36. Екологічні проблеми людства, шляхи їх розвинення.

Екологічні проблеми людства проявляються в різкому протиріччі у взаємовідносинах суспільства і природи, порушенні природних про­цвів через надмірний антропогенний вплив, зростання енергоспоживання і використання палива. Проблема забруднення довкілля виникла з вини людини. Масштаби забруднення набувають глобального характеру і за­грожують не передбачуваними наслідками. Основна причина забруднення атмосферного повітря — спалюван­ня великої кількості природного-палива. У великих містах найбільшим джерелом забруднення є автотранспорт. Для багатьох країн і промислових районів справжнім лихом стали кислотні дощі. Через них гине риба в озерах, ліс втрачає листя, швидше руйнуються будівлі. До атмосфери при згоранні палива надходить дедалі більша кількість вуглекислого газу, і це посилює парниковий ефект, внаслідок якого підвищується темпера­тура повітря в приземному шарі. Великі побоювання викликає руйнація озонового шару атмосфери різними хімічними сполуками. Вода — найважливіший для людства ресурс. Багато регіонів Євразії і Північної Америки почали відчувати гостру нестачу прісної води (водяна криза). Це пов'язано з широким використанням води в промисловості, сільсько­му і комунальному господарстві. Постійне зниження якості поверхневих вод обмежує можливості їх застосування в питному водопостачанні, потребує дос­коналіших систем очистки тощо. Забруднюються людиною і води Світового океану, особливо внутрішні моря. Це призводить до зменшення рибних ре­сурсів, рекреаційної цінності курортних зон та ін. Частина екологічних проблем має глобальний характер. У процесі господарської діяльності людина спалює величезний обсяг палива. У результаті відбувається теплове забруднення атмосфери. В атмосферу викидається величезна кількість вуглекислого газу, моле­кули якого затримують теплове випромінювання поверхні Землі. В ре­зультаті може виникнути «парниковий ефект», що веде до глобального потепління клімату. Глобальними проблемами називають ті, які мають загальнолюдський характер, зачіпають інтереси людства в цілому і кожної окремої людини практично в будь-якій точці планети. Наприклад, загроза термоядерної катастрофи, загроза деградації природного середовища та екологічного самогубства людства, продовольча проблема, проблеми боротьби з небезпечними для людства захворюваннями і т. д. Всі ці проблеми породжені роз'єднаністю людства, нерівномірністю його розвитку. Свідоме початок ще не стало найважливішою передумовою людства як єдиного цілого. Негативні результати і наслідки неузгоджених, непродуманих дій країн, народів, окремих людей, накопичуючись в глобальних масштабах, стали потужним об'єктивним чинником світового економічного і соціального розвитку. Вони роблять все більш істотний вплив на розвиток окремих країн та регіонів. Їх рішення передбачає об'єднання зусиль великої кількості держав і організацій на міжнародному рівні.

37. Демографічна політика — це система заходів, що здійснюється державою з метою регулювання демографічних процесів, розв'язання специфічних для цієї країни проблем народонаселення.Країни першого типу відтворення, а особливо ті, які вступили у четверту фазу демографічного переходу (Франція, Швеція, Німеччина, Данія, Бельгія, Нідерланди, Угорщина, Чехія та ін.), запроваджують систему заходів економічного стимулювання народжуваності (сімейні допомоги, різного роду заохочувальні виплати, пільги багатодітним родинам і молодим подружжям у забезпеченні житлом, оплаті комунальних послуг тощо), адміністративно-правові заходи (зниження віку реєстрації шлюбів, заборона абортів та ін.). Дуже важливу роль відіграє пропаганда важливості материнства і батьківства, як однієї з цінностей громадянського суспільства, статеве виховання молоді тощо.У країнах з дуже високим приростом населення демографічна політика має зовсім іншу спрямованість. Вона передбачає систему заходів, що покликані значно обмежити темпи приросту населення, стабілізувати його кількість у державі. Дуже малоефективною є демографічна політика урядів у слаборозвинених країнах Африки. У мусульманських країнах, де також характерні швидкі темпи приросту населення, релігія продовжує заохочувати багатодітність населення.

38.Глобальні проблеми потребують глобальних рішень. Для цього необхідне широке співробітництво і координація зусиль усього людства у різних сферах: політичній, економічній, науковій, освітянській. Сьогодні налічується кілька десятків проблем, які за своєю всеосяжністю можна вважати глобальними.Проблема збереження миру на Землі - одна з найбільш важливих, оскільки під час виникнення військових конфліктів у світі, з такою кількістю ядерної зброї і ядерних технологій, всі інші проблеми відходять на задній план. Ще людство не накопичувало такої кількість смертельної зброї. її досить, щоб кілька разів знищити все живе на Землі або й саму планету. Сьогодні ядерна зброя зосереджена у п'яти державах світу (постійних членів Ради Безпеки ООН - США, Росії, Великій Британії, Франції, Китаї). Перші дві мають кілька десятків тисяч ядерних зарядів, решта - в межах 1 тис. ядерних зарядів кожна. Ця зброя може бути доставлена до цілі за допомогою трансконтинентальних ракет, що запускаються із стаціонарних установок або ракетами середнього радіусу дії, мобільними установами, ракетами з надводних та підводних кораблів військово-морського флоту, бомбардувальниками.На щастя, наприкінці XX і на початку XXI ст. міжнародна ситуація у світі поступово змінюється від конфронтації до взаєморозуміння і співробітництва. На жаль, все ще зберігаються точки потенційних міжнародних або міжнаціональних конфліктів. Отже, проблема збереження миру на Землі залишається гострою, а її вирішення є найважливішою передумовою для розв'язання інших глобальних проблем людства.

39.Станом на початок 2007р. кількість населення світу становила близько 6,565 млрд осіб. Уявлення про її зміни у давні часи мають оцінювальний характер. Так, вчені припускають, що 35—40 тис. .років тому на Землі налічувалося усього близько 1 млн особин виду Homo sapiens (людина розумна).Відтворення населення — сукупність процесів народжуваності і смертності, що забезпечують відтворення нових поколінь на Землі. Воно може бути розширеним (народжуваність перевищує смертність), простим (народжуваність дорівнює смертності) і звуженим (народжуваність менша за смертність).У сучасному світі умовно виділяють два головні типи відтворення населення. Перший тип відтворення населення спостерігається у всіх високорозвинутих країнах, в тому числі постсоціалістичних. Характеризується він. середніми та низькими показниками народжуваності і смертності, незначним (менше за 12 на 1000 осіб) приростом населення. Середні показники відтворення населення для країн першого типу на початку XXI ст. виражаються такими коефіцієнтами: 11 - 10 = 1. Станом на 2006 р. у багатьох країнах Європи (у 16) коефіцієнт народжуваності настільки низький, що не забезпечує навіть простого відтворення. Така ситуація спостерігається в Німеччині, Австрії, Італії, Угорщині, Чехії, Болгарії, Україні (найбільша абсолютна величина від'ємного коефіцієнта природного приросту серед країн світу), Білорусі, Росії та ін.Другий тип характеризується високою народжуваністю, значним зниженням показників смертності і високими темпами зростання кількості населення (більшість країн Африки, Азії і Латинської Америки). Висока народжуваність зумовлена збереженням у більшості країн цієї групи традицій багатодітності, які часто підтримуються домінуючими там релігіями. Показники смертності (особливо дитячої) там різко знизилися у XX ст.Середні показники природного руху населення для країн другого типу відтворення на початку XXI ст. виражалися такими коефіцієнтами: 25 - 9 = 16. В Африці спостерігався найбільший коефіцієнт природного приросту (42 - 14 - 28). Таким чином, саме країни другого типу відтворення спричиняють ситуацію -"демографічного вибуху".

40. Механічний рух населення. Значний вплив на кількість, розміщення та склад населення країн мають зовнішні (міжнародні) міграції. Вони можуть бути: постійні або тимчасові, добровільні або вимушені, організовані або стихійні. Міграції розрізняють і за факторами, що їх спричиняють: економічна, політична, етнічна, релігійна, природна, побутова та ін. Найпоширенішою є економічна міграція. Це пов'язано з пошуком нових умов проживання та нових місць праці. Останнім часом до емігрантів з Південної Європи, Північної Африки та Західної Азії «приєднались» емігранти зі Східної Європи, СНД, у тому числі з України. У США тільки легальна імміграція становить 1 млн осіб за рік. А у країнах Перської затоки емігранти з Єгипту, Індії, Пакистану тощо набагато перевищують місцеве населення за своєю чисельністю. У другій половині XX ст. стала досить популярною зовнішня міграція інтелектуальної еліти націй. Так, наприкінці XX ст. Україна втратила значний науковий потенціал, що негативно відбилося на економічному розвитку держави. Особливий статус мають біженці — вимушені мігранти, переселення яких було спричинене загрозою втрати життя чи здоров'я, пригніченням і обмеженням прав людини. Розрізняють такі типи вимушених міграцій: екологічні (внаслідок техногенних і природних катастроф), воєнні (уразі воєнних конфліктів), релігійні (внаслідок конфліктів на релігійному грунті), національно-етнічні (внаслідок міжнаціональних конфліктів).

Існують і внутрішні міграції— переміщення населення з одного населеного пункту до іншого в межах однієї держави. Внутрішні міграції поділяють на міграційні потоки декількох типів: село —> місто, місто —> місто, село —> село, місто —> село. Вони бувають організованими та стихійними. їх головні причини полягають у соціально-економічних, політичних, воєнних, екологічних проблемах.

41.Процес урбанізації (поширення міського способу життя) набрав у XIX (країни Європи та Північної Америки) та XX ст. (усі регіони світу) особливо великих темпів. Поступово міста стали основною формою розселення людей у сучасному світі. Так, якщо на початку XIX ст. міське населення світу становило 3 %, у 1900 р,— 14 %, то у 1950р - 29%, у 2000р.- 51 %, а у 2005р-53 %. При цьому площа всіх міст займає близько 1 % суходолу.У більшості високорозвинутих країн у містах проживає 75—80% населення. Однак уявлення про те, який населений пункт треба вважати містом, у різних країнах мають значні відмінності.Для сучасного етапу урбанізації в усьому світі характерний ріст і збільшення числа великих міст (понад 100 тис. осіб), що виконують різні функції (економічні, адміністративні, науково-освітні). Набагато зросла кількість міст-мільйонерів. Станом на початок 2006 р. (за даними Бюро переписів США) налічувалось 437 міст-мільйонерів.Результатом подальшого розвитку і поглиблення процесу урбанізації стало формування мега-полісів (мегалополісів) — гігантських скупчень агломерацій і міст, що майже злилися одне з одним. Три з них сформувалися в США. Японський мегаполіс, що про.стягся вздовж Тихоокеанського узбережжя (Токайдо), має населення понад 60 млн осіб. Ще два мегаполіси з населенням по ЗО млн осіб виділяють у Європі.У високорозвинутих країнах та країнах, що розвиваються, існують значні відмінності у процесі урбанізації. Насамперед вони стосуються "віку" урбанізації, її рівня, темпів і спрямованості.У країнах, що розвиваються, урбанізація прийняла особливо стрімкий (темпи у 1,7 разу більші, ніж у розвинутих країнах) і некерований характер. Найвищого рівня вона досягла в Латинській Америці — 75 %, набагато нижчою залишається в Африці та Азії — близько 35 %. Однак для багатьох країн "третього світу" характерною є "псевдо-урбанізація* або несправжня урбанізація, тобто ріст міст не супроводжується поширенням міського способу життя.Особливий характер має урбанізація в нафтовидобувних країнах Близького Сходу. Тут, на базі високих доходів від експорту нафти в 1970-і — на початку 1980-х рр. і швидкої індустріалізації, виросли сучасні міста з комфортними умовами життя для корінного населення. Рівень урбанізації в ОАЕ досягнув 80 %, Катарі - 87 %, Кувейті - 90 %.

42. Німеччина (Федеративна Республіка Німеччина, нім. Bundesrepublik Deutschland) - республіканська, демократична, федеральна держава у центральній Європі. Спільний кордон із Німеччиною мають такі держави: на півночі Данія (68 км), на заході — Нідерланди (577 км), Бельгія (167 км), Люксембург (138 км) та Франція (451 км), на півдні —Швейцарія (334 км), Австрія (784 км) та Чехія (646 км), на сході — Польща (456 км).

На півночі омивається Балтійським та Північним морями. До складу ФРН входять Східно-Фризькі і Північно-Фризькі острови, а також Гельголанд і Дюні в Північному морі, острів Фемарн у Балтійському морі. Найдовша відстань з півночі на південь - 876 км, з заходу на схід - 640 км. Крайніми географічними точками є: на півночі селище Ліст на острові Сильт, на сході - саксонське село Дешка, баварський Оберстдорф на півдні та Сельфкант (Північній Райн-Вестфалія) на заході.

Економічний потенціал Німеччини є одним з найпотужніших в світі, - попереду тільки США та Японія. За обсягами зовнішньої торгівлі Німеччина займає друге місце у світі після США. Економічна характеристика: ВНП: 1.936 трлн. дол. Розподіл ВНП по секторам економіки: сільське господарство - 1,2%, промисловість - 30,4%, сфера послуг - 68,4%. Зайнятість населення за галузями: промисловість 33,4%, сільське господарство 2,8%, сфера послуг 63,8%.Природно-ресурсний потенціал країни досить виснажений. Найважливіші корисні копалини - кам'яне вугілля (загальногеологічні запаси 230 млрд. т), у тому числі Рурський кам'яновугільний, Саарський вугільний, Ахенський вугільний басейни, буре вугілля (70 млрд. т), у тому числі Нижньорейнський, Лаузіцький, Середньонімецький басейни. Вугілля багате за сортаменту, більше 2/3 - високоякісне коксівне, але залягають його поклади глибоко, в складних гірничо-геологічних умовах. Паливно-енергетична промисловість країни раніше спиралася на кам’яне вугілля, а тепер орієнтується на імпортну нафту. На території Німеччини багато нафто – й газопроводів. Виробництво електроенергії здійснюється на ТЕС і АЕС, причому основу електроенергетики складають ТЕС. На частку АЕС припадає 11% виробленої електроенергії.

Понад 80% кам'яного вугілля, на яке припадає 33% енергобалансу країни, видобувається в Рурському басейні, 10% - у Саарському, незначна частина - у Аженському басейні. Німеччина має великі поклади (понад 60 млрд. т.) бурого вугілля в районі Кельна. Власний видобуток нафти незначною мірою забезпечує потреби країни. Найбільші центри нафтопереробки - Кельн, Карлсруе, Інгольштадт, Гамбург

43. Площа країни – 245 тис. км2 (клас малих країн). Населення – 58,5 млн. осіб (клас значних країн). Столиця держави – Лондон. Форма правління – конституційна монархія. В адміністративно-територіальному відношенні поділяється на графства. Грошова одиниця – фунт стерлінгів.

Великобританія (зокрема англійська її частина) – батьківщина індустріального способу виробництва. У середині XIX століття на її частку припадала майже половина світової промислової продукції. Країна займала панівне становище в промисловому експорті, фінансах і мореплавстві тогочасного світу. Британська колоніальна імперія була найбільшою за площею і населенням. Англійські мова, культура та спосіб життя набули широкого розповсюдження у світі (англійська мова визнається офіційною у 70 країнах світу). Країна розташована на островах Північно-Західної Європи. Їй належать острів Великобританія, північно-східна частина острова Ірландія та низка довколишніх островів (Гебридські, Оркнейські, Шетландські, Нормандські, Мен, Уайт та інші).

Країна поділяється на чотири історико-географічних області: Англію – головне ядро держави, та приєднані пізніше шляхом завоювань Уельс, Шотландію і Північну Ірландію (Ольстер), які мають незначні елементи автономії. Часто країну називають Англією – за назвою історичного ядра її території. Офіційна ж назва – Сполучене Королівство Великобританії і Північної Ірландії.

Провідною особливістю географічного положення Великобританії є її відокремленість від континенту. Ця обставина сприяла тому, що країна, хоч і брала постійну участь у європейських війнах, проте з 1066 року жодного разу не зазнала іноземного вторгнення. Разом з тим, Великобританія завжди використовувала переваги, що випливають із розташування поруч з найрозвиненішими державами Західної Європи і на шляхах у Світовий океан. Вузлове положення на найважливішому в світі торговому шляху через протоку Ла-Манш сприяло економічній і політичній могутності держави.

Понад 80% сучасного населення становлять англійці. Англійська мова належить до германської групи індоєвропейської мовної сім’ї. Серед англійців в окрему групу виділяють ольстерців (понад 1 млн. осіб), які є нащадками змішаних шлюбів англійців та ірландців. Шотландці (їх 5 млн.), ірландці (2,2 млн.) і валлійці, або уельсці (1,5 млн.) є нащадками кельтських племен. Шотландці та валлійці сприйняли англійську мову. Мова ірландців належить до кельтської групи індоєвропейської сім’ї.

За своєю релігією англійці, ольстерці, валлійці та шотландці є протестантами різних напрямків (англіканці, пресвітеріани). Ірландці – католики.

Британці (цим терміном об’єднують усе населення Великобританії) зробили вагомий внесок у світову історію, науку, культуру і спорт. Зокрема тільки США мають більше лауреатів Нобелівської премії в галузі науки, ніж Великобританія.

44. Країна знаходиться у західній частині регіону. На північному сході і сході межує з Німеччиною, Бельгією, Люксембургом, Швейцарією, Італією та Монако. На південному заході – з Іспанією та Андорою. На заході і півночі Франція омивається водами Атлантичного Океану, на півдні – Середземним морем. Франції належить острів Корсика в Середземному морі. Країна має також заморські департаменти і території.За національною ознакою Франція – однонаціональна країна ( 85% населення – французи), національні меншини живуть на окраїнах держави. Це бретонці, баски, фламандці, корсиканці, ельзасці. Певну частину становлять особи іноземного походження, що іммігрують до країни на роботу (італійці, іспанці, португальці та виходці з Північної Африки – близько 4 млн чоловік). Природний приріст населення дуже низький. Державна політика заохочування народжуваності дещо поліпшила показники приросту. ¾ населення країни живе вмістах. Для сільської місцевості типовими є хутори і невеликі села. У Парижі з околицями зосереджено близько 1/5 населення країни. Кількість його жителів постійно зростає; уряд проводить політику стримання росту Великого Парижа.

 Більшість населення (80%) становлять роботники і службовці, 15% -дрібні буржуа, 5% - підпріємці. В обробній промисловості працює близько 20% ЕАН. В сільскому господарстві – близько 9%, у невиробничій сфері – понад 60%.

 Сільське господарство Франції посідає провідне місце в Західній Європі. Структура цієї галузі харктерезується приблизно рівним співвідношенням рослиництва (головна продукція – зерно, овочі, цукрові буряки, картопля, в окремих районах – хміль, льон, тютюн, рапс, біля Ніцци – плантації квітів) та твариництва. Велику роль вдіграє рибальство(рибу ловлять у північних районах Атлантики). Головні рибні порти – Булонь, Лор’ян, Ла-Рошель. Харчова промисловість представлена молочною, м’ясною, виноробною та консервною галузями. Невеликі підприємства цієї галузі роззосереджені по всій країні, і в кожному районі предметом гордості є місцеві сорти вин, ковбас, сирів, кондитерських виробів тощо.

45. Італія - це країна, що розташована на півдні Європи, оточена морями басейну Середземного моря і займає весь Апеннінський півострів. Італія розташована у помірному (Альпи та басейн річки По) та субтропічному (Апеннінський півострів, Сицилія і Сардинія) кліматичному поясах. Проте для всієї території Італії Альпи виступають бар'єром для західних і північних вітрів, що запобігає поширенню морозної погоди на позаальпійську територію країни.

Тому температури повітря в Італії рідко опускаються нижче 0 °С. Зазвичай опади над територією Італії утворюються за рахунок змішування повітряних мас з різними температурами і різним вмістом водяної пари під час проходження циклонів. Рідкі опади часто випадають у вигляді коротких руйнівних злив. Річні опади між північними і середземноморськими районами Італії розподілені нерівномірно. Для півночі країни характерна достатня кількість опадів і їх рівномірний розподіл протягом року з максимумом зазвичай восени (500-700 мм/рік). Грунти на рівнинах та передгір'ях півночі Італії представлені бурими опідзоленими лісовими, та гірськими алювіальними, на Апеннінському півострові - субтропічними червоноземами, коричневими, а на підвищених масивах Апеннін - гірськими буроземами. Транспорт Італії є розвиненим і комплексним. Найбільше значення мають автомобільний, залізничний, трубопровідний і морський. Густа мережа сучасних шосе та залізниць пов'язуються міста Північної Італії. У зв'язку з витягнутістю країни з півночі на південь мережа сухопутних шляхів розвивалась переважно в меридіональному напрямку. Широтних комунікацій, за виключенням розташованих на Паданській рівнині, недостатньо.

46. Польща – одна з країн постсоціалістичної Європи, сучасна територія якої сформувалася після Другої світової війни. Польща – країна з вигідним економіко-географічним положенням, різноманітним господарством, розгалуженою системою зовнішньоекономічних зв’язків. За останні роки економічні та політичні реформи дали змогу Польщі за короткий час здобути статус асоційованого члена Євросоюзу.

     Польща – республіка з президентом, що обирається строком на 5 років, та Сеймом, що виконує функції парламенту. Впливовою суспільною силою в державі є профспілки. Кількість політичних партій сьогодні сягає трьох десятків. Польща розташована в поясі помірного клімату. Кліматичні особливості визначаються положенням в зоні циркуляції повітряних мас, які формуються над Атлантичним океаном, завдяки чому погода дуже мінлива. Розрізняють шість пір року: рання весна (0°– +5°С), весна (+5°– +15°С), літо (вище +15°С), осінь (від +5° до +15°С), пізня осінь (від 0° до +5°С) і зима (нижче 0°С). На більшій частині території Польщі переважають дерново-підзолисті, дерново-карбонатні грунти та чорноземи.    Населення Польщі становить 38 млн чоловік. Польща вважається однонаціональною країною – поляки становлять 98,7% населення.

     Після Другої світової війни у країні збільшилась чисельність шлюбів, що сприяло росту народжуваності. Завдяки державним заходам кількість населення зросла на 11 млн чоловік.

     Природний приріст на всій території відповідає середньому європейському рівню.

     Статевий склад населення – чисельність жінок переважає над чисельністю чоловіків.

     Працездатне населення становить 60%. У сільському господарстві зайнято 23% чоловік, в індустріальній та обслуговуючій галузях – 37,4 та 39,6% відповідно.

     Розвинутий процес урбанізації. У містах проживає близько 60% населення, на території країни розміщено 9 міських агломерацій.Господарство Польщі досить розвинуте та багатогалузеве. До Другої світової війни країна мала переважно аграрну спеціалізацію. 65% населення проживало в сільській місцевості й займалося сільським господарством. У промисловості значним був вплив іноземного капіталу. В роки побудови соціалізму (1945 – 90-і рр) Польща зазнала впливу індустріалізації, передусім набули розвитку галузі важкої промисловості.