8.Сучасна політична карта світу, етапи її формування в хх столітті

Політична карта світу відображає розміщення країн у світі. Крім зображення держав, їхнього адміністративно-територіального поділу, столиць і найбільших міст, карта відображає еволюцію форм державного устрою, взаємовідносини між країнами і т. ін.

  Формування політичної карти світу нараховує декілька тисячоліть. У цьому процесі визначають 4 етапи: стародавній, середньовічний, новий і новітній. Стародавній етап (від епохи виникнення форм держави до V ст. н.е.) пов'язується з виникненням, розквітом і крахом перших державних утворень. Деякі з них (Давній Єгипет, Карфаген, Давня Греція, Давній Рим та ін.) внесли великий вклад у розвиток світової цивілізації. Вони розпочали політико — територіальний поділ географічного простору, перші міждержавні завоювання. Державні кордони тоді збігались, як правило, з природно-географічними рубежами.

  Середньовічний етап (V—XV ст.) це головним чином, феодальна епоха. Складався внутрішній ринок, переборювалась відокремленість господарств, територій, зароджувались елементи ринкової економіки. Проявилось прагнення держав до далеких територіальних завоювань. У цей період існували держави: Візантія, Священна Римська імперія, Англія, Іспанія, Португалія, Київська Русь та ін. В цілому за рівнем державно-територіального поділу континентального простору до Європи наближалась лише Азія. Решта великих регіонів — Африка, Америка, Австралія з Океанією — були далеко позаду навіть Азії.

  Новий етап (з рубежу XV—XVI століть до Першої світової війни в XX столітті) — це епоха зародження, підйому та утвердження ринкових відносин. Починається з епохи великих географічних відкриттів, які заклали підвалини європейській колоніальній  експансії і поширенню міжнародних господарських зв'язків. Найбільшими колоніальними державами стали Англія, Іспанія, Португалія, Франція, Нідерланди, Німеччина.

  Початок новітнього етапу в формуванні політичної карти світу пов'язується із закінченням Першої світової війни. У його складі визначають три періоди.

  Перший період ознаменувався появою на карті світу СРСР. Розпалась Австро-Угорщина, змінились межі багатьох держав, утворились суверенні країни: Польща, Фінляндія, Королівство сербів, хорватів і словенців та ін. Розширились колоніальні володіння Великобританії, Франції, Бельгії, Японії.

  Другий період (після Другої світової війни), крім змін на політичній карті Європи, ознаменувався ще й розпадом колоніальної системи та утворенням незалежних держав в Азії, Океанії, Латинській Америці.

  Третій період ознаменувався крахом комуністичної системи і розпочинається з 90-х років XX ст.

У складі ООН нараховується 185 держав. Такі держави, як Тувалу, Науру, Ватикан і Швейцарія не є членами ООН. Нове міжнародне політичне явище — утворення держав, не визнаних світовим співтовариством, а часто і ніким, крім самих «засновників». Вони незаконні за міжнародним правом, але реально діють і створюють, як правило, багато проблем. Це осередки серйозних політичних і воєнних потрясінь, постійного тиску на політичну ситуацію в світі. Так, з 1974 р. в результаті агресії Туреччини розкололася держава Кіпр. Під приводом захисту конституційних прав турків — кіпріотів (біля 1/5 населення острова) Туреччина окупувала третю частину Кіпру. В 1983 р. була проголошена Турецька Республіка Північного Кіпру, яка визнана самою лише Туреччиною.

  Складне становище в Південно-Західній Азії, особливо через політичне, дипломатичне і воєнне протистояння Ізраїлю та арабських країн. Ізраїль не виконав резолюцію 181 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада 1947 р. і наступні рішення ООН. Він не повертає арабським країнам територію, захоплену ним під час арабо-ізраїльської війни 1948—1949 pp. і «шестиденної війни» 1967 р. проти Єгипту, Сирії та Йорданії. Досі немає повноцінної Держави Палестина із столицею Східний Єрусалим, проголошеної в 1988 р. на основі резолюції Генеральної асамблеї ООН. Її територія має досягати 6,3 тис. км2. Офіційно створення цієї держави визнано ООН (Палестина має статус спостерігача в ООН), Лігою арабських країн і Організацією Ісламської конференції.

   Загострилась боротьба курдів за свою державність. Чисельність курдів, за оцінками, складає 20 млн. осіб. Вони розселені компактно в основному в гірському районі на стику державних кордонів: на південному сході Туреччини (приблизно 10 млн. осіб), на північному заході Ірану (5,3 млн. осіб), на півночі Іраку (3 млн.) і Сирії (1,2 млн. осіб); 0,5 млн. курдів живе в інших країнах.

  Виникли самопроголошені республіки на теренах колишнього СРСР: Республіка Ічкерія (в Росії); Абхазія і Південна Осетія — в Грузії, Нагірно-Карабаська — в Азербайджані, Придністровська Республіка — в Молдавії.