороту світу. ЄС стало тим інтеграційним ядром, навколо якого йдуть процеси економічної та політичної інтеграції всієї Європи.

№22

Міжнародний географічний поділ праці — поділ праці між країнами, спеціалізація їхнього виробництва на певних видах продукції, якими вони обмінюються. Для того, щоб виникла подібна спеціалізація, необхідні певні умови. По-перше, країна, яка бере участь у міжнародному поділі праці, повинна володіти якимись перевагами (наприклад, багатством природних ресурсів), випереджати хоча б деякі країни у виробництві певного виду продукції; по-друге, мають існувати країни, що потребують таку продукцію; по-третє, затрати на доставляння продукції до місця продажу повинні бути вигідні країні-виробникові.

№23

Науко́во-техні́чна револю́ція (НТР) — корінне якісне перетворення продуктивних сил, що почалося в середині XX століття, якісний стрибок у структурі і динаміці розвитку продуктивних сил, корінна перебудова технічних основ матеріального виробництва на основі перетворення науки в провідний чинник виробництва, в результаті якого відбувається трансформація індустріального суспільства у постіндустріальне. Основними рисами НТР є:

1)швидкість розвитку науки, перетворення науки в безпосередню виробничу силу;

2)всеосяжність;

3)зміна технічної та технологічної бази господарства світу.

№24

У структурі паливної промисловості на частку нафти припадає до 43%. За різними оцінками, потенційні ресурси нафти у надрах Землі становлять 185—390 млрд. т. Нафту видобувають у 75 країнах світу. В 1990 р. видобуток нафти у світі становив 3,1 млрд. т. За видобутком перше місце посідає район Перської затоки, де міститься 15 родовищ — гігантів із 30 розвіданих у світі. У межах цього регіону попереду Саудівська Аравія, де запаси нафти складають 45,8 млрд. т. До багатих на нафту країн регіону належать Іран, Ірак, Кувейт, Об'єднані Арабські Емірати. Великі поклади нафти (понад 400 родовищ) розвідані в Канаді. Значна частина продукції експортується до США, де власні запаси нафти дорівнюють 4,4 млрд. т. Видобуток ведеться у 30 штатах. Розвідані запаси нафти в Латинській Америці оцінюються на 17,5 млрд. т., що становить понад 12% світових. Нафта тут видобувається у 12 країнах — Мексиці, Венесуелі, Бразилії, Болівії тощо. Великі поклади нафти зосереджені в Африці, де перше місце посідає Лівія (3,4 млрд. т), потім — Нігерія (2,2 млрд. т), Алжир (1,1 млрд. т). У Росії поклади нафти складають 7,5 млрд. т., переважна частина яких зосереджена у Західному Сибіру. У Казахстані знайдено дуже велике Тенгизьке нафтогазове родовище, запаси якого американські спеціалісти оцінюють на 5 млрд. т й понад 2 млрд. куб. м. газу.